Окроплений кров'ю і сльозами, знайдемо щоденниковий запис Федора Борисовича: „Сьогодні день визволення фашистських концтаборів, де знемагали і помирали від несказанно важкого життя сотні тисяч в'язнів...”
А далі почнеться нове життя - дружина виходить свого майже смертельно закатованого у нелюдських умовах чоловіка, він одужає, знайде роботу, у них народиться донька. І ніби усе владнається, але нічого і ніколи не забудеться...
Після провалу „бліцкригу” війна для гітлерівської Німеччини набула затяжного характеру. Східний фронт безперервно вимагав поповнення живої сили. До вермахту призивалися все нові контингенти німців. Нестача робочих рук у країні відчувалася все гостріше. Верховоди третього рейху вирішили поповнити їх за рахунок іноземних робітників. З усіх кінців Європи до Німеччини потяглися ешелони з невільниками. Лише з України було вивезено 2 млн. 400 тис. чоловік, переважно молоді, - більше ніж з будь-якої іншої окупованої країни.1 Вони повинні були мати статус військовополонених і утримуватися під суворою охороною.
Вивезення українців на каторгу до Німеччини набуло масового характеру навесні 1942 року. Поліція та солдати вермахту повсюдно влаштовували облави, зганяли юнаків та дівчат на збірні пункти й у закритих вагонах везли на захід. У німецьких містах з'явилися невільницькі ринки, де будь-який ковбасник, чиновник чи бауер міг купити за кілька марок „товар” до вподоби.
Основна маса вивезених невільників потрапляла на заводи й шахти, поряд з якими з'являлися табори за колючим дротом. Щоранку на світанні бруківкою німецьких міст стукотіли дерев'яні колодки (замість взуття) табірних в'язнів. Похмурі, змарнілі обличчя, сумні очі, знеможена хода... Це брели під наглядом конвоїрів раби третього рейху. У них не було імен, лише номери, на грудях кожного _ розпізнавальний знак: бирка з жовтою окантовкою і словом „Ост”. Примушуючи „остарбайтерів” та полонених працювати до повного виснаження, німці вирішували двоєдине завдання: використовували їх в інтересах рейху і водночас убивали важкою працею. То був геноцид, винищення мільйонів безневинних людей.
________________________________________________________
1Смолій В. Історія України: нове бачення.-К.,1996.-арк.112.
Нацисти відводили велику роль концтаборам. Тут в'язні проходили всі кола дантового пекла. Перші подібні місця ув'язнення з'явилися в Німеччині після приходу Гітлера до влади. Їх розміщували на північних схилах гір, де дме холодний вітер, на болотах із задушливими випарами. Тільки в 1940-1942 рр. з'явилося 9 нових концтаборів.1 Яскравим втіленням людожерських планів фюрера й улюбленим дітищем Гіммлера був Освенцим, розташований у центрі Європи, неподалік від Кракова. Фабрика смерті вражала своїм розмахом: 9 газових камер, 50 печей. Їх пропускна здатність на добу - 10-12 тис. чоловік. Товсті стіни крематоріїв поглинали всіх, хто потрапляв у це пекло...
