Рефераты. Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства

Неодноразово в історичній науці ставилося питання про причини походу Романа. Джерельний матеріал і література дають нам декілька гіпотез, які можна сприймати як можливі мотиви походу. Проте й сьогодні немає усталеного погляду на визначальну причину, що спонукала князя Романа вирушити в похід на Польщу.

Аналізуючи вже висловлені думки, можна згрупувати причини виступу руського князя на Лешка Білого таким чином:

По-перше, можлива інтрига третіх осіб, які були зацікавлені у послабленні обох, чи котрогось одного з втягнутих у конфлікт суперників. З польської сторони, відштовхуючись від досліджень Б. Володарського, таким міг бути великопольський князь Владислав Тонконогий. З руського середовища, йдучи за В. Пашуто та І. Крип'якевичем, представник галицького боярства - Владислав Кормильчич. Ці роздуми базуються на звістці Галицько-Волинського літопису.

По-друге, причиною походу, на основі повідомлення цистеріанського монаха Альберіка, мала би бути участь Романа на боці Філіпа Швабського у його боротьбі за німецьку корону проти Оттона ІV Саксонського. Цю гіпотезу розвинули С. Томашівський, М. Кордуба та ін.

І по-третє. Роман виступив проти Лешка Білого, маючи намір підпорядкувати собі Люблінську землю. На думку автора, це була визначальна причина трагічного для Галицько-Волинського князя походу літом 1205 р. Обгрунтування полягає на основі розгляду звістки польського історика ХV ст. Яна Длугоша.

Потрібно також звернути увагу, на те, як грунтовно готувався Роман до головного виступу. Недаремно, Длугош зазначає, що руський князь дошкуляв нападами Сандомирській і Любомльській землям, а, також, “у багатьох місцях навіть поробив збройні стани і багатьма людьми осадив”. [51,98]

Потрібно відзначити, що Роман жив у дружбі з головною лінією польської династії - Краківським князем Казимиром Справедливим, та його синами Лешком і Конрадом, і обидві сторони надавали взаємну допомогу. В 1190 р. Роман разом із братом Всеволодом допоміг здобути Краків. В 1195 р. він взяв участь у боротьбі. Яку Лешко і Конрад вели проти свого батька Мєшка Старого, і в бою під Мозговою був поранений. Лешко ж дав Романові допомогу, коли він займав Галичину. Нез'ясованим залишається питання про те, з яких причин ці дружні взаємини зіпсувалися. [4,87]

Випадкова загибель Галицько-Волинського князя у зеніті слави поставила крапку на його інтеграційній діяльності. Михайло Грушевський слушно допускав, що хід політичної і культурної історії України-Русі міг піти іншим шляхом, якби державна діяльність Романа могла подовжуватися далі, а не була перервана його передчасною загибеллю.

Коротке п'ятирічне князювання Романа Мстиславича у Галичі, який він зробив столицею об'єднаного князівства, було насичене подіями внутрішнього життя, міжнародної політики і війн. Як свідчать польські хроністи, він нещадно придушував боярську опозицію. Частина бояр наклала головою, інша - подалася до Угорщини і Галицького Пониззя. Однак Роману Мстиславичу все ж таки не пощастило створити міцну централізовану державу.

Тому існували вагомі, історично об'єктивні причини. Занадто коротким було князювання Романа в Галичі, занадто сильним - тамтешнє боярство, щоб можна було остаточно викоренити цю страшну соціально-політичну силу, що підгинала під себе всіх його попередників, не обминувши навіть такого мудрого й авторитетного государя, яким був Ярослав Володимирович. За роки свого тривалого князювання у Володимирі він консолідував землю, об'єднав навколо себе її феодальну верхівку. На томість галицьке князівство за неповних шість десятиріч свого існування так і не стало належною мірою об'єднаним і не мало сильної центральної влади. Тим зрозуміліше, що в короткі роки сидіння на галицькому престолі Роман просто не встиг цього зробити. Одним словом, створене ним велике князівство трималося на авторитеті й військовій силі засновника. [33,3]

Отже, Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства та в особі державця усієї Руської землі Романа Мстиславича відіграла домінуючу роль в об'єднавчому русі України-Русі. Після занепаду Києва Галицько-Волинська держава, за висловом І. Крип'якевича “продовжила на ціле сторіччя існування державної організації і стала головним політичним центром для всієї України.

1.3. Волинська земля в часи правління Данила Галицького та його наступників.

Загинувши у розквіті сил і політичних звершень Роман залишив по собі двох малих синів, героїв Галицько-Волинського літопису, 4-х річного Данила і 2-х річного Василька. Від імені старшого стала правити мати, княгиня Анна. Вона спиралася на віддану її чоловікові частину волинського боярства та на його бойову дружину. Бояри, що повернулися з еміграції, приєдналися до вцілілих під драконівських заходів проти них Романа почали боротьбу проти його родини. На довгих сорок років Галицько0Волинська Русь занурилася у багно удільної (феодальної) роздробленості. Про державу Романовичів не може й бути й мови аж до сер. 40-х рр. ХІІ ст.

