По-третє, складною є характеристика об’єкта категорії фінансів. На сьогодні дослідники фінансів поділяються на дві групи. Перша група вчених вважає, що об’єктом категорії фінансів є грошові відносини. На погляд представників другої групи, об’єктом є частина економічних відносин − розподільчих відносин, які опосередковуються грошима, оскільки фінанси є похідною від товарно-грошових відносин і відображають тільки їх певну сферу − обслуговування конкретних видів руху грошових фондів, що включаються до фінансових ресурсів.

Сфера дії фінансів підприємств проявляється під час виконання господарських та фінансових операцій між такими суб’єктами та інституціями:

− засновниками (акцiонерами) і пiдприємствами (товариствами) як суб’єктами господарювання з приводу формування, збереження i поповнення основного та обігового капiталу, створення фінансового резерву і резерву на виплату дивідендів та ін. Такі фінансові стосунки є однією з найважливіших умов створення i органiзацiї дiяльностi суб’єктiв господарювання (підприємств) різних форм власностi та органiзацiйно-правових форм.

− підприємствами і їх контрагентами та організаціями. Проведення господарських та фінансових операцій передбачає виконання фінансових зобов’язань щодо постачальників, покупців, будівельних і транспортних організацій, пошти й електрозв’язку, митниці, а також інших підприємств й організацій з приводу управління корпоративними правами. Фінансовим аспектом можна вважати процес отримання грошових, матеріальних і нематеріальних надходжень, розподіл яких на фонди грошових коштів і формування фінансових ресурсів організовуються за допомогою фінансів підприємств.

Вплив на фінансовий результат підприємства мають результати від операцій з іноземною валютою і цінними паперами.

До певної міри можна вважати, що фінансовий аспект має місце при наданні підприємствам нових видів банківських послуг:

− факторингу − операції, в процесі якої підприємство передає банку своє право на отримання коштів за відвантажені товари. Такий вид послуги передбачає автоматичнее відшкодування банком підприємству значної частини суми боргу, решту − перераховує на його рахунок після отримання коштів від покупця. Така комісійна фінансова операція є платною;

− форфейтингу − операції з рефінансування дебіторської заборгованості у вигляді комерційного кредиту шляхом передачі перевідного векселя на користь банку. За проведення форфейтингової операції банкові сплачується комісійна винагорода;

− трасту − довірчої операції банків з управління майном клієнта і надання їм інших послуг, в інтересах і за дорученням клієнтів, на правах довіреної особи;

− андерайтингу − розміщення цінних паперів емітентів на ринку. Андерайтинг здійснюється за принципом комісійної торгівлі цінними паперами. Андерайтер (кредитна установа) продає цінні папери, але не бере на себе твердих зобов’язань щодо їх розміщення. Кредитна установа може надавати підприємству брокерські послуги (здійснення цивільно-правових угод із цінними паперами в ролі повіреного або комісіонера); дилерські послуги (здійснення угод з цінними паперами від свого імені, за свій рахунок шляхом проведення котирування цінних паперів); депозитарні послуги (представник емітента, брокер, спонсор емісії − централізатор, держальник рахунків непрямих учасників ринку.

− підприємствами та іншими суб’єктами фінансового ринку. Виконання фінансових операцій на фондових біржах з цінними паперами; страховими фірмами − страхування майна, працівників та інших ризиків і одержання страхових відшкодувань.

Фінанси підприємства, що випливає з їх економічної природи, виконують такі ж функції, що й загальнодержавні фінанси: розподільчу і контрольну.

За допомогою фінансів організується процес розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом створення централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів і використання їх за цільовим призначенням. Тому під розподільчою функцією фінансів підприємств слід розуміти створення і використання таких фондів грошових коштів, які спрямовуються на формування фінансових ресурсів держави та відшкодування затрат на розвиток виробництва і розширення самого підприємства.

Контрольна функція фінансів підприємств − це, перш за все, прояв внутрішньо властивої якості фінансів як економічної категорії об’єктивно відображати стан розподільчих і перерозподільчих процесів. Використання такої якості категорії фінансів дає можливість не тільки контролювати дотримання пропорцій у розподільчих і перерозподільчих процесах, а й впливати на них.

