Батько - Андрій Андрійович, воював на фронті, потрапив у полон, був в'язнем Освенцима, дивом залишився живий. Після війни викладав у сільській школі англійську мову.
Мати - Варвара Миколаївна була вчителькою фізики та математики. Крім Віктора у сім'ї ріс старший брат, Петро.
В родинному колі у Ющенка завжди була тепла атмосфера. Сам Віктор Андрійович пригадує таке: «Мої батьки завжди поважали і берегли традиції. Кожного року на початку грудня ми з мамою і братом щовечора сідали майструвати ялинкові прикраси. Досі пам'ятаю, що найчарівнішою прикрасою у дитинстві мені здавалася зірка із тонкого скла. У повоєнні роки більшість іграшок були саморобними: на ялинку чіпляли пофарбовані шишечки, гірлянди із паперу та вати, цукерки, печиво, а фабричні скляні прикраси були дивиною і здавалися казково красивими. Бігали з хлопцями колядувати й щедрувати - щоправда, тільки до родичів, бо у радянські часи за такі витівки батькам - сільським вчителям могли винести догану. Цю атмосферу, шанобливе ставлення до традицій намагаюсь зберегти й у власній родині. Можна не пам'ятати, які подарунки тобі дісталися на те чи інше свято, але на все життя залишаються враження, обряди, що пов'язані з цим днем. Переконаний, що саме переддень свята, підготовка до нього є важливим ритуалом для створення особливої атмосфери у сім'ї.»
Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Отримав спеціальність "Бухгалтерський облік у сільському господарстві".
Кандидат економічних наук, лауреат Державної премії України в області економіки і техніки. Кандидатська дисертація на тему "Розвиток попиту та пропозиції грошей в Україні".
Академік АЕНУ Української академії економічної кібернетики. Почесний доктор Національного університету "Києво-Могилянська академія", Національного університету "Острозька академія". Заслужений економіст України (1997). Почесний громадянин Тернополя (1997), Львова (2001). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999; за серію монографій "Українська фалеристика та боністика").
Має почесну відзнаку Президента України (1996), Золоту медаль міста Афін.
Володар премії "Прометей-престиж" і титулу "Людина року" у номінаціях "Чоловік року” (1996), "Банкір року” (1997).
Автор понад 250 публікацій та аналітичних статей з питань банківської діяльності.
Після інституту рік відслужив у рядах Радянської армії, службу проходив у прикордонних військах на радянсько-турецькій границі недалеко від Ленінакана.
У 1975 році працював заступником головного бухгалтера колгоспу „40-річчя Жовтня” в селі Яворіві Косівського району Івано-Франківської області.
З 1976 року працює в банківській системі.
У 1976-1985 - економіст, керівник відділення Держбанку СРСР у селищі Улянівці Білопільського району Сумської області.
У 1987-1990 - начальник планово-експертного управління, заступник голови правління - начальник планово-експертного управління Українського республіканського банку Агропромбанку СРСР у Києві.
У 1985-1986 - заступник начальника управління кредитування і фінансування колгоспів, агропромислових об'єднань і міжгосподарських підприємств, заступник начальника управління кредитування сільського господарства Української республіканської контори Держбанку СРСР у Києві.
У 1990-1993 - заступник голови правління, перший заступник голови правління Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" у Києві.
У січні 1993 - грудні 1999 р. - голова правління Національного банку України. Під його керівництвом в Україні була проведена грошова реформа, створена Державна скарбниця, почато будівництво Банкнотно-монетного двору. У 1997 році по рейтингах фінансового журналу Global Finance Віктор Ющенко ввійшов у шістку кращих банкірів світу.
22 грудня 1999 - 27 квітня 2001 прем'єр-міністр України. Був призначений на посаду глави уряду по прямій пораді адміністрації США, що ніколи ні від кого не ховалося. Пішов у відставку під тиском як лівої опозиції, так і олігархічних угруповань, зв'язаних з оточенням Леоніда Кучми.
Незважаючи на твердий характер проведених реформ за час роботи в уряді домігся високої особистої популярності в населення і за станом на літо 2001 р. був самим популярним політиком України.
Його дружина, Катерина Чумаченко, у минулому працювала в Державному департаменті США, і на думку багатьох аналітиків саме вона була головним "прозахідним" впливом на Ющенко. Подружжя Ющенко мають сина і дочку. Віктор Ющенко любить водити автомобіль, захоплюється бджільництвом і живописом.
Були спроби дискредитувати Віктора Ющенко, зокрема обвинувачуючи його в банкрутстві в 2001 році банку "Україна", яким він колись керував.
У листопаду-грудні 2001 року Ющенко сформував і очолив виборчий блок "Наша Україна", у який увійшли Рухи, КУН і ряд невеликих правих партій. На парламентських виборах у березні 2002 року в багатомандатному загальнодержавному окрузі блок набрав 23,57% голосів виборців.
У грудні 2004 Обраний на посаду Президента України.
З січня 2005 Голова Правління Всеукраїнської громадської організації «Наша Україна». Та Голова Спостережної Ради Міжнародного фонду «Україна 3000» (Фонд В. Ющенка).
