У 1922р. В. I. Ленін пропонував задуматися над тим, «як кооперувати, як «обмежувати» куркулів, не припиняючи зростання продуктивних сил». Отже, куркулі не виключа-лися з числа учасників кооперативного руху. На XVI конфе-ренції ВКП(б) при обговоренні доповіді М. І. Калініна про шляхи піднесення сільського господарства несподівано ви-никла дискусія про місце куркуля в колективізованому селі. Секретар ЦК КП(б)У П. П. Любченко вважав, що куркулі можуть працювати в колгоспі. Інші висловлювалися за збе-реження куркульських господарств в урізаному вигляді за межами колгоспних масивів. А в постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930р. «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» ставилося завдання ліквідувати куркуля «як клас». При цьому куркульськими вважа-лися всі найзаможніші в даному населеному пункті госпо-дарства безвідносно до того, чи мали вони експлуататорські ознаки. А нерідко перед селянином-середняком поставала й інша дилема: або вступати до колгоспу, або виступати противником колгоспу і тому бути розкуркуленим.
1928 рiк - «Рік великого перелому» характеризується не тільки пере-ходом до суцільної колективізації селянських господарств при розкуркуленні їх заможного прошарку, а й швидким згортанням ринку, наростанням в економіці розподільчих, воєнно-комуністичних рис. У містах відбувся перехід до нор-мованої торгівлі. Призначені для села промтовари теж були вилучені з вільного продажу й увійшли до фонду отоварювання заготівель на контрактаційній основі. Контрактаційний договір з державою втратив характер добровільності. Від-повідно до постанови ЦК ВКП(б) від 26 серпня 1929р. «Про основні підсумки і чергові завдання в галузі контрактації зернових посівів» він став розглядатись як «засіб організації планового продуктообміну між містом і селом».
Як політик Сталін володів «магією слів». Непопулярні надзвичайні заходи він завжди пов'язував тільки з куркуль-ськими господарствами. Лозунг ліквідації куркульства як класу давав змогу ціною висилки сотень тисяч селян-ських сімей, оголошених куркульськими, змусити тих, хто залишився, вступати до колгоспів.
Здобувши абсолютний контроль над партією і державою, Сталін негайно перейшов до авантю-ристичної лівацької політики «стрибка» в індустріалізації. Утруднень у фінансуванні капітального будівництва більше не існувало, хоч через відсутність справжнього госпрозра-хунку промисловість самостійно заробляла порівняно неба-гато. З бюджету важка індустрія країни одержала в 1928/29р. 512млн. крб., у 1929/30-1395млн., у 1931-5737 і в 1932р.- 9078млн. крб., а всього за п'ятирічку - 16622 млн. Крб. при власних коштах 3371 млн. крб.
Сільськогосподарське походження мали не лише вилу-чення з прибутків села у формі податків та «ножиць цін», а й значна частина надходжень від горілчаної монополії та емісії. Суцільна колекти-візація села здійснювалася в ім'я прискорення промислово-го будівництва.
Промисловість фінансувалася під план. Плановий при-ріст продукції було встановлено на 1929/30р. в розмірі 32%, на 1931 - 45%, на 1932р.- 36%. Саме такий вигляд мав у цифрах сталінський «стрибок». Насправді, середньоріч-ний приріст промислової продукції у 1929/33р.р. складав 15,7%. Треба взяти до уваги: на вартісні показники, які визна-чалися в незмінних цінах 1927/28р., дуже вплинула інфля-ція; у першій п'ятирічці інтенсивно оновлювалася продукція, а нові її види включалися в статистичну звітність у поточних, підвищених цінах. Виходить, що за-безпечення високих темпів індустріалізації не потребувало таких жертв. Директиви з'їзду і розроблений на їх основі перший п'ятирічний план становили цілком реальну і надій-ну альтернативу сталінському «стрибку».
1928р. Сталін ще не міг відкинути рішення XV з'їзду пар-тії про часткову колективізацію на добровільній основі. Піс-ля того, як опір групи Бухаріна було зламано, перегляду цього рішення ніщо не перешкоджало. Механізм «стрибка», складовий елемент якого становила суцільна колективізація, було запущено. Село вступило в нову смугу розвитку, де кожний крок - невідомий. Найбільші труднощі виникли при опрацюванні внутрішньої організації селянського колек-тивного господарства і його непростих взаємовідносин з оточуючим світом.
Із трьох форм колгоспу селяни-середняки надавали пе-ревагу товариствам спільного обробітку землі, де усуспіль-нювалися тільки основні земельні угіддя, а з галузей сіль-ськогосподарської праці -рільництво. Напередодні суціль-ної колективізації питома вага тсозів на Україні дорівнювала 74,5%, артілей--22,6%, а комун, де рівень усуспіль-нення засобів виробництва підходив до максимуму,- лише 2,9%. ЦК ВКП(б) у постанові від 5 січня 1930р. «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» висунув завдання здійснити суцільну колекти-візацію в артільній формі з перспективою дальшого зрос-тання рівня усуспільнення.
Ще навесні 1928р. допускалося, що колгоспники можуть вільно розпоряджатися результатами своєї праці ї зробити вибір між субсидіями та можливістю продати хліб на рин-ку. У «рік великого перелому» торгівлю хлібом на ринку було заборонено. Обмолочений хліб просто з колгоспних токів почали вивозити на зсипні пункти та елеватори.