1.3 Фінансове забезпечення господарської діяльності підприємств

У широкому розумінні самофінансування − це метод господарювання, який означає покриття за рахунок власних доходів усіх видатків діяльності підприємства як при простому, так і при розширеному відтворенні. Самофінансування є економічною базою самостійності і самоуправління підприємства.

Теорія і практика самофінансування підприємств − важливі елементи економічних доктрин індустріально розвинених країн. У країнах з ринковою економікою, а це справедливо і для України, самофіансування означає забезпечення інвестування підприємств в основному за рахунок власних фінансових ресурсів: прибутків, амортизаційних відрахувань та ресурсів прирівняних до власних, наприклад, коштів засновників, внесених до статутного капіталу, емісійного доходу.

Досліджуючи поняття самофінансування і його функції, доцільно охарактеризувати його види: валове і чисте самофінансування (рис. 1.1.).

Основними складовими частинами валового самофінансування є частина прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства на умовах власності або повного господарського відання (чисте самофінансування) і амортизаційні відрахування.

Чистий прибуток − частина загального прибутку підприємства, яка залишається у розпорядженні підприємства після сплати до бюджету податків та відрахувань, сплати штрафних санкцій та ін.

Рис. 1.1. Види самофінансування

Відповідно до чинного законодавства кошти засновників, інвестовані у капітал підприємства, прирівнюються до власних. Ці кошти, спрямовані за цільовим призначенням, не оподатковуються, і тому, практично нічим, не відрізняються від чистого прибутку.

Амортизаційні відрахування відображають у грошовій формі вартість зносу основних фондів. Розглядаючи амортизаційні відрахування в контексті валового самофінансування, їх можна прирівнювати до валового прибутку. В цілому це справедливо, адже амортизаційні відрахування є відшкодованими раніше витраченими прибутками підприємства на створення і придбання позаобігових активів, які амортизуються.

Під чистим самофінансуванням необхідно розуміти саме чистий прибуток підприємства у вигляді фондів спеціального призначення, а не всієї частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.

Реінвестування прибутків у підприємство реалізується за кількома напрямками.

Традиційним напрямком є створення за рахунок нерозподіленого прибутку фінансового резерву (резервного капіталу), що приєднується до капіталу підприємства (акціонерного товариства). Такі резерви створюються відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів підприємства (товариства).

Таким чином, мова йде про формування і використання грошового потоку підприємства, отриманого від виконання основної діяльності, та інших фінансових ресурсів, які прирівнюються до власних (рис. 1.2.).

Рис. 1. 2. Валове і чисте самофінансування у системі фондів грошових підприємства

Фінансові ресурси, що спрямовуються на поповнення капіталу підприємства, обраховують у вигляді грошового потоку (cash flow):

КФ = A м + (В − (С + A м) − Ф х П м) 􀂂 (1 − П п), де (1)

КФ − грошовий потік (cash flow);

В − виручка від реалізації продукції;

С − витрати на виробництво продукції без амортвідрахувань;

Ф − вартість основних фондів;

П м − ставка податку на майно;

П п − ставка податку на прибуток;

А м − амортизаційні відрахування.

Пов’язувати такий показник із самофінансуванням дозволяє його елементна база, що складається із власних фінансових ресурсів.

Тим не менше, розрахований розмір грошового потоку за такою спрощеною схемою не може відображати реальний розмір надходжень підприємств.

По-перше, визначення грошового потоку, побудованого лише на надходженнях (виручки) від основної діяльності підприємства, що не характерно для більшості підприємств.

По-друге, методика розрахунку грошового потоку повинна завжди бути адаптованою до реальних економічних умов.

Тому обчислення розміру грошового потоку (нетто-надходжень) відповідно до вимог чинного національного законодавства матиме такий вигляд:

КФ = Aм + (Чд − Сп) + По + Кз − (Мр * Пмр) −      (2)

− (Фн * Пмн) − Іп − (Пдо * Пп), де

Чд − чистий дохід, отриманий від продажу продукції;

Сп − сума повних витрат на виробництво і продаж

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6