Рефераты. Стан і перспективи розвитку СНД

Стан і перспективи розвитку СНД

СНД як об'єднання 12 держав пострадянського простору виникла після розпаду
СРСР відповідно до Мінської угоди, Алма-Атинської декларації та Протоколу до Мінського договору. При створенні СНД було визначено, що Співдружність будується на принципах міжнародного права. Членство в СНД є добровільним, і кожен з учасників має право його призупиняти чи припиняти. Органи СНД мають суто консультативні та координуючі функції.
Розвал Радянського Союзу та створення СНД в 1991 році були тільки початком перебігу складних інтеграційних і дезінтеграційних процесів на терені останньої імперії світу. СНД виявилась політично й економічно неспроможною, нестабільною структурою. Неефективність функціонування Співдружності зумовлена її суперечливою природою, яка закладена в концепцію її існування.
Власне, СНД виникла як механізм розв'язання протиріч, що виникли в часи
"перебудови" ще у колишньому СРСР між союзним Центром і периферією, яку утворювали радянські республіки. Боротьба відцентрових і доцентрових тенденцій розвитку призвела до утворення нових незалежних держав з власним розумінням своїх національних інтересів, тоді як функції "центру" перехопила одна з новоутворених держав - Російська Федерація, яка проголосила себе спадкоємницею СРСР і згодом почала спрямовувати свою політику на відновлення Союзу, тобто знову почала "збирати землі" навколо
Москви. Однак зростаюча біполярність відносин в СНД по осі "центр - периферія" фактично призвела до формування двох блоків країн, які мають протилежні погляди на роль, функції, організацію і майбутнє цієї структури.

Функції СНД та труднощі їх реалізації. Утворення СНД в цілому можна вважати історично виправданим на етапі становлення нових держав пострадянського простору, але за сучасних умов, коли цей процес фактично закінчився, її існування стає проблематичним. Щоб розібратися, що є позитивним і що негативним у діяльності СНД за останні сім років, необхідно проаналізувати реальні функції та цілі, що виправдовували її існування. Відзначимо також, що кожна з функцій має подвійну природу (відцентрову та доцентрову) згідно з різними концептуальними схемами бачення СНД:

а) Культурно-історична функція зумовлена спільним минулим і полягає в підтримці відчуття солідарності народів пострадянсько го простору, яке склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР.
Існує також певна гуманітарна єдність країн СНД, зокрема - подібні системи освіти, "російськомовність", родинні зв'язки тощо. Загалом, ця функція збережена в існуванні СНД, що значно пом'якшило "шок" у населення пострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Було збережено режим вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору тощо.
Разом з тим, у пострадянському просторі набула поширення "гуманітарно- інформаційна" гегемонія РФ (вимоги щодо захисту "російськомовних" і введення подвійного громадянства, тенденційність російських мас-медіа тощо). Навряд чи справедливим можна назвати той факт, що робочою мовою
Співдружності визнано лише російську.

б) Міжнародно-правова функція. Утворення СНД сприяло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов'язаних з трансформацією колишніх радянських республік у незалежні країни (механізм "розлучення"). Після закінчення цього процесу внаслідок укріплення національних держав, їх виходу на міжнародну арену, укладання двосторонніх міждержавних угод з РФ тощо, міжнародно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає сенс і має отримати інше навантаження.
В ситуації, що склалася, Співдружність як об'єднання незалежних держав поступово трансформується у проросійську наддержавну структуру. Незважаючи на те, що "столицею" СНД за Біловезькими угодами було проголошено Мінськ, основні структури й органи СНД перебувають у Москві. РФ усіляко намагається закріпити в очах міжнародного співтовариства своє право на домінування в
СНД, про що, зокрема, свідчить намагання закріпити статус СНД в ООН і під егідою цієї організації безконтрольно проводити свої інтереси. Цьому сприяють і широкі пропагандистські заходи РФ з метою відвернення уваги міжнародного співтовариства від нових незалежних країн або формування їхнього негативного іміджу.
Створення розгалуженої структури органів СНД можна вважати наслідком існування старих стереотипів бюрократичної свідомості радянських часів. У діяльність Співдружності були привнесені принципи радянської системи, і це багато в чому спричинило її неефективність. Фактично рішення органів СНД мають необов'язковий характер, і кожна країна дотримується лише тих з них, які для неї вигідні й узгоджуються з національним законодавством. Так,
Україна не підписала Статут СНД і є лише його асоційованим членом, не бере участі в Митному та Платіжному союзах, не працює в органах військового співробітництва. У Міжпарламентській Асамблеї Україна має лише статус спостерігача.