Зовнішні обставини склалися також несприятливо для Романовичів, як називає синів загиблого Галицько-Волинський літопис. Давній ворог Романа, колишній київський князь Рюрик Ростиславич, якого Галицько-волинський князь скинув з престолу і запровадив до монастиря, почувши про його кончину “смета с себе чернецькые порты и седе Кыеве”. Десь у 1205 р., дуже швидко по смерті Романа Мстиславича, Рюрик, у спілці з чернігівськими князями Ольговичами, і найнятою за великі гроші половецькою ордою пішов на Галич. Однак спільними зусиллями бойової дружини і міського ополчення той похід було відбито. Та в наступному, 1206 р., над Галицько-Волинською Руссю нависла нова небезпека. [33,4]

Традиційні вороги єдності Русі і спільники половецьких ханів Ольговичі знову вчинили похід на князівство Романа. З ними пішов Рюрик Росталавич і чимало інших князів. А із заходу сунув краківський князь Лешко, недавній союзник Романа. Княгині Анні довелося звернутися по допомогу до союзника - угорського короля. Андрій ІІ зустрівся з нею в галицькому місті Сянику. Було поновлено союзну угоду. Анні довелося визнати зверхність короля, котрий поставив свою залогу в Галичині. Відтоді Андрій ІІ самозванно титулував себе в своїх грамотах королем Галичини й Волині. Угорський король перешкодив польському вторгненню на Волинь, але не схотів, певно, завадити наступові Ольговичів та їхніх союзників на Галич. Сподівався, мабуть, скористатися з міжусобної боротьби на Русі , щоб загарбати спадщину Романа.

Ольговичі, сини героя “Слова о полку Ігоревім” Ігоря Святославича Володимир, Роман, Святослав і Ростислав, підійшли до Галича, та не насмілилися вибивати угорську залогу з міста. Тоді Андрій ІІ навмисно вивів її з Галича. Ольговичів підтримали бояри на чолі з могутнім родом Кормильчичів. Ольговичі вокняжилися в Галицькій землі влітку 1206 р. Старший Володимир, де почувався певніше.

Та Ольговичі не задовольнилися Галичиною, а почали претендувати і на Волинь. Вони вислали до громади Володимира якогось посла котрий почав вимагати видання Романовичів: “Не зостанеться города вашого, якщо ви мені не видасте обох Романовичів і якщо не приймете брата мойого Святослава княжити у Володимирі”.[3,8] Тоді Анна вирішила залишити розвалене на той час Галицько-Волинське князівство: “А назавтра княгиня [Анна], довідавшись про це, вчинила раду з воєводою Мирославом, із дядьком і на ніч утекли вони в Ляхи. При цім Данила узяв дядько поперед себе і вийшов із города дірою городської стіни”. [3,9] В оригіналі “дырею градною», очевидно, ідеться про підземний таємний хід під городською стіною. М. Котляр стверджує, що Анна виїхала з Володимира в супроводі ближніх бояр та бойової дружини чоловіка, розгорнувши княжі стяги і хоругви через головні ворота. [33,5] Романова вдова з синами подалася до Малопольщі.

Анну люб'язно прийняв краківський князь Лешко Білий. Річ у тому, що по смерті Романа угорський король та польський князь уклали угоду по захист династичних прав його синів. Насамперед старшого, Данила. Однак тієї угоди вони дотримувалися формально і нещиро, намагаючись використати її у власних цілях. Андрій ІІ прагнув загарбати Галицьку, а Лешко Волинську землю. Угорсько-Польський союз був стверджений приїздом Данила до Угорщини, де він жив при королівському дворі чи то як гість, чи то як бранець… [29,166]

У вересні 1211 р., з угорською допомогою і на запрошення бояр, 9- річний Данило перший раз вокняжився в Галичі. Він ще не раз і не два упродовж наступної чверті століття то сідатиме на галицький стіл, то втрачатиме його, аж поки напередодні Батиєвої навали на Русь не утвердиться на ньому, та й то на неповних три роки.

А бояри викупили в угорського воєводи захоплених ним у полон Ігоревичів і прилюдно… повісили їх на площі Галича. Цей єдиний в історії Давньої Русі випадок публічної розправи бояр над своїми князями ще раз продемонстрував світові неймовірну силу, зарозумілість і нахабність галицького боярства, з яким у цьому могло зрівнятися хіба що боярство Новгорода Великого.

Помалу Романовичі підростали… В 1219 р. Данило Романович досяг 18-ліття і став уже повноправним князем невеликої частини Волині. Княгиня Анна визнала свою місію регента закінченою й пішла до монастиря. А Данило того самого року одружився з дочкою нового галицького князя, насадженого польським князем і прийнятого боярами Мстислава Мстиславича Удалого (Вдалого), що до того княжив теж у боярському царстві - в Новгороді Великому. Уграм довелося забратися із Галича. Далі Данило Романович, сподіваючись на поміч тестя, починає головну справу свого життя - відновлення Галицько-Волинського великого князівства, створеного його батьком. Незабаром після одруження з Мстиславівною старший Романович блискавичним походом відбирає у Лешка Білого забузькі землі. Тесть утримався від допомоги , мовивши Данилу, що в нього існує дружня угода з польським князем, яку він не в змозі переступити. Тоді розлючений Лешко поновив дружбу з угорським королем, яка перервалася за кілька років перед тим, коли Андрій ІІ забрав у польського государя Західну Волинь, віддану тому в Спіші. Союзники вирішили завдати удару по Галицькій землі: король не змирився з тим. Що там сидить не його син, а Мстислав Мстиславич. Останній закликав на допомогу Данила, і разом вони відстояли землю. Данило дав битву ворогові біля Кривого Броду і примусив його відступити. А наступного. 1221 р., Мстислав з Данилом розбили угрів біля валів стольного Галича. Не пощастило й Лешкові знову загарбати втрачену ним частину Волинської землі.

Того самого, 1221 р. Лешко Білий, після чергової невдачі у справі заволодіння Західною Волинню, змушений був укласти мир з Данилом, бо той напустив на Малопольщу союзних йому литовських князів. На час Лешко відмовився від підтримки давнього ворога і суперника Романовичів, белзького князя Олександра Всеволодовича. Це дозволило їм повернути на час собі Белзьку землю. Та під'южуваний боярами Мстислав звелів Данилові знову віддані її Олександрові.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.