=> витрачати зароблене і одержане на те, що раніше особливо не допускалося або стримувалося (на інвестиції, елементи зовнішньої розкоші — іномарки, стильні меблі, на закордонні відрядження, тощо). Іншими словами, багаторічні заборона і вимушений прихований аскетизм породили тягу до марнотратства, яке проявляло себе, як тільки представилися відповідні умови.
Вся ця сукупність специфічних характеристик визначила особливу схильність багатьох українських підприємств до кризи і предбанкрутних явищ в умовах реформування економіки.
Безпосередньому початку ринкових реформ передував короткостроковий період первинного становлення приватних комерційних структур. Доходи дуже багато кого з них ґрунтувалися на цінових ножицях між встановленими державними цінами на продукцію і фактичними ринковими.
Ринкові ціни стали орієнтиром для підприємств в умовах відміни державного регулювання цін.
По окремих видах продукції ціни перевищили світовий рівень. Це породило затоварювання або відвантаження товарів без передоплати з високим ризиком, що вони не будуть вчасно сплачені.
Широкого поширення набули розрахунки по так званому бартеру, коли сторони обмінювалися товарами без грошових розрахунків, хоча при цьому виникали податкові зобов'язання і не утворювалися засоби навіть на оплату праці.
Фактично за панування монополій - підприємств-гігантів, що не мали на внутрішньому ринку конкурентів, був спровокований інтерес до зростання доходів підприємств за рахунок зростання цін на продукцію при знижених обсягах виробництва. Це призвело до різкого зростання цін і одночасного зниження обсягів виробництва. Починаючи з січня 1992 p., Україна (і не тільки вона, а й багато країн колишнього соцтабору) фактично підтвердила положення економічної теорії про те, що в умовах монополії за відсутності ринкового регулювання цін коливаннями попиту і пропозиції та державного контролю за цінами неминучі зростання цін і одночасне скорочення обсягів виробництва.
Спад промислового виробництва мав структурний характер. Одночасно з скороченням виробництва окремих видів продукції стала спостерігатися стабілізація випуску продукції інших видів. Така ситуація в промисловості мала місце вперше з початку економічних реформ.
Зростання цін і спад виробництва одночасно супроводжувалися прогресивним зростанням всіх видів неплатежів і, перш за все, між підприємствами.
До певної міри у формуванні неплатежів брала участь держава, яка, продекларувавши ринкові свободи виробників, в той же час зобов'язало їх здійснювати обов'язкові поставки сільському господарству, армії за відсутності реальних розрахунків.
Основна причина неплатоспроможності визначалася складом оборотних коштів, де абсолютно переважав позиковий капітал. Через це підприємство регулярно виявлялися перед вибором:
♦ або розплачуватися своєчасно за узятим и зобов'язаннями, але тоді нічого не залишалося на діяльність;
♦ або продовжувати діяльність, але тоді оплата за зобов'язаннями зволікалася на місяці і роки.
Галузь в найменшій мірі користувалася банківським кредитом і своєю ззовні благополучною діяльністю пригноблювала діяльність інших підприємств (які віддавали їй ресурси), а також блокувала витрати бюджету і позабюджетних фондів.
Можна сказати, що намітився розрив маршрутів товарних і грошових потоків, що утрудняло валютно-експортний контроль і збір податків, а також створило грунт для численних зловживань.
Також спостерігалися численні і різноманітні зловживання капіталом підприємств з боку керівників.
Основна суть зловживань - у характерній тенденції не накопичувати капітал, примушуючи його працювати краще, а навпаки, безповоротно його витрачати або переміщувати в інші структури.
Було безліч випадків нераціональних витрат на фоні неплатоспроможності, неплатежів бюджету.
Щодо характеру використання оборотних коштів слід зазначити, що оборотні кошти підприємств підрозділяються на:
- вкладення у виробництво, де засоби обслуговують виробництво і його потреби (запаси, інструменти, заділи, вкладення в незавершене виробництво; в готову, але нереалізовану продукцію, тощо);
- вкладення в розрахунки, де засоби обслуговують інші види діяльності.
У доперебудовний період невиробнича частина оборотних фондів (розрахунків) складала 40 - 50% від виробничої. Тобто, якщо прийняти виробничу частину за 100 умовних одиниць, то всі оборотні фонди складали 150 одиниць. В досліджуваний період ситуація різко змінилася.
Очевидне дуже значне зростання оборотних коштів, що ніяк не обумовлене виробничою необхідністю, оскільки різко зростають не вкладення у виробництво, а результати від нього.
Слід констатувати, що при дійсній наявності у складі дебіторської заборгованості боргів армії, сільського господарства та інших "об'єктивних" боржників їх вплив на загальну неплатоспроможність в значній мірі перебільшувався.