«Рік великого перелому» характеризувався остаточним відступом до політики воєнного комунізму. Початок форсо-ваної колективізації збігся з фактичною забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою плану по кожному селу, колективному або ін-дивідуальному господарству. Проте розкладка виявилася ефективною тільки наступного року, коли кількість колгос-пів зросла, а невиконання плану стало каратися розкуркуленням. З літа 1930р. поширилася практика твердих зав-дань щодо здачі всіх «лишків».
Поставки товарної продукції державі оголошувалися для колгоспів першою заповіддю. Ціна була заниженою, а через інфляцію незаба-ром стала взагаліі символічною. Що ж до обсягів, то тут панувала невизначеність. Держава не вступала у податкові відносини з колгоспами, за яких наперед визначалася част-ка продукції, що підлягала передачі хлібозаготівельним ор-ганам. За винятком насіннєвого, продовольчого і фуражно-го фондів хліб мав надходити лише державі.
Повернення до непопулярного воєнного комунізму тер-мінологічне маскувалося. Методи воєнно-комуністичного штурму було названо «новим етапом непу». Поняття «продрозкладка» замінювалося поширеним терміном «план».
Перша колгоспна весна 1930р. була обіцяючою. Украї-на одержала непоганий урожай. Напередодні жнив зроби-ли орієнтовний підрахунок: 1 355млн. пудів. На 23,5млн. чоловік сільського населення треба було утворити продо-вольчий фонд з розрахунку по 16 пудів на людину - 376млн. пудів. Посівний, фуражний і страховий фонди скла-дали 515млн. пудів, резервний - 35млн. Виходячи з цих нескладних підрахунків, хлібозаготівельний план визначив-ся в 430млн. пудів. Потім його збільшили до 440млн., 472млн. і, нарешті, до 490млн. пудів. До 1 червня 1931р. заготівлі з урожаю 1930р. дійшли до 477млн. пудів проти 310млн. за попередній сезон. Було здано по 4,7 центнера з гектара - рекордний показник товарності за всі роки Ра-дянської влади. Створювалися уявлення, що колгоспне село здатне забезпечити «стрибок» індустріалізації. У звітній доповіді. ЦК ВКП(б) XVI з'їзду партії Сталін заявив, що зернову проблему «ми вже розв'язуємо в основному з успіхом».
Селян результати першого року суцільної колективізації привели в шоковий стан. Ринок зникав. Гроші втрачали свою купівельну спроможність. Фонд отоварення заготі-вель був мізерний, а заробітки в громадському господар-стві - злиденними. Щоб прогодуватися, треба було розра-ховувати в основному на присадибну ділянку.
Проте кількість колгоспів зростала. Після березня 1930р. адміністративний тиск на одноосібників став вважа-тися перегином. Це не означає, що колективізація втратила примусовий характер. Господарювати індивідуально става-ло дедалі важче: одноосібників розкуркулювали, обклада-ли «твердим завданням» та високими податками, тоді як колгоспники одержували податкові пільги. До кінця 1932р. на Україні колективізували майже 70% селянських госпо-дарств з охопленням понад 80% посівних площ. Не менш високого рівня колективізації досягнули в інших зернових районах.
Колективізація супроводжувалася експропріацією за-можного прошарку селянства і руйнуванням розвинутої системи сільськогосподарської кооперації. Продрозкладка вела до швидкого розростання кризових явищ. Найістотні-шим проявом кризи, яка охопила молодий колгоспний лад, була цілковита незацікавленість селян у розвитку громад-ського господарства, їхнє пряме небажання працювати.
За завданням ЦК КП(б)У на початку 1933р. обстежили 340 колгоспів різних районів України. З'ясувалося: 19% пра-цездатних колгоспників за рік не заробили жодного трудо-дня, а З0% одержали від 1 до 50 трудоднів. Одна з причин таких показників була проблема управління.
У дрібнотоварному виробництві такої проблеми взагалі не існувало. А в колективізованих районах сільське господарство втрачало еластичність, властиву дрібному виробництву. Еко-номічні результати колгоспів і радгоспів прямо залежали від якості керівництва, планування, організації виробництва, обліку і оплати праці.
До початку суцільної колективізації в колгоспах панува-ла «поденщина». Іноді доходи розподілялися по їдцям або кількості робітників у сім'ї. У 1932 році переважна біль-шість колгоспів перейшла до організації праці за трудодня-ми, які давали змогу враховувати не тільки кількісні, а й якісні результати роботи. Проте в самому порядку нарахування їх існувало бага-то недоліків. Один з найсерйозніших - дискримінація праці польових працівників, викликана насамперед бюрократи-зацією управлінської сфери через відсутність справді демо-кратичних норм у примірному Статуті сільськогосподарської артілі. За першу половину 1932р. в колгоспі ім, Ворошилова (с. Кримка Одеської області) на польових працівників припало тільки 800 трудоднів з 2700, а в колгоспі ім. XVI партз'їзду (с. Дерюгін Брід тої ж області) - 4 тися-чі з 13300. Більшість трудоднів «заробив» управлінський та обслуговуючий персонал.
У 1930 і 1931 роках у колгоспах створювалися тимчасові бригади - на період сільськогосподарської кампанії. Не-постійний склад бригад і незакріплен'ість робочої худоби, реманенту, земельних ділянок тягли за собою знеосіблення і зрівнялівку. У постанові ЦК ВКП(б) від 4 лютого 1932р. «Про чергові заходи по організаційно-господарському зміц-ненню колгоспів» було визначено, що в основу організації праці треба покласти постійну виробничу бригаду з незмін-ним складом працюючих, за якою б закріплювалися земельні ділянки і засоби праці. Ці рекомендації не викону-валися.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
