Найбільш тривалим у питанні тлумачення людини був вплив Старого завіту. Античність і особливо християнство бачили сутність людини в її розумі, або пізнавальних здібностях, у її здатності до створення політичної спільноти. Християнське середньовіччя бачило в ній, з одного боку, подобу Бога, а з іншого - творіння земних демонічних сил. У XVIII ст. в людині розрізняли чуттєве явище і "надчуттєву" розумну сутність. Останнє з названих понять стало потім вихідним пунктом для ідеалу гуманізму, який вчив, що всі люди володіють ідеальною фізично-душевно-духовної здатністю до вдосконалення.
Античне мислення було звернено до космосу і природи, до людині ж лише настільки, наскільки вона пов'язана з ними. У період середньовіччя людина розглядалася як складова частина божественної впорядкованості у світі. У новий час людину затьмарив її власний розум чи навіть абсолютний розум Всесвіту, і людина стала суб'єктом, що пізнає. Починаючи з Шеллінга і К'єркегора, відбувається поворот європейського мислення у бік індивідуальної та історичної конкретизації людського існування та поняття життя. Через Ніцше і Шелера розвиток йшов далі до екзистенціалізму, в якому філософська антропологія знайшла своє тимчасове завершення.
Марксистська філософія, послідовно проводячи становлення філософського матеріалізму, заперечує яку б то не було можливість особистого фізичного безсмертя, не залишає йому надії на "потойбічне життя".
Марксизм виводить сенс життя з об'єктивно існуючих фактів як ідеал, який постійно практично здійснюється. Точніше кажучи, сенс життя стає ідеалом, заснованим на певних відносинах людини з фактами існуючої дійсності. Сенс життя не можна уявити і поза людських відносин. Сенс життя особистості не може бути ізольований від сенсу життя інших особистостей, оскільки поза людських відносин він втрачає будь-який сенс.
Відкидаючи релігійно-містичний сенс життя людини, наявність потойбічного сенсу в історії, марксистська філософія висуває положення про свідомої діяльності людини в ім'я певних цілей.
Але, незважаючи на протилежні вихідні установки, релігіозний і матеріалістичний світогляд визнає неминучість припинення земної форми існування людини. Реальна обмеженість людського існування в часі, усвідомлення своєї смертності здатні втілитися в позицію відповідальності за своє життя, осмислене ставлення до свого часу, На цій основі формується ціннісна позиція людини. А це означає, що з визнання смертності людини органічно випливає проблема сенсу і мети життя. Якщо кожен індивід смертний, заради чого він живе? Заради чого взагалі варто жити? Чи є якийсь сенс людського життя? Релігійний вчення стверджують, що життя на Землі - дуже важливий етап буття індивіда. Воно для індивіда має власне життя, цінність і значення. Але головний сенс земного буття індивіда полягає в тому, щоб підготувати його до життя вічного. Тому кожна людина повинна прожити це життя так, щоб забезпечити собі гідне місце в "іншому житті". У християнство, наприклад, земне життя тлумачиться як час "спасіння душі", подолання спадкового гріха, спосіб з'єднання людини з Богом.
Атеїстичні концепції стверджують, що сенс людського життя в самому житті. Епікурейці, як зазначалося раніше, вчили: "живи, тобто задовольняй свої потреби, забезпечуй біологічне та духовне існування і радій. Перестанеш це робити, значить, тебе не буде, не буде ніяких переживань, ніяких пристрастей. Буде - ніщо або, інакше кажучи, для тебе більше нічого не буде". Така філософська позиція має свої позитивні риси, орієнтуючи людину на самоцінність його життя. Але в ній дуже слабо відображені змістовні орієнтири життєвої позиції, духовно-моральні критерії людського життя. Людини, як правило, мало просто жити. Їй хочеться жити "для когось" і "в ім'я чогось". Безрелігійний вибір змушує людину глибоко і серйозно задуматися про своє місце у світі, в суспільстві, серед людей. Марксистський підхід до людського життя пов'язаний з визнанням її самоцінності і самоцільності. Але на відміну від епікурейської концепції він стверджує суспільну значимість людського буття. Він підкреслює той факт, що людина живе в суспільстві, серед людей: оточуючих, близьких і далеких. І в зв’язку з цими людьми міститься його реальний шанс на безсмертя і стимул надії. В їхньому колі індивіду дана можливість самореалізуватись, знайти вдячність, подяку, пам'ять про себе. Вічно живуть в нашому житті великі вчені, композитори, письменники, поети, борці за свободу і щастя людства. Пам'ять про них вічна. Але пам'ять про себе залишають не тільки великі люди. Все хороше, добре, моральне, що створила людина, залишається з ближніми, не пропадає. Ми продовжуємо жити в наших дітях, внуках, більш далеких нащадках. Людина як особистість, реалізуючи у своїх діяннях свій творчий потенціал, продовжує життя в житті людства.
1. Агацци Э. Человек как предмет философии // Вопросы философии, 1989, №2. - С.17-25.