Є одруженим, має п'ять дітей і внучку: синів Андрія і Тараса, дочок Віталіну, Софію і Христину, онучку Яріну.
Про свої хобі та уподобання Віктор Андрійович розповідає так:
Про Живопис: «Чесно кажучи, довго не тримав пензля в руках, але на різдвяні канікули випала нагода. Ми на кілька днів з родиною вирвалися у гори. Йшов лапатий казковий сніг: дахи, ялинки закидані кучугурами. Це була справжня ідилія, яка нагадала мені атмосферу дитинства. Мене потягло до фарб, я намалював олією два українські зимові пейзажі. Тепер один з них прикрашає вітальню, де є ще 7-8 моїх робiт. Більшість картин дарую. Передостанню передав на аукціон, який проводила благодійна організація «Приятелі дітей», що опікується сиротинцями. Дехто з друзів переслідує мене вже кілька років, просять, щоб я подарував їм картину. Щороку обіцяю, як тільки-но в мене з'явиться три-чотири вільних доби, обов'язково намалюю. Але все не вистачає часу.»
Про Бджільництво: «Це хобі родом з дитинства: у нас вдома завжди була пасіка, пасічниками були і батько, і дід, і прадід... А ми з братом змалечку допомагали дорослим доглядати за бджолами і слухали їх повчання. Батько любив повторювати: «Бджоли - це унікальне суспільство, в якому і людям є чому повчитися. Вулик живе за строгим порядком, одні бджоли оберігають сім'ю, другі носять мед, треті годують дітей, і всі обов'язки чітко розподілені».
«Сьогодні у мене 80 бджолиних сімей, на пасіці маю як сучасні, так і раритетні вулики з різних куточків України. Свою пасіку розташував на дачі, недалеко від Києва. На літо вивожу своїх бджіл кудись поближче до медоносів. Більшу частину меду передаю в дитячі будинки, або роздаровую друзям. Для мене бджільництво - це спосіб зберегти частинку того світу, в якому жили наші прадіди, адже він вже ніколи не повториться.»
Про Спорт: «Вперше на гірські лижі я став у Карпатах кілька років тому. Початковий інструктаж мені дали друзі, а далі все залежало від власного бажання і терпіння. Сьогодні гірські лижі - мій улюблений вид спорту. Тренуюся завжди сам, без інструктора. Поступово ускладнюю маршрути. У своєму послужному списку вже маю так звані «чорні траси». Так що сьогодні вважаю себе гарним лижником. Не можу похвалитись широкою географією гірських вершин, які покорив - катаюсь переважно в Україні, дуже люблю Карпати. Напередодні дня народження я сам собі зробив подарунок - на день вибрався з друзями в Карпати і годин з шість катався! Мої старші діти також катаються. А донька Ліна освоїла сноуборд і активно агітує мене. Думаю, це буде моя наступна «висота».
«Також люблю дайвінг, хоча мій досвід підводного плавання невеликий. Цей спорт дійсно захоплює. Одного разу на мисі Сарич ми разом з дружиною спускались на глибину 20 метрів у підводні печери. А пізніше мали щасливу нагоду насолоджуватись різноманіттям підводного світу Червоного моря.»
«Давня студентська любов - волейбол. На жаль, сьогодні вибираюся разом з друзями на майданчик не частіше разу на місяць. Але це неправильно. Коли пауза між тренуваннями затягується, відчуваю, що обділяю себе. Насамперед - емоційно.»
Про Колекціонування: «Протягом багатьох років я збираю колекцію предметів українського народного побуту, народного одягу, а також предметів трипільської культури. Завжди мріяв, щоби цей скарб став частиною музейної експозиції. Одна з найяскравіших моїх знахідок - можливо, єдиний в Україні дерев'яний велосипед, зроблений у маленькому селі невідомим самородком понад сто років тому.»
«Для мене українські мотиви в мистецтві, одязі, в дизайні - завжди сучасні. Досі в бабусиних скринях зберігається чимало унікальних, безцінних речей, які викликають захоплення сучасників. Завдання нашого покоління - зберегти це. Повна історія українського побуту чи костюму від старовини до сьогодення ще чекає свого автора.»
«Частина моєї приватної колекції предметів народного побуту та костюму була представлена на виставці «Коло. Україна в моді» у березні 2003 року. Мрію про музей української моди, який прийме до себе мою колекцію.»
«Я підтримую також ідею створення музею трипільської культури і готовий передати свою колекцію предметів трипільського періоду до експозиції майбутнього музею.»
Про Гори: «У дитинстві я так мріяв побачити гори, що це бажання частково визначило вибір мною ВНЗ. Я вирішив вступати до Тернопільського фінансово-економічного інституту, прагнучи присвятити студентські роки не лише навчанню, а й мандрівкам. В інституті я одразу ж записався у три гуртки: спелеології, альпінізму і туризму. Тоді ж я чотири роки пропрацював інструктором гірського туризму. У студентські роки і зародилася традиція разом з друзями раз на рік ходити в гори. А з 1990 року, коли у липні Верховна Рада прийняла декларацію про державний суверенітет, ми приурочуємо наше сходження на Говерлу цій даті.»
Страницы: 1, 2
