У цей момент на Україну рушив інший загарбник. У червні з Дону в наступ пере-йшла Біла армія на чолі з генералом Денікіним, яка до липня захопила велику части-ну Лівобережжя. Водночас пішла в наступ реорганізована армія Петлюри на Право-бережжі. Нездатні чинити опір, більшовики за наказом Леніна ліквідували в серединісерпня 1919 р. другий український радянський уряд, а більшість його членів повер-нулася до Москви. Згадуючи про цю другу за два ро^и поразку на Україні, член ко-лишнього уряду Мануїльський зауважував з розчаруванням: «Кожної весни ми ви-ряджаємо на Україну чергову театральну трупу, яка, зробивши своє турне, поверта-ється до Москви».
6. Боротьба на заході
Зазнавши нищівної поразки у війні, в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперіяпочала розпадатися, майже через 20 місяців післяпадіння Російської. Навіть ще дотого як Габсбурги визнали, що прийшов кінець, підвладні їм народи, в тому-числізахідні українці, розпочали підготовку до створення власних незалежних національ-них держав. Намагаючися збудувати в Східній Галичині на руїнах імперії українськудержаву й долаючи запеклий опір, західні українці опинилися у становищі, подібномудо того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході. Проте майже в усіх іншихаспектах намагання західняків створити державу докорінно відрізнялися від спробсхідних українців.
Як і можна було сподіватися, поляки також претендували на Східну Галичину.Внаслідок виник конфлікт двох народів за територію, а не, як на сході, за «сер-ця й думки "людей». Можливо, завдяки тому, що конституційна практика Австрії на-вчила поляків і українців цінувати систему управління й брати в ній участь, падінняімперії не призвело до такої бурі, хаосу, анархії та жорстокості, як на сході. Передукраїнцями й поляками Східної Галичини стояли чітко окреслені завдання: першо-чергову вагу мало національне питання, а розв'язання соціально-економічних проб-лем відкладалося на перспективу. Польсько-український конфлікт був запеклим, алене безладним, він переважно точився між регулярними арміями, що вели бої повстановленій лінії фронту, завдаючи порівняно невеликої шкоди цивільному насе-ленню. По суті, це було випробування сили між 3,5 млн українців Східної Галичинита 18 млн поляків, котрі 'водночас воювали з чехами, німцями й литовцями, які такожне хотіли бути включеними до Польської держави.
Коли стало зрозумілим, що Австрія от-от має впасти, 18 жовтня 1918 р. парла-ментарії, провідники політичних партій, церковні ієрархи Східної Галичини та Бу-ковини утворили Українську Народну Раду, що мала діяти як представницький ор-ган. Вони також оголосили про намір об'єднати всі західноукраїнські землі в одне ці-ле, яке мало утримувати певні, ще не обумовлені стосунки з народами колишньоїімперії Габсбургів. Тим часом поляки також готувалися захопити Львів і Східну Га-личину. Група молодих українських офіцерів на чолі з капітаном січових стрільцівДмитром Вітовським, роздратованих повільним легалістським підходом НародноїРади, взяла справу до своїх рук. Увечері ЗІ жовтня вони поспішно зібрали всіх укра-їнських солдатів, що служили в австрійських частинах Львова, й заволоділи містом.Прокинувшись 1 листопада, населення побачило, що на міській ратуші майорить ук-раїнський прапор, усі головні заклади -- в руках українців і скрізь висять плакати зповідомленням про те, що тепер вони є громадянами української держави. Щось по-дібне сталося й в усіх інших містах Східної Галичини.
Українське населення із захопленням вітало події 1 листопада. Євреї або визна-вали суверенітет українців, або трималися нейтрально. Але, тільки оговтавшись відпотрясіння, львівські поляки перейшли до активного опору, й між українськими тапольськими загонами вибухнули запеклі бої за кожний будинок. На північномузаході, на кордоні між Східною Галичиною і власне Польщею, під ударами поляківупав ключовий залізничний вузол Перемишль. Значну частину Буковини зайнялирумунські війська, тоді як у Закарпатті зберігали свою владу мадяри. І все ж великачастина Східної Галичини залишалася в руках українців, які наполегливо продовжу-вали будівництво власної держави. 9 листопада, після того як всі українські партіїдосягли угоди про співпрацю у формуванні уряду, було призначено тимчасову радуміністрів, або Генеральний секретаріат, на чолі з досвідченим парламентарієм Кос-тем Левицьким. Через чотири дні нову державу було офіційно проголошено Західно-українською Народною Республікою (ЗУНР).
22 листопада 1918 р. ще не оперена держава зазнала дошкульного удару, коли1400 українських солдатів, в основному сільських юнаків, цілком розгублених у200-тисячному місті, не зумівши придушити повстання поляків, які щойно отрималипідкріплення, були змушені залишити Львів. У січні новою резиденцією уряду ставСтаніслав. Власне тут здійснено перші послідовні спроби створити діючий уряд іефективну армію.
