сторонами розробляється, як правило, повна письмова форма договору.
При укладанні ряду господарських договорів застосовуються не довільні, а
уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють
спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви.
Зокрема, це стосується форми договорів перевезення_ванхажів.
Так, згідно із статтею 38 Статуту залізниць Союзу РСР та Правилами
заповнення накладної і комплекту перевізних документів формою договору
перевезення вантажів залізничним транспортом є комплект перевізних
документів: накладна встановленої форми, дорожна відомість, корінець
дорожноЇ відомості, квитанція на приймання вантажу.
Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору
повітряного перевезення. Форми документів, які посвідчують цей договір, та
правила їх застосування затверджує Міністерство транспорту України.
Аналогічно регулюють форму договору перевезення вантажів й інші
транспортні статути і кодекси.
На автомобільному транспорті формою договору є товарно-транспортна
накладна, на внутрішньому водному — накладна. На морському транспорті
накладною оформляються «малокаботажні» перевезення вантажів. Для інших
договорів морських перевезень вантажів застосовується така форма, як
коносамент.
Недотримання встановленої законом форми господарського договору не тягне
за собою його недійсності, якщо інше не передбачено законодавством.
5. Порядок укладання господарських договорів
Укладання господарського договору — це зустрічні договірно-процедурні дії
двох або більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які
відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне
оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акту.
Особливістю господарських договорів є те, що при їх укладанні
застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення
пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою
формалізований. "Законодавством України (ст. 153-158 Цивільного кодексу)
встановлено загальний порядок укладання будь-яких цивільних договорів
(незалежно від їх видів), який стосовно господарських договорів діє тоді,
коли сторони вільно укладають господарські договори: на біржових торгах,
ярмарках, аукціонах тощо. При цьому пропозиція укласти договір має бути
чітко висловленою і виражати справжній намір господарюючого суб'єкта
вступити в договір. Пропозиція вважається достатньо визначеною, коли в ній
зазначені всі істотні умови договору або порядок їх визначення.
Договір визнається укладеним, якщо, між сторонами досягнуто згоди щодо
його істоти (тобто тих, які визнані такими за законом або необхідні
для договорів даного виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї з
сторін повинно бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір
зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним,
якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь
про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Другою особливістю укладання господарських договорів є доарбітражне
врегулювання розбіжностей, що виникають при цьому. Такі розбіжності між
підприємствами, організаціями розглядаються керівниками чи заступниками
керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням іншими
особами.
При наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація,
які одержали проект договору, складають протокол розбіжностей, про що
робиться застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилають іншій
стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов'язані
протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання
розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті
пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в
цей же строк на вирішення арбітражного суду.
Описаний порядок доарбітражного врегулювання розбіжностей, що виникають
при укладанні господарських договорів, визначений статтею 10 Арбітражного
процесуального кодексу України. Він є загальним і підлягає додержанню
сторонами, якщо інший (спеціальний) порядок не встановлено діючим на
території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських
відносин (ст.5 АПК України).
Отже, третьою особливістю укладання господарських договорів є те, що
законодавство передбачає спеціальні порядки укладання господарських
договорів окремих видів. Суть їх полягає в тому, що форми, строки укладання
таких договорів та ін. регулюються нормами кодексів, статутів, правил та
положень про конкретні види господарських договорів.
6. Виконання господарських договорів
Загальні принципи і умови виконання договорів, у тому числі господарських,
врегульовані розділом 15 «Виконання зобов'язань» Цивільного кодексу (ст.
161-177). Щодо господарських договорів діють і спеціальні умови виконання,
передбачені нормативними актами про окремі види договорів.
На господарські договори поширюються такі інститути і категорії загального
зобов'язального права, як загальні умови виконання зобов'язань (ст.161 ЦК),
забезпечення виконання зобов'язань (ст. 178-196 ЦК), відповідальність за
порушення зобов'язань (ст. 203-215 ЦК), умови про строк (ст. 165, 166 ЦК)
та місце виконання зобов'язань (ст.167 ЦК) тощо. Особливість виконання
господарських договорів полягає лише в тому, що дані категорії та інститути
значною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі
види договорів.
Принципи виконання господарських договорів. Ці принципи є
загальнодоговірними (ст.161 ЦК). Коротко їх суть можна визначити формулою:
«виконання господарських договорів має бути чітким і точним».
Основним принципом є принцип належного виконання господарського договору.
Це, зокрема, означає виконання його належним суб'єктом (боржником)
відповідно до пред
мета виконання, визначеного у договорі, у належному місці, відповідним
способом і т.ін.
З цього основного принципу випливає другий принцип — реального виконання
господарського договору. Він закріплений у статті 208 Цивільного кодексу,
згідно з якою зобов'язання повинно бути виконано в натурі. Це означає, що
боржник має вчиняти дії, які передбачені господарським договором, а саме:
передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо. Замінювати ці дії
іншими можна лише за згодою кредитора, але це вже буде інший договір.
Невиконання господарського договору реально, в натурі, породжує право
кредитора вимагати цього примусово (зокрема, вимагати відібрання майна —
об'єкта договору майнового найму — і передачі його кредитору).
З принципу належного виконання випливає і третій принцип — виконання
господарського договору в установлений строк. Щодо всіх господарських
договорів строк є, як правило, їх істотною умовою. Тому порядок включення
цієї умови в договір досить детально регулюється господарським
законодавством (наприклад. Положенням про поставки продукції виробничо-
технічного призначення та Положенням про поставки товарів народного
споживання — щодо відносин поставки).
Наступний принцип виконання господарських договорів відповідність
виконання вказівкам закону. Категорію вказівки закону слід тлумачити
розширювальне, а не буквально. По-перше, це вказівки закону в прямому
розумінні: господарські договори повинні виконуватися у відповідності з
статтями 20,21,22,24 та іншими Закону «Про підприємства в Україні»,
правилами Цивільного кодексу та інших законодавчих актів. По-друге,
вказівками закону у даному разі є норми положень про поставки, транспортних
статутів, відповідних правил перевезення вантажів, прийнятих згідно з ними,
тощо. По-третє, це і норми відомчих нормативних актів: положень,
інструкцій, наказів, нормативно-технічних документів. Щодо так званих
планованих договорів діє принцип виконання їх відповідно до актів
планування.
Господарські договори, щодо яких не існує будь-яких «вказівок»,
виконуються «відповідно до вимог, що звичайно ставляться» (ст.161 ЦК).
Але більш детальніше я розгляну зовнішньоекономічні договори на розгляді
яких я зупинюсь в наступній частини своєї роботи. Та використаю примірний
договір.
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ДОГОВОРИ
§ 1. Визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності
Включення України в міжнародні ринкові відносини пов'язане дедалі ширшим
застосуванням у господарській діяльності українських підприємств договорів
з іноземними фірмами і компаніями.
Ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» відносить до
зовнішньоекономічної діяльності експорт та імпорт товарів капіталів та
робочої сили, надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України
послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі
виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних,
маркетингових, експортних, посередницьких брокерських, агентських,
консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних,
туристичних, наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу,
навчальну та інші види кооперації з іноземними суб'єктами господарської
діяльності, навчання та підготовку спеціалістів на комерційній основі,
міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами, кредитні та
розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