Неподалік працювали великі підприємства німецьких концернів, де від непосильної праці гинули сотні тисяч в'язнів. Освенцимський табір нацисти планували перетворити на велетенське місто рабів - Гіммлерштадт із населенням 3-4 млн. чоловік.2
Концтабори мали численні філії. Маутхаузен, приміром, був комбінатом по знищенню людей: він нараховував 46 допоміжних таборів. Подібними були також Дахау, Бухенвальд, Майданек. Усюди панувала груба, жорстока сила, палична дисципліна, життя в'язня могло обірватися щомиті. На калькуляторах смерті нацистські чиновники точно розраховували, який зиск можна мати від праці в'язня, скільки часу він протягне і як краще використати його останки. Денний заробіток в'язня на підприємстві становив - 6 марок, мінус 0,6 марки на його харчування 0,1 марки на амортизацію одягу. Чистий прибуток складав 5,3 марки. За дев'ять місяців (саме стільки щонайбільше в'язень був здатен працювати) -1431 марка. До того ж після смерті в'язня нічого не пропадало дарма - все йшло в діло. Одяг мертвих і сабо (дерев'яне взуття) переходили ще живим, подрібнені кістки й попіл ставали добривом, золоті коронки (дві тонни на рік) передавалися до рейхсбанку. А скільки баришів мали німецькі промисловці від жорстокої експлуатації в'язнів! Тільки праця радянських військовополонених дала скарбниці гітлерівської Німеччини більш ніж 500 млн. марок ( у цінах воєнного часу).3
____________________________________________________________________________________________
1История Второй мировой войны, 1939-1945.-М.,1973-1982., Т 8.-арк.69.
2Там само, арк. 72.
3Там само, арк.. 73.
Однак ніякі підрахунки німецьких „майстрів смерті” щодо „раціонального використання” живих і мертвих невільників не могли вплинути на головне - жадобу життя, силу патріотизму й ненависті до ворога з боку в'язнів концтаборів. Ці риси підтримували приречених, зміцнювали їх дух, давали мужність і стійкість. Вони знаходили в собі сили для боротьби за себе, за своїх товаришів, прагнули й тут далеко від фронту, зашкодити ворогові. Спочатку це були виступи одинаків - людей самовідданих, іноді відчайдушних. Вони не могли терпіти знущань фашистів, діяли сміливо й відверто.
Одні йшли з голими руками на озброєного охоронника, другі - лікарі та санітари - ховали серед хворих тих, кому загрожувала смерть від рук катів, треті на клаптях паперу таємно малювали сцени табірних жахів, сподіваючись, що коли-небудь вони стануть обвинувальними актами проти гітлерівських садистів. Для потрібних вчинків потрібна була не лише особиста мужність, але й віра в неминучий кінець фашизму, в те, що твоя поведінка стане прикладом для інших, викличе прагнення продовжити опір. Так і було насправді. Широко практикувалось, наприклад, ухилення від примусової праці. Знемагаючи в неволі, в'язні заражали себе різними хворобами, особливо шкірними, калічили себе, аби не потрапити до робочих команд. За симуляцію й ухиляння від роботи було заарештовано більше 20400 „східних робітників”.1 За небажання працювати гітлерівці жорстоко карали тисячі радянських військовополонених.
В табірному підпіллі зароджувався антифашистський Опір, що всерйоз непокоїло керівників третього рейху. Прикладом самовідданої боротьби був саботаж в'язнів табору „Міттельбау-Дора”. Створення цього страшного місця ув'язнення мало свою передісторію. 1943 року вермахт зазнав ряд поразок на східному фронті. Червона армія нестримно тиснула німецьких загарбників. Перспектива поразки у війні лякала нацистських бонз. Вони все більше зосереджували увагу на розробках Вернера фон Брауна, який займався створенням ракетної техніки. На початку липня в гітлерівській ставці „Вольфшанце” фон Брауна прийняв фюрер.
_______________________________________________________
1История Второй мировой войны, 1939-1945., М.,1973-1982.,Т.8.,арк.75.
