Рефераты. Фінансові аспекти санації

Фінансові аспекти санації

ЗМІСТ

ВСТУП

1 Забезпечення фінансової рівноваги на підприємстві

2 Правила фінансування

2.1 „Золоте" правило фінансування

2.2 „Золоте" правило балансу

2.3 Правило вертикальної структури капіталу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП


Заходи щодо оздоровлення фінансової системи України можуть дати позитивні результати тільки за умови санації фінансів базової ланки економіки — підприємств.

Банкрутство підприємства і його ліквідація - не тільки збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а іі зменшення розмірів податкових надходжень до бюджету, а також зростання безробіття, що, у свою чергу, може служити одним з факторів макроекономічної нестабільності. Суттєвим є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких знаходяться на розгляді, значна питома вага таких, які тимчасово опинилися в скрутному становищі і за умови проведення їх фінансової санації можуть розрахуватися з боргами і продовжити свою фінансово-господарську діяльність. Проте, унаслідок відсутності необхідного техніко-методичного забезпечення процесів санації, дефіциту кваліфікованих спеціалістів у питаннях фінансового менеджменту та інших суб'єктивних і об'єктивних причин, багато хто з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, які відносяться до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами.

Світова практика банкрутства показує, що цей процес хворобливий, як і будь-яке руйнування, але підтверджує, що непродуктивність перетворення виробника в банкрута не завжди очевидна. Наприклад, ліквідація неефективних підприємств, що випускають продукцію, яка не користується попитом, абсолютно виправдана. Використання процедури банкрутства як прихована форма переходу підприємства з рук одного господаря до іншого, який і ініціює цю процедуру, не є українським ноу-хау тіньової приватизації, а це один із легітимних інструментів «вільного ринку». Правда, на Заході подібні схеми застосовувати стає все складніше, а законодавство Євросоюзу взагалі розцінює подібну процедуру як практично неможливу, сприяючи фінансовому оздоровленню підприємств-банкрутів і створюючи умови для «прозорого» переходу їх в руки інвестора - санатора. Україна теж має законодавство про банкрутство, але воно не тільки допускає «тіньову приватизацію», а й ставить права кредитора вище за права трудового колективу, інвестора, держави і підприємства-боржника.

Цікаво, що в 90-і роки, на які припадає значна кількість банкрутств вітчизняних підприємств, процедура санації практично не застосовувалася, і це було головною відмінністю української практики від світової.

За рубежем санація має не тільки історію, а й популярність. Пам'ятна світова фінансова криза 1998 p., коли англійський банк з двовіковою історією Вarings (один з найстаріших і найбільших в світі) був, по суті, розорений. Але голландська фінансова група ING провела процедуру санації Barings. В результаті банк не втратив жодного клієнта і утворився новий конгломерат ING Barings, який успішно працює у всьому світі. Це стало можливим завдяки проведеній санації, яка активно застосовується в світовій практиці і призначена для виведення суб'єктів господарювання з фінансової кризи.

Державна підтримка банкрутів проводилася в 90-і роки державами Східної Європи (Польша, Угорщина, Румунія, Словаччина), при переході на нову структуру економіки, і в кінці 80-х — на початку 90-х у Скандинавії (Швеція, Фінляндія), де економіка має яскраво виражену соціальну спрямованість. Причому набір засобів був найширшим — від фінансових дотації до санації суб'єктів господарювання державою.

Кожний менеджер знає: гірше, що може трапитися з підприємством, - це банкрутство. Тому, ухвалюючи будь-яке рішення, керівник перш за все намагається його уникнути, а потім тільки вже вимірює можливі прибутки і збитки.

Проте, рано чи пізно, чи з вини поганої кон'юнктури рийку, чи кризи ресурсів, чи неефективного управління, банкрутство може гранитися з будь-яким суб'єктом господарювання. Більш глибокі причини слід шукати в неможливості передбачати стан ринку в перспективі. Ринок вимагає від підприємця гнучкості і пристосування. Слабкість механізму адаптації суб'єкта господарювання до умов внутрішнього і зовнішнього середовища, що змінюються, лежить в основі можливості банкрутства. Ринкова економіка і банкрутство тісно пов'язані між собою. Без процедури банкрутства економіка стає нееластичною. оскільки перетікання фінансових, трудових і матеріальних ресурсів від неефективно до успішно працюючих підприємств стає неможливим.

Невід'ємною частиною ринкового господарства є інститут банкрутства. Він служить могутнім стимулом ефективної роботи підприємницьких структур, що гарантує одночасно економічні інтереси кредиторів, а також держави як загального регулятора ринку.

Механізм реалізації економічної неспроможності і банкрутства є однією з форм здійснення процесу передачі права власності і всієї повноти економічної відповідальності від одного суб'єкта господарювання до іншого. Першим переділом власності на пострадянському просторі стала приватизація. Другим — процеси банкрутства. За українською статистикою в 90% випадків у банкрутстві підприємств винні некомпетентні менеджери.