2. Андреев И.Л. Происхождение человека и общества. М., 1988. - 411 с.
3. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. М., 1992. - 327 с.
4. Баландин Р.К. Жизнь, смерть, бессмертие?. - М.: Знание, 1992. - 375 с.
5. Введение в философию. Учебник для ВУЗов. - М., 1990. - 636 с.
6. Бердяев Николай. Философия свободного духа М., 1994. - 338 с.
7. Вишев И.В. Проблема личного бессмертия. - Новосибирск: Наука, 1990.
8. Гроф С., Хэлифакс Дж. Человек перед лицом смерти. - М.: Трансперсональный институт, 1996. - 357 с.
9. Домбровский А.И. Рассказы о философах. - М., 1975. - 461 с.
10. Ершов Г.Г. Смысл жизни и социальное бессмертие. М., 1990. - 324 с.
11. Жизнь земная и последующая. - М.: Политиздат, 1991. - 308 с.
12. Жизнь после смерти. / Ред.П.С. Гуревич, - М.: Советский писатель, 1990. - 274 с.
13. Зиммел Г. Созерцание жизни. Четыре метафизические главы. Глава III. Смерть и бессмертие // Георг Зиммель Избранное. Том второй. Созерцание жизни.М., 1996. С.77-116.
14. Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. Філософія (Нариси з історії розвитку філософської думки). - К., 1997. - 183 с.
15. Иванова Н.Я. Философский анализ проблемы смысла бытия человека. - К.: Наукова думка, 1980. - 414 с.
16. Калинаускас И. Жить надо! - С. - Пб., 1994. - 328 с.
17. Камю Альбер. Бунтующий человек. М., 1990. - 265 с.
18. Капра Фритьоф. Дао физики. - Текст можно найти по адресу:
19. #"_Hlt451767983">сственной средой // Вестник МГУ. - 1997. - сер.12, №3. С.134 - 139.
30. Купревич В.Ф. Бессмертие сказка? // Наука и религия №9, 1965. С.15-22.
31. Лакс Дж. О множественности человеческой природы // Вопросы философии. - 1992. - №10. С.46-54.
32. Лосев А.Ф. Жизнь // Повести, рассказы, письма. - С. - Пб.: Комплект, 1993. С.99-113.
33. Моисеев Н.Н. Человек во Вселенной и на Земле // Вопросы философии. - 1990. - №6. С.37-48.
34. Мостицкий И. С того света возвратясь. // Шаг. - 1996 - №2-8. С.61-70.
35. Моуди Р. Жизнь после жизни. Перевод с англ. Исследование феномена жизни после смерти тела. - Москва-Рига, 1991. - 401 с.
36. Мунье Э. Введение в экзистенциализмы. - Париж, 1947. - 358 с.
37. Мюгс С., Рогальская П., Эндрюс Т., Сапфен Р., Паркер Э. Кем Вы были в прошлой жизни, - М.: Рипол, 1996. - 512 с.
38. Панцхава И.Д. Человек, его жизнь и бессмертие. М., 1967. - 366 с.
39. Платон. Собрание сочинений в 4-ч тт. - М.: Мысль, 1993.
40. Попович М.В. Рациональность и измерения человеческого бытия. - К.: Сфера, 1997. - 261 с.
41. Проблема человека в западной философии. - М., 1988. - 455 с.
42. Провоторов В. Смерть. - М.: Человек и природа, 1991. - 377 с.
43. Рикёр П. Человек как предмет философии // Вопросы философии, 1989, №2. С.26-31.
44. Розин В.М. Новая концепция происхождения человека и сознания // Социально-политический журнал, 1993, №5-6. С.94-98.
45. Сартр Жан-Поль Экзистенциализм - это гуманизм // Сумерки богов М., 1989. С.67-78.
46. Сержантов В.Ф. Человек, его природа и смысл бытия. - Л., 1990. - 782 с.
47. Смысл жизни в русской философии. Конец XIX - начало XX века / ред. А.Ф. Замалеев. - СПб., 1995. - 469 с.
48. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. - М.: Гардарика, 1998. - 946 с.
49. Сумерки богов. (Ницше Ф., Фрейд Э., Камю А., Сартр Ж. - П.). - М., 1989. - 498 с.
50. Тейар де Шарден П. Феномен человека. - М., 1990. - 355 с.
51. Франк С.Л. Смысл жизни // Франк С.Л. Духовные основы общества. М., 1992. - 274 с.
52. Философский энциклопедический словарь. - М.: ИНФРА-М, 1998. - 1136 с.
53. Хайдеггер Мартин. Письмо о гуманизме // Время и бытие. М., 1993. С.147-152.
54. Хороните? Рановато! // Свободные новости-плюс. - 1994 - № 4.С. - 26-34.
55. Чудновский В.Э. Смысл жизни и судьба. - М.: Ось-89, 1997. - 348 с.
56. Ян Хин-шун. Древнекитайская философия. - М.: Мысль, 1972. - 481 с.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
