Розділ 3.Соціально-психологічний аспект Помаранчевої революції

Безперечно, помаранчева революція не залишила байдужими людей не тільки в Україні, але й за її межами. У когось події грудня 2004 року змінили світосприйняття, комусь уселили надію на краще майбутнє, когось змусили пишатися своїм народом і щиро полюбити Україну, а комусь дали зрозуміти, що кожен із нас у змозі змінити історію, майбутнє України, що й відбулося напередодні Нового року. Отже, який саме психологічний вплив справили на кожного із нас події Помаранчевої революції? Вплив на психологію громадян України, у тому числі шляхом застосування певних психологічних технологій можна було простежити ще в ході передвиборчої кампанії основних кандидатів на посаду президента держави. Найперше питання: чому було обрано саме такі кольори в рекламних зверненнях В. Ющенка та В. Януковича? Всім відомо, що кольори теж справляють певний вплив на психологічне сприйняття інформації. Так, наприклад, блакитний або синій - це кольори неба, спокою, прохолоди, здатні знімати біль, заспокоювати, знижувати прояви емоційності. Однак важливе значення відіграє і поєднання кольорів. З психологічного погляду, найкращим супутником для синього кольору є білий. Саме таке поєднання й можна було споглядати в рекламній кампанії В. Януковича. Помаранчевий і жовтий кольори, які були застосовані в рекламних зверненнях В. Ющенка, становлять джерело світла і, на відміну від відтінків синього кольору, збуджують, уселяють надію на краще, полегшують сприйняття нових ідей, викликають почуття свободи і віру в можливість досягнення вершин та подолання перешкод (за цього багато важили й супутні символи: червоний знак оклику - символ упевненості, а чорна підкова - знак "на щастя"). Жовтогарячий і жовтий найкраще сприймаються в поєднанні з червоним, чорним і білим кольорами, що також було використано в рекламі кандидата. У рекламних роликах демонструвалися кадри із сім'ями претендентів, що позитивно впливало на психологічне сприйняття їх глядачами; також широко використовувались образи звичайних робітників, студентів, викладачів. Таким чином, кожен міг прирівняти себе до персонажів реклами, оскільки людині властиво ототожнювати себе з героями рекламних роликів чи текстів. У виборчій кампанії обох кандидатів використовувалася така психотехнологія, як "звертання до авторитету", тобто показ відомої й шанованої людини (Ані Лорак, Н. Могилевської, братів Кличків, Руслани та ін.), яка з певних причин віддає перевагу (в даному випадку) тому чи іншому кандидатові. Також можна відзначити застосування всім відомої психотехнології під назвою "персеверація", тобто багатократного повторення одних і тих само висловлювань (особливо це стосується рекламних телероликів та біг-бордів). Цікавою знахідкою виборчої кампанії В. Януковича стало те, що мова рекламного звернення залежала від частини України, де поширювалася реклама. Як відомо, однією з основних пропозицій цього кандидата було надання російській мові статусу другої державної. Саме це питання зацікавило значну частину населення Східної та Південної України і привернуло її на сторону даного кандидата. Для посилення притягального ефекту рекламні звернення на біг-бордах та плакатах, розміщуваних у відповідних містах, були надруковані російською мовою, тоді як у Центральній та Західній Україні ті само сюжети викладались українською. Що ж саме визначило вибір кожним із нас того чи іншого кандