Консорцiум − тимчасове статутне об’єднання промислового i банкiвського капiталу для досягнення спiльної мети.
Концерн − статутне об’єднання пiдприємств промисловостi, наукових органiзацiй, транспорту, банкiв, торгiвлi тощо на основi повної фінансової залежності вiд одного або групи пiдприємств.
Своєрідним об'єднанням підприємств є промисловофінансова група. Промислово-фінансова група − це об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, підприємства інших галузей економіки, банки, наукові і проектні установи та організації усіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України.
Характерними ознаками для всiх п’яти груп об’єднань пiдприємств є:
1. Об’єднання пiдприємств проводиться на добровiльних засадах.
2. Пiдставою для створення об’єднання пiдприємств є лише статут.
3. Об’єднання є юридичною особою, може мати самостiйний баланс i рахунки в установах банку. Тим не менше, при створеннi господарських об’єднань пiдприємств-корпорацiй, консорцiумiв i, особливо, концернiв слiд враховувати, що кожнiй iз груп притаманнi особливостi щодо представництва засновникiв, фiнансової та адмiнiстративної залежностi пiдприємств членiв статутних об’єднань.
По-перше, засновниками об’єднань є власники або уповноваженi ними органи, а не самi пiдприємства.
По-друге, члени об’єднання перебувають у частковiй (корпорацiя, консорцiум) або повнiй (концерн) фiнансовiй залежностi.
По-третє, пiдприємства-члени об’єднання мають обмежене право виходу з нього. Вони, як правило, мають право вийти зі статутного об’єднання лише за згодою засновника (власника або уповноваженого органу).
По-четверте, фiнансова залежнiсть членiв об’єднання породжує залежнiсть i адмiнiстративну, оскiльки підприємство-засновник стає вищестоящим органом стосовно пiдприємств-членiв об’єднання.
Фінансова незалежність підприємств гарантується чинним законодавством України. Держава гарантує всiм суб’єктам господарювання, незалежно вiд обраних ними органiзацiйних форм (підприємство, товариство), однаковi права i створює однаковi можливостi для доступу до фiнансових, трудових та природних ресурсiв; недоторканiсть майна; забезпечує захист будь-якої форми власностi.
Фiнансовi резерви, якi створюються на пiдприємствах, в асоцiацiях та мiнiстерствах за рахунок прибутків, необхiднi для підтримування стабiльностi кругообігу грошових коштiв i всього процесу розширеного вiдтворення. Наявнiсть фiнансових резервiв дозволяє перерозподіляти фінансові ресурси між підвідомчими підприємствами з метою лiквiдації тимчасових фiнансових труднощiв, що виникають у процесi ведення господарської дiяльностi, проводити єдину технiчну і технологічну полiтику підвідомчих пiдприємств тощо.
Подiл коштів на власнi та залученi є важливим для пiдприємств тому, що в окремi перiоди діяльності, або й постiйно, виникає додаткова потреба в коштах, яка реалiзується шляхом отримання короткотермiнових позик i довгострокових кредитiв. Поєднання власних i позичених коштiв дозволяє рацiональніше використовувати та зберігати власний обіговий капiтал i своєчасно реалiзовувати iнвестицiйнi проекти.
1.2 Особливості організації фінансів підприємств
Активне використання фінансів як інструмента впливу на зростання ефективності виробництва і прискорення соціально-економічного розвитку держави вимагає детального розгляду суті такої складної економічної категорії, як фінанси. Особливу актуальність ця проблема матиме впродовж періоду формування ринкового середовища в Україні, що вимагає узгодження основних принципів національної економічної моделі зі світовими, які відпрацьовані на практиці сторіччями.
З точки зору прагматиків, фінанси на мікрорівні (суб’єктів господарювання) взагалі не вписуються у категорійний апарат у нашому розумінні, а можуть вважатися лише безпосередньою реакцією суб’єктів господарювання на рівень свого достатку і на його частку, яку присвоює держава у формі податків.
Більш прийнятною є концепція трактування фінансів на всіх рівнях як стосунків, що виникають між інституціями, які забезпечують не тільки задоволення суспільних благ і рівень добробуту членів суспільства, а й встановлюють взаємозв’язок між ринком і державою; економічно обгрунтований розподіл ресурсів між приватним та державним секторами економіки тощо.
Функціонування фінансів як економічної категорії в умовах товарно-грошових відносин саме собою не розкриває суті цієї категорії як на рівні загальнодержавному, так і на рівні суб’єктів господарювання. Проявляються
фінанси при опосередкуванні руху вартості валового внутрішнього продукту, продиктованого закономірностями розвитку матеріального виробництва, необхідністю дотримання пропорцій відтворення.
Рух вартості валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу, що супроводжується трансформуванням його частини у фінансові ресурси, чітко не відображає опосередковуючу в цьому роль фінансів. Тому дослідження вченими-економістами процессу відокремлення часток валового внутрішнього продукту, які спрямовуються на формування цільових фінансових ресурсів, у свій час дали поштовх до виникнення двох концепцій щодо трактування суті фінансів − розподільної і відтворювальної.
Досліджуючи суть фінансів, варто нагадати про відсутність серед вчених-економістів єдності у віднесенні до відмінних ознак фінансів як економічної категорії грошового або економічного характеру відносин, які обслуговують рух вартості валового внутрішнього продукту.