в) Економічна функція. При створенні СНД важливо було зберегти раціональні економічні зв'язки, що сформувалися за умов колишнього єдиного народногосподарського комплексу. Існує взаємодопов нюваність та взаємозалежність економічних систем країн - членів СНД, спільні проблеми у здійсненні економічних перетворень, які можна було б вирішувати узгоджено.
Однак сподівання на створення ефективної моделі міждержавних економічних зв'язків так і не справдилися. В економічних органах СНД закріплено російське домінування. Митна угода здебільшого не спрацьовує, а в торгівлі
РФ з країнами СНД існують значні протекціоністські бар'єри, дискримінаційні щодо членів Співдружності. Залежність економік країн СНД від поставок з РФ остання використо вує для значного підвищення своїх цін порівняно із світовиим з метою політичного тиску або досягнення односторонніх вигод. Все це змушує держави Співдружності шукати інші варіанти реалізації власних інтересів економічного розвитку.

г) Військово-політична функція і проблеми безпеки. На початковій стадії існування СНД зберігалися елементи спільного військового командування та воєнної інфраструктури сил стратегічного призначення. З розбудовою національних збройних сил, з передачею ядерних озброєнь з України і
Казахстану до РФ, із влагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту ця функція поступово відмерла. Спроби її реанімації у вигляді Ташкентського пакту успіху не мали, і фактично військова співпраця переведена в площину двостороннього співробітництва. Функції захисту кордонів по зовнішньому периметру країн Співдружності (крім України) свого часу перейняла на себе
РФ, але з розбудовою національних прикордон них військ ця функція також поступово відмирає.

Прихильники реінтеграції пострадянського простору на засадах російського домінування вважають, що без військово-політичної присутності РФ у нових незалежних державах тут неодмінно виникатимуть міжетнічні та міжконфесійні конфлікти. Та практично, якщо ці конфлікти й виникали, то багато в чому не без участі самої РФ. Грузія висловлює незадоволення поведінкою РФ в
Абхазії. Азербайджан аналогічно незадоволений російською підтримкою вірменської сторони. Україна могла опинитися перед загрозою масштабного конфлікту в Криму, інспірованого з боку РФ. Чеченський конфлікт виник саме внаслідок неконструктивної позиції Москви тощо. Теза про необхідність російської військової присутності в країнах СНД не витримує критики й відповідає скоріше геополітичним амбіціям Москви, ніж інтересам воєнної безпеки інших країн Співдружності.
Сім років існування СНД засвідчили, що Співдружність як інтеграційне об'єднання держав пострадянського простору так і не склалася. Прийняті її керівними органами близько 800 документів фактично не діють. Координуючі інституції аж ніяк не впливали на розвиток економіки країн СНД. Якщо і виникали деякі елементи інтеграції, то це робилося за рахунок двосторонніх угод. Обсяги торгівлі осьової країни СНД - РФ з іншими членами
Співдружності в 2,5 разу менші, ніж з іншими країнами світу. Замість проголошеного економічного зростання, РФ сповзає у все глибшу соціально- еконо мічну кризу.
Загалом слід визнати, що Співдружність має тенденцію до перетворення в механізм реалізації виключно російських інтересів . Пануючи в робочих органах СНД, РФ фактично має можливості проводити такі рішення, які узгоджуються з її власними національними інтересами, але часто-густо суперечать інтересам інших країн-членів. Домінування російських інтересів в
СНД аж ніяк не сприяло розгортанню того потенціалу співробітництва, який планувався спочатку. Це, зрозуміло, викликало певну занепокоєність і опір з боку нових незалежних держав, які стрімкими темпами розбудовували власні державницькі структури і поглиблювали власне розуміння своїх національних інтересів.
У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні та правові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася на останніх зустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивна позиція РФ. Показовою є тенденція до утворення в пострадянському просторі, в межах СНД, особливих інтеграційних підструктур (Союз РФ та Білорусі,
Митний союз 4-х, центральноазійський економічний союз, ГУАМ тощо).
Співдружність поступово перетворюється в багаторівневу структуру з різним ступенем участі в інтеграцій них процесах окремих країн.

Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:

1. Нерівноправність відносин між країнами СНД, а також претензії РФ на політичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування.

2. Намагання РФ розглянути весь пострадянський простір як зону "легітимних" життєво важливих її інтересів.

3. Несумісність вимог РФ щодо координації зовнішньої й економічної політики країн СНД з повним ігноруванням нею інтересів і пріоритетів країн- партнерів.

4. Постійні спроби РФ сформувати в рамках СНД новий військово-політичний блок чи систему колективної безпеки (для кого і проти кого?).

5. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.


Політика РФ щодо СНД. Основні стратегічні пріоритети політики РФ щодо СНД завжди визначались намаганнями використати цю структуру як знаряддя реінтеграції СРСР у тій чи іншій формі, як засіб втілення у життя економічних, політичних, військових і територіальних амбіцій далеко за її сучасними межами. Первісно сформована як об'єднання незалежних держав
Співдружність поступово трансформувалася в повністю підконтрольну Москві політико-економічну структуру. РФ не тільки прагне бути лідером і новим центром СНД, а й відкрито домагається повного домінування в цій організації. Вперше представлена на жовтневому 1994 р. самміті у Москві російська версія розвитку СНД не могла бути охарактеризована інакше, як довгострокова програма реінтеграції СРСР. Порушуючи всі попередні домовленості, Москва стала центром функціонування СНД. Всі ключові комітети і керівні органи СНД очолюються представниками РФ. Повністю зрусифікований комітет з питань оборони фактично перетворився на маріонетку, що формально затверджує військові операції РФ у країнах СНД. Міжнародний економічний комітет, у якому РФ залишила за собою 50 відсотків голосів, також є наочним прикладом "рівності по-російськи", що панує в СНД. Настирливі спроби РФ закріпити статус СНД в ООН потенційно можуть бути використані для вимог фінансової підтримки й санкціонування її військових операцій під виглядом миротворчої діяльності, перетворення Співдружності в потужне знаряддя просування російських інтересів на всьому геополітичному просторі колишнього СРСР і за його межами.
Головні напрямки геополітичної стратегії РФ щодо країн СНД були окреслені в указі Президента Єльцина № 940 від 14 вересня 1995 р. "Стратегічний курс РФ щодо країн - учасниць СНД", в якому весь пострадянський простір проголошено
"насамперед зоною інтересів РФ". Розвинула цю стратегію Російська служба зовнішньої розвідки (СЗР) у доповіді "Росія і СНД: чи потребує зміни позиція Заходу?", яка стверджувала, що "об'єктивні" реінтеграційні процеси з неминучістю зумовлять реставрацію в рамках СНД "нової економічної, оборонної зони" за лідерством РФ. Ця доповідь пропонувала дві чітко означені альтернативи: або тотальна інтеграція в економічній і військовій сферах з формуванням "спільної оборонної зони", об'єднаним командуванням і військовими підрозділами, що має гарантувати стабілізацію, демократизацію і просування реформ, або повна дестабілізація СНД, яка "є загрозою всьому людству".
Тому цілком очевидно, що РФ не має наміру будувати відносини з країнами - членами СНД на основах рівного партнерства і норм міжнародного права, поважати їхній економічний і політичний суверенітет і територіальну цілісність. На практиці "інтеграція", необхідність і корисність якої широко декларується в документі, означає розмивання суверенітету країн - членів
СНД, підпорядкування їхньої діяльності інтересам РФ, відродження централізованої наддержави.

Страницы: 1, 2



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.