Дужі есесівці втягли в зал макет пускової установки, на кіноекрані з'явилися кадри успішних запусків ракет. Штурмбанфюрер СС Вернер фон Браун запевнив Гітлера, що мине кілька місяців і він дасть третьому рейхові зброю, здатну знищити Англію, а в 1948 році його ракети долетять до Нью-Йорка та Детройта. Фюрер був у захваті. Ракетну програму оголосили першочерговою. Планувалося запускати по тисячі ракет на добу. Нацисти вирішили розташувати виробництво „чудо-зброї” в глибоких штольнях у горах неподалік Нордхаузена. Сюди почали прибувати в'язні в наглухо забитих вагонах з написом „Небезпечно, тиф!”. Уночі нещасних виводили з вагонів, і вони безслідно щезали в підземеллі. Незабаром тут було споруджено 44 величезних цехи. Почалося серійне виробництво літаків - снарядів Фау-1 та ракет Фау-2. Вісімсот німецьких підприємств виготовляли для них різноманітні деталі, а складали їх у штольнях, під суворим контролем есесівців та гестапо. В'язні жили в постійній напівтемряві, спали на земляній підлозі. Шансів вижити не мав ніхто. Найсміливіша мрія про втечу здавалася нездійсненою. Однак навіть у цих умовах патріоти різних країн не здавалися, діяли. ...На стартовому майданчику наростає гуркіт. Дрижить земля. Гостроноса ракета за лічені секунди набирає висоту. У носовій частині її - однотонний заряд потужної вибухівки. Кілька хвилин - і в Лондоні прогримить страшний вибух...Але що це? Ракета раптом відхиляється від заданого курсу і впадає в море. Через деякий час запускають іншу, і вона вибухає прямо над стартовим майданчиком. За німецькими даними, тільки з Фау-1 подібна катастрофа сталася 1006 разів! Був випадок, коли під час запуску загинуло 12 солдатів, які обслуговували техніку. Як стало відомо після війни, із 10800 ракет Фау-2 , випущених на Лондон та Антверпен у період із 7 вересня 1944р. до кінця березня 1945 р., більше половини не досягли мети. З 8564 Фау-1, що мали зруйнувати британську столицю, бракованими виявились 6166. Для керівників третього рейху, крах якого вже був очевидний, це стало справжнім лихом. Звичайно, нова зброя, Створювана фон Браном, мала конструктивні та технічні вади, І все ж значна частина „осічок” - прямий доказ саботажу. Тільки після встановлення фактів саботажу гітлерівці стратили 12 тис. в'язнів. Подвиг безіменних патріотів, невільників німецьких штолень заслуговує на гідне вшанування.1
1Там само, арк..87.
Активною формою опору були втечі невільників з полону. Їх не могли зупинити ні озброєна охорона, ні смертельний ризик бути пійманим. Небезпека чатувала на втікачів на кожному кроці. Адже на перехрестях доріг і залізничних станціях, на мостах постійно стояли пости й засади. Кожного підозрілого іноземця затримували, відправляли до гестапо. Частіше за інших з неволі виривалися колишні фронтовики.
Як свідчать дані самих німців, у 1941-1944 рр. втікачів було до 70 тис. чоловік1. Вони створювали додаткові труднощі для поліції, дестабілізували виробництво.
Режим у гітлерівських таборах дедалі суворішав, ставав жорстокішим. За інструкцією верховного головнокомандування вермахту всіх непокірних ув'язнених, у тому числі й пійманих утікачів, передавали в гестапо.
Втечі з німецької неволі почастішали на третьому році війни. Нерідко вони здійснювалися там, де існувала особлива охорона, панував нещадний режим.
Із місць ув'язнення, розташованих на території Франції, навесні 1944 р. втекло багато полонених, серед яких були й українці. Втікачі створили 30 партизанських загонів. Наші земляки боролися пліч-о-пліч з французькими патріотами. Кожен другий загін очолював українець, майже половина бійців у них теж була з України.2
...Французьке містечко Еннен-Льєтені. На обеліску при вході на цвинтар - імена загиблих героїв Опору. У центрі цвинтаря праворуч від зображення розп'ятого Христа - могила, в якій вічним сном спить радянський офіцер Василь Порик. Василь народився і виріс на Вінниччині, смерть зустрів 24-літнім. загинув, щоб жила Франція .Його бойовим другом був Кордонець Іван Назарович, який народився в 1924 р. в селі Микулинці Літинського району Вінницької області в сільській родині. Згадує Свершок Тетяна Дмитрівна, племінниця Івана Назаровича, жителька м. Вінниці...
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