Трактування фінансів як економічної категорії, що відображає сукупність економічних відносин, пов’язаних зі створенням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, на думку більшості науковців, є цілком прийнятним на всіх рівнях. Так, на загальнодержавному рівні встановлені пропорції розподілу валового внутрішнього продукту, що визначаються законами, властивими виробництву матеріальних благ, дозволяють в подальшому державним інституціям і суб’єктам господарювання оперувати в своїй діяльності грошовими потоками і фінансовими ресурсами, отриманими внаслідок такого розподілу. Це означає, що сферою виникнення фінансів є процеси трансформації вартості валового внутрішнього продукту
(С + V + m) у фінансові ресурси на рівні держави
і суб’єктів господарювання. Тим не менше, при віднесенні складових валового внутрішнього продукту до фінансових ресурсів потрібно враховувати, що грошовий характер участі в розподільчих і перерозподільчих процесах властивий також іншим економічним категоріям, таким, як ціна, заробітна плата, податки та ін.
Так, при формуванні із валового внутрішнього продукту фонду відшкодування матеріальних та інших витрат (С) одночасно відбувається опосередкований фінансами процес виділення ресурсів, спрямованих, наприклад, на обов’язкове пенсійне страхування, соціальне страхування на випадок безробіття, до Державного інноваційного фонду та інших державних цільових фондів.
Категорія заробітної плати обслуговує формування частки валового внутрішнього продукту у вигляді необхідного продукту − фонду оплати праці (V). Розподільна і стимулююча сутність цієї економічної категорії розкривається у взаємодії з фінансами під час формування кінцевої величини фонду споживання, що пов’язаний зі створенням фондів різних виплат населенню й вирахувань із заробітної плати.
Ковалева А.М. у своєму визначенні фінансів підприємств, на відміну від визначення державних фінансів, не підкреслює їх імперативного характеру, якою прихильники «рафінованих» економічних категорій не визнають і донині.
Більш виваженим можна вважати визначення сутності фінансів у редакції дослідника цієї економічної категорії Білик М.Д.: «…фінанси підприємства характеризують систему економічних відносин щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення
ефективного його розвитку на всіх стадіях життєвого циклу».
По-перше, розуміння того, що сутність категорії фінансів повинна залишатися незмінною у своїй основі як на рівні загальнодержавному, так і на рівні суб’єктів господарювання із врахуванням того, що на мікрорівні можуть змінюватися лише її форми, де фінанси є об’єктом регулювання зі сторони державних і муніципальних, законодавчих і виконавчих органів влади та управління. Тобто фінанси на мікрорівні відрізняються від фінансів на макрорівні, в першу чергу – наказовішою формою. Про це свідчать складові фінансового механізму.
Для прикладу можна навести дві складові забезпечення фінансового механізму підприємства, які характеризують імперативний характер фінансів підприємств:
Правове забезпечення:
Нормативне
забезпечення:
• закони;
• постанови Верховної Ради;
• укази Президента;
• постанови Уряду;
• накази, листи міністерств
і відомств;
• статут суб'єкта господарю-
вання;
• інструкції;
• нормативи;
• норми;
• методичні вказівки;
• інша нормативна
документація
По-друге, фінанси підприємств опосередковують процес формування, розподілу та використання фінансових ресурсів. На рівні суб’єктів господарювання грошові фонди що відносяться до фінансових ресурсів, дещо відрізняються від цих фондів на рівні загальнодержавному. Відомо, що значна частина фінансових ресурсів на макрорівні, перш за все, пов’язана з грошовим вираженням частини вартості чистого доходу (прибуток, відрахування до державних цільових фондів на всіх рівнях управління), частини фонду споживання (прибутковий податок, податок на додану вартість, акцизний збір, мито та ін.), а також частини фонду заміщення, наприклад, амортизаційні відрахування.
Аналогічно слід підходити до окреслення кола фінансових ресурсів на рівні суб’єктів господарювання, які теж становлять грошове вираження новоствореної вартості, а саме: чистий прибуток, амортизаційні відрахування та інші ресурси (кошти засновників, внутрішні ресурси в будівництві, що ведеться господарським способом тощо) якими підприємство користується на правах власності або за згодою власника на правах повного господарського відання (оперативного управління).
Таким чином, можна стверджувати, що основними ознаками фінансових ресурсів підприємств − матеріальної основи функціонування фінансів підприємств − є джерела їх походження і право суб’єкта господарювання розпоряджатися ними без будь-яких обмежень.
Безумовно, всі фонди грошових коштів мають безпосередній вплив на фінансовий стан підприємства і особливо – на управління капіталом підприємства. Тим не менше, слід враховувати, що позичені ресурси мають обмежений термін функціонування в обороті коштів підприємств сфери матеріального виробництва і обслуговують лише рух власних фінансових ресурсів, безпосередньо пов’язаних із інвестиційною діяльністю (поповнення і розширення оборотного та основного капіталу). Тому стосовно всієї сукупності фондів грошових ресурсів, які супроводжують рух вартості валового внутрішнього продукту, їх можна кваліфікувати як інвестиційні ресурси.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