У світовій практиці законодавство про банкрутство спочатку розвивалося по двох принципово різних напрямах. Один з них ґрунтувався на принципах британської моделі, яка розглядала банкрутство як спосіб повернення боргів кредиторам, що супроводжувалося ліквідацією боржника-банкрута. Інший напрям було закладено в американській моделі. Основна мета законодавства тут полягає втому, щоб реабілітувати суб'єкт господарювання, відновити його платоспроможність. Проте в сучасних умовах у законодавстві розвинутих ринкових країн простежується лінія на зближення, постання приведених напрямів.

У будь-якій цивілізованій країні з розвинутою економічною системою одним з основних елементів механізму правового регулювання ринкових відносин є законодавство про неспроможність (банкрутство).

Існуюча до 1999 р. українська нормативно-правова база (що спирається в основному на великий зарубіжний досвід), яка регламентувала процес банкрутства, виявилася непрацездатною в сучасних економічних умовах і призвела до того, що крупні підприємства мали можливість не боятись банкрутства, продовжувати поглиблювати кризу неплатежів. Але, не дивлячись на це, з кожним роком кількість справ про неспроможність, розглянутих господарськими судами, зростає, що, поза сумнівом, свідчить проте, що інститут банкрутства в Україні займає одне з провідних місць у розвитку нормальних економічних відносин серед учасників господарського обороту.

Перехід України від командно-адміністративної до ринково: моделі господарювання супроводжувався зміною умов і принципів функціонування суб'єктів господарювання. Макроекономічна нестабільність та відсутність досвіду роботи у конкурентному середовищі призвели до виникнення й поглиблення кризових явищ на вітчизняних підприємствах. Саме тому гостро постала проблема банкрутства суб'єктів господарювання, виникла необхідність його регулювання на державному рівні, потреба у розробленні системи діагностики й запобігання банкрутству, а також стратегій виходу з кризових ситуацій на підприємствах. Таким чином, дослідження функціонування механізму банкрутства у ринковій економіці та пошук шляхів мого вдосконалення надзвичайно актуальні.

Україна, що стала на шлях ринкових реформ, не мала розробленої законодавчої бази з питань банкрутства, а наявні традиції практично цілком втратила. Розпад колишнього Радянського Союзу, розрив економічних зв'язків, повільні темпи конверсії військово-промисловою комплексу, інфляційні процеси, безгосподарність — усе це призвело до зростання кількості неплатоспроможних підприємств. У деяких галузях і регіонах їхня кількість сягала 80%. На таких підприємствах, як правило, були відсутні середньо- і довгострокове планування; продуктивність праці перебувала на низькому рівні; не вистачало молодих ініціативних кадрів. На багатьох українських підприємствах не впроваджуватися нові види товарів, не здійснювалася їхня модифікація, що знижувало конкурентоспроможність.

Банкрутство підприємств покликане виконувати найважливішу роль у системі функціонування економіки як на макро-, так і на мікрорівнях.

На макрорівні банкрутство виконує роль, свого роду, хірургічного інструмента, що відсікає малоефективні н збиткові підприємства, залишаючи найбільш конкурентоспроможних суб'єктів господарювання і проводячи таким чином селективний відбір і оздоровлення економіки в цілому.

На мікрорівні загроза банкрутства (і як наслідок — втрата вкладених засобів, репутації, а деколи і кримінальна відповідальність) примушує шукати і застосовувати на підприємстві новітні та найефективніші методи планування, організації і управління процесами (від технологічних до фінансових).

На жаль. Україна більш ніж на 70 років була виключена з світових ринкових відносин, і багато в чому поняття, визначення процедури банкрутства були втрачені. Лише до кінця 1990-х років у психології власників і керівників суб'єктів господарювання почато зароджуватися розуміння регулюючої ролі банкрутства і, як наслідок, прагнення зробити свій бізнес максимально ефективним, щоб уникнути неспроможності.



1 Забезпечення фінансової рівноваги на підприємстві


Необхідною умовою життєдіяльності підприємства є, як відомо, забезпечення його постійної платоспроможності. Основним завданням керівництва підприємства є така координація вхідних та вихідних грошових потоків, щоб у будь-який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов'язання. Цього можна досягти, додержуючи фінансової рівноваги в довгостроковому періоді. Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства дорівнюють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов'язань.

Рівняння фінансової рівноваги можна подати в такому вигляді:

(початковий стан резервів ліквідності + виручка від реалізації продукції + надходження від інвестиційної діяльності + надходження від фінансової діяльності) = (поточні виплати в рамках операційної діяльності + інвестиції + погашення заборгованості (основна сума, відсотки) + виплата дивідендів + кінцевий обсяг резервів) - базова модель.


Нерідко у процесі фінансового аналізу використовується не базова модель рівняння фінансової рівноваги, а її модифікація, в якій на боці вхідних потоків замість виручки від реалізації враховується чистий прибуток та амортизація (CASH-FLOW), тоді як на боці вихідних потоків не враховуються поточні виплати в межах операційної діяльності:

(початковий стан резервів ліквідності + CASH-FLOW + надходження від фінансової діяльності) = (Інвестиції + погашення заборгованості (основна сума) + виплати дивідендів + формування резервів) – модифікація 1.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.