Shura19@yandex.ru
Розгляд спорів з виконанням господарських договорів
Вступ
Проголосивши себе суверенною і незалежною державою, Україна взяла
курс на кардинальне реформування суспільного устрою, побудову
громадянського суспільства і ринкової економіки, в якій функціонують різні
форми власності та підприємництва.
Наділення підприємств і громадян свободою господарської діяльності та
підприємництва дало поштовх до розгортання сфери майнових відносин та
урізноманітнення господарських зв'язків суб'єктів підприємницької
діяльності як у внутрішньому обороті країни, так і при здійсненні ними
зовнішньоекономічної діяльності.
Найбільш доцільною і адекватною вільним ринковим відносинам правовою
формою опосередкування таких відносин є господарський договір, адже
результати підприємницької діяльності реалізуються на ринку товарів і
послуг на договірних засадах.
Важливість теоретичної розробки питань, пов'язаних з договірним
регулюванням підприємницьких відносин, зумовлена не лише відсутністю
монографічних досліджень з цих питань у правовій науці, а й потребами
юридичної практики і завданнями щодо нової кодифікації цивільного
законодавства України.
Новий Цивільний кодекс України має закласти стабільну основу
правового регулювання майнових та особистих немайнових відносин у всіх
сферах громадянського суспільства і передусім у підприємницької діяльності.
Загальна характеристика господарських договорів
Право України регулює майнові господарські та інші відносини
господарських суб'єктів з їх контрагентами завдяки застосуванню двох
основних нормативно-правових категорій: договір та господарський договір.
Це майнові договори.
Перша категорія - майновий договір - є загальною. Законодавче майнові
договори усіх видів врегульовано Цивільним кодексом (статті 151-160).
У господарському праві категорія договір використовується у
загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 153
Цивільного кодексу, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду
між двома або більше суб'єктами господарського права. Але з точки зору
статутної діяльності господарського суб'єкта майнові договори різні.
Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на
капітальне будівництво, з одного боку; договір купівлі-продажу
підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо - з іншого. Ці
договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність
господарюючих суб'єктів, інші - обслуговуючу. Тому законодавець визначає і
регулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремою
юридичною категорією - категорією господарського договору.
Термін "господарський договір" у право України введено Арбітражним
процесуальним кодексом України, який регулює порядок розгляду і вирішення
господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та
організаціями, які виникають при укладенні та виконанні господарських
договорів (ст. 1 АПК).
Отже, категорії договір і господарський договір співвідносяться як
загальне і особливе. Як особлива категорія господарського законодавства і
права України господарський договір має певну правову основу.
Господарські договори в Україні (за відсутності Господарського
кодексу) регулюються:
а) загальними статтями Цивільного кодексу про зобов'язання, договір,
зобов'язання, що випливають з договорів;
б) спеціальними статтями Цивільного кодексу про майнові відносини між
суб'єктами (підприємствами, установами, організаціями). Це, зокрема,
відносини: стосовно поставок продукції (товарів); закупівлі
сільськогосподарської продукції у товаровиробників; капітального
будівництва; перевезення вантажів та ін.
Крім того, ці договори регулюються загальними законами про
господарюючі суб'єкти. Зокрема, згідно зі ст. 21 Закону України "Про
підприємства в Україні" господарські відносини (а це предмет господарського
договору) підприємства з іншими підприємствами та організаціями в усіх
сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Йдеться
про господарські договори. Господарські договори регулюються також законами
України про окремі види господарської діяльності: інвестиційну,
зовнішньоекономічну, транспортну тощо.
Певну групу становлять нормативні акти колишнього Союзу РСР, які
регулюють ті господарські договори, які повністю або частково не
врегульовані законодавством України. Зокрема, це договори поставки
продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання;
договори перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом; частково -
підрядні відносини в капітальному будівництві.
Арбітражний процесуальний кодекс України визначає загальний порядок
врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських
договорів (ст. 10) та при їх зміні і розірванні (ст. 11), а також регулює
процесуальні відносини щодо порушення позовного провадження з господарських
спорів та їх вирішення.
Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і
загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки,
відображені у господарському законодавстві.
Із загальноправової точки зору господарський договір становить собою
господарські правовідносини між двома або більше суб'єктами, змістом яких є
їхні договірні майнові зобов'язання Діяти певним чином: передати і прийняти
майно, виконати роботу, надати послуги і т. ін. Господарський договір - це
регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв'язків) між
суб'єктами господарської діяльності, умови дії якого встановлюють самі
суб'єкти.
Як спеціальна законодавчо-правова категорія господарський договір має
особливі ознаки.
По-перше, господарське законодавство регулює цей договір як таку
угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір
завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення
необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і
реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їх результатів,
надання платних послуг. Звідси господарські договори - це майнові договори,
що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний)
обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших
договорів підприємств, установ та організацій, які не обслуговують
виробництво й обіг, і є допоміжними.
По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо
підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань.
Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які
спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах
та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень.
Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст господарського договору,
який укладається на підставі державного замовлення (державний контракт),
обов'язково має відповідати цьому замовленню (ст. 152 Цивільного кодексу,
ст. 20 Закону України "Про підприємства в Україні"). В теорії такі договори
визначаються як плановані.
Але не всі господарські договори укладаються на підставі державного
замовлення. Отже, ця ознака господарського договору не є абсолютною.
Зміст господарських договорів, які укладаються без державного
замовлення, має відповідати господарським намірам і юридичне вираженій
згоді сторін. У теорії такі договори називають регульованими, тобто такими,
що регулюються самими сторонами.
По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами
господарських договорів. Згідно зі ст. З Цивільного кодексу та ст. 1
Арбітражного процесуального кодексу суб'єктами господарських договорів є
організації - юридичні особи (підприємства, установи, організації), у тому
числі колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські
господарства, індивідуальні, приватні, спільні підприємства тощо, а також
громадяни-підприємці.
Отже, господарський договір - це майнова угода господарюючого
суб'єкта з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання
сторін у сфері господарської і комерційної діяльності, при виробництві і
реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.
Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною
категорією господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання - це
врегульоване правом господарське відношення, внаслідок якого одна сторона
управнена (уповноважена) вимагати від іншої здійснення господарських
функцій - передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша
сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання і має право
вимагати за це зустрічну винагороду (сплату грошей, зустрічні послуги
тощо).
Категорія господарського зобов'язання водночас є і загальною
(широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарського договору. Загальною
вона є тому, що господарські зобов'язання виникають з ряду підстав, а саме:
з державного замовлення; з іншого акта органу управління; з господарського
договору, укладеного на підставі держзамовлення чи іншого управлінського
правового акта; з господарського договору, укладеного за простою згодою
сторін; з інших підстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендеру,
Страницы: 1, 2, 3