Майже протягом усього свого 8-місячного існування ЗУНР -була державоюз 4-мільйонним населенням, 3 млн якого були українцями. На місце тимчасової влади вона швидко поставила цілком сформований урядовий апарат. 22--26 листопадана підконтрольних українцям землях було проведено вибори до Української Народ-ної Ради, куди входило 150 депутатів і яка мала бути представницьким і законодав-чим органом. За соціальним походженням делегати переважно складалися із інте-лігенції, селян-середняків і духовенства, за поглядами величезна більшість, навітьсоціалісти, займала ліберально-національні позиції. За своїм етнічним складом Ра-да була майже цілком українською, позаяк поляки бойкотували вибори, а євреї знімцями вирішили не брати в них участі, щоб не втягуватися в українсько-пвльськийконфлікт. Президентом республіки автоматично став голова Ради Євген Петруше-вич (юрист і колишній член парламенту у Відні).
На відміну від східноукраїнських урядів ЗУНР незабаром уже мала місцеві орга-ни управління. Вони спиралися на старі австрійські моделі (галичани не займалися поширеними на сході радикальними експериментами) й комплектувалися з ук-раїнців, а також досить часто -- з польських спеціалістів. Незважаючи на запеклувійну, яку нав'язали західноукраїнській державі, їй вдалося забезпечувати на своїйтериторії стабільність і порядок. Надзвичайно швидке й ефективне створення ад-міністративного апарату являло собою досягнення, що його могли повторити рідкоякі з нових східноєвропейських держав, не кажучи вже про уряди Східної України.Великою мірою воно стало наслідком схильності галичан до суспільної організова-ності, що дуже розвинулося у довоєнні десятиліття.
До важливих законодавчих актів Народної Ради належать гарантії нових вибор-чих прав усім громадянам держави, широкі гарантії прав меншостей, включаючинадання їм ЗО % місць у майбутньому парламенті. Ці кроки зустріли позитивнуреакцію єврейського населення: переживши триденний погром, влаштований поля-ками у Львові після захоплення міста, євреї стали схилятися на користь українців.У західноукраїнській армії було утворено тисячний загін, що складався виключно зєвреїв. Без зволікання розв'язувалося й надзвичайно важливе земельне питання: всівеликі приватні землеволодіння, які належали переважно полякам, експропріюва-лися й розподілялися між малоземельними та безземельними селянами. З самого по-чатку було зрозуміло, що ЗУНР об'єднається зі східноукраїнською державою. 22 січ-ня 1919 р. в Києві було проголошено Акт злуки, за яким ЗУНР гарантувалася ціл-ковита автономність.
Чи не найбільш вражаючим організаторським досягненням західноукраїнськогоуряду стала Галицька армія. Знову ж таки на відміну від східних українців галичаницївидко погодилися в тому,;що необхідно створити сильну, ефективну регулярну ар-мію. Оскільки більшість українців, котрі служили в австрійській армії, перебували наіталійському фронті й ще не повернулися додому, відчувалася нестача у навченихсолдатах. Однак загальна мобілізація дала свої результати, й до весни в армії налічу-валося понад 100 тис. чоловік, у тому числі 40 тис. боєздатних. Щоправда, існувалагостра проблема офіцерських кадрів і спорядження. Соціально-економічна відста-лість провінції зумовила те, що в австрійській армії було непропорційно мало офіце-рів-українців. Так, на 1000 офіцерів припадало лише два українці, але аж 27 поляків.До того ж майже всі українські офіцери були молодші від поляків за рангом. ТомуЗУНР звернулася до східних українців, як, наприклад, до генерала Михайла Оме-ляновича-Павленка, та до кількох вищих офіцерів колишньої царської армії з про-позицією зайняти посади командувача та членів Генерального штабу. Для укомп-лектування штабу залучалося також багато безробітних на той час австрійських танімецьких офіцерів. Але більшість офіцерів складали галичани, і знаменно, що в го-дину хаосу й суспільної напруженості між ними та їхніми бійцями розвинулися над-звичайно приязні стосунки,-- ймовірно, тому, що і ті, й інші були або селянами, абож недавніми вихідцями з цього класу. Військове спорядження в основному бралося вавстрійських складах або шляхом роззброєння сотень і тисяч німецьких та австрій-ських військ колишньої окупаційної армії, котрі текли через Галичину по дорозідодому.
Польсько-українська війна. Цей конфлікт можна поділити на три етапи. Протя-гом першого етапу, що закінчився в лютому 1919 р., війна в основному точилася міжукраїнською більшістю та польською меншістю Східної Галичини. Швидка й ефек-тивна мобілізація дала змогу українцям здобути велику чисельну перевагу і змуситиполяків оборонятися. Проте завдяки майстерному керівництву, ефективній такти-ці та заповзятості в бою поляки відбивали в'ялі й позбавлені винахідливості атакиукраїнського командування. На другому етапі -- протягом березня, квітня і трав-ня -- війна переросла у сутичку між галицькими українцями та військами власнеПольщі. З приходом у Східну Галичину підкріплень із Центральної Польщі поляки отримали виріщальну кількісну перевагу. Переломною для цього періоду подією ста-ло розгортання проти українців армії генерала ЙозефаГаллера. Цим сформованим уФранції з польських військовополонених -і чудово озброєним 60-тисячним військомкомандували переважно французькі офіцери. І хоч Антанта направила його до Поль-щі для боротьби з більшовиками, поляки послали це військо проти українців, твер-дячи, що всі українці -- більшовики або щось подібне до них. У квітні й травні по-ляки розірвали українську облогу Львова й відкинули деморалізовану Галицьку ар-мію до річки Збруч.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