Поширеним використанням оборотних фондів стало утримання засобів на валютному рахунку з подальшим "витягуванням" курсової різниці. У ряді випадків доходи від валютної курсової різниці наближалися за величиною до доходів від основної діяльності.
Виявилася практика повного ігнорування позикового походження засобів в обороті, коли чужі ресурси, що потрапляли в розпорядження підприємств, широко використовувалися в егоїстичних цілях поточного споживання.
Спостерігалися численні випадки, коли ексклюзивні підприємства збільшували власний капітал за рахунок використання і обслуговування оборотних фондів підприємств з явної згоди їх керівників. В цілому, оцінюючи результати міжвідомчого аналізу проблеми неплатежів, можна зробити висновок, що разом з комплексом об'єктивних причин зростання неплатежів через руйнування єдиного економічного простору колишнього СРСР і відповідно РЕВ, неплатежі, а отже і неплатоспроможність багатьох українських підприємств в специфічних умовах переходу від соціалістичної планово-адміністративної економіки до ринкової були спровоковані, з одного боку, недостатньою компетентністю фінансового керівництва підприємств, а з іншого, - приватними інтересами керівників вивести частину капіталу підприємств в сферу торгового обороту та інші невиробничі сфери.
З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердними до неспроможних боржників. Вид покарання неспроможного боржника тепер значною мірою залежить від того, з яких причин боржник став банкрутом. Якщо банкрутство настало в наслідок дії об'єктивних обставин, то покарання є мінімальним, а якщо воно є результатом шахрайства, недбалості чи халатності, то винні в цьому особи підлягають адміністративним та кримінальним покаранням. У результаті еволюції законодавства про банкрутство підприємств до нього дедалі більше вносилося норм, спрямованих не стільки на ліквідацію боржника, скільки на його фінансове оздоровлення.
Загалом законодавство про банкрутство спрямоване на:
1) запобігання непродуктивному використанню активів підприємства;
2) реабілітацію підприємств, які опинилися на межі банкрутства, маючи значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);
3) сприяння якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.
Головне у провадженні справи про банкрутство підприємства - якомога повніше задовольнити вимоги кредиторів, які пред'явлені до боржника. Цього можна досягти так:
- у процесі ліквідаційної процедури продати майно боржника й розподілити виручені кошти між кредиторами;
— втілити в життя план санації (реорганізації) боржника, що передбачає його збереження.
Господарський суд може застосувати до боржника такі типи процедур: ліквідаційні, реорганізаційні, санаційні.
До прийняття нового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший метод. Проте в багатьох розвинутих країнах пріоритетною є санація, а не ліквідація підприємства-боржника. У вітчизняному законодавстві про банкрутство, яке діяло до 2000 p., також передбачалася можливість санації підприємства у процесі провадження справи про банкрутство, проте це питання було недостатньо врегульованим. Новий закон передбачає більше можливостей для відновлення платоспроможності боржника до і після справи про банкрутство.
Після ухвали про визнання боржника банкрутом припиняється підприємницька діяльність банкрута, призначаються ліквідатори та утворюється ліквідаційна комісія, тобто відбувається оцінка та продаж майна банкрута, задоволення претензій кредиторів та складання ліквідаційного балансу.
Згідно з законодавством про банкрутство у разі розподілу виручки від продажу ліквідаційної маси черговість задоволення претензій така:
1) покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в господарському суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою;
2) виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу);
3) задовольняються вимоги щодо сплати державних та місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення;
4) задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;
5) задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші вимоги;
6) задовольняється решта вимог, зокрема вимоги власників корпоративних прав.
Коли завершено реалізацію майнових об'єктів, що входять до складу ліквідаційної маси й необхідні для повного задоволення всіх вимог кредиторів, а виручені суми розподілені між ними, ліквідаційна комісія має скласти й подати до господарського суду на затвердження звіт про виконану роботу та ліквідаційний баланс, до якого додаються:
♦ показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації);
♦ відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;
♦ копії договорів купівлі-продажу та акти приймання — передачі майна;
♦ реєстр вимог кредиторів за даними про розміри погашених вимог кредиторів;
♦ документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.
Загалом баланс - це звіт про фінансовий стан підприємства, де відбито активи, зобов'язання та власний капітал на певну дату.
Ліквідаційним є такий баланс підприємства, який складається після виконання ліквідаційних процедур - реалізації майна об'єктів, що входять до складу ліквідаційної маси і необхідні для повного задоволення претензій кредиторів, та розподілу виручених сум між кредиторами.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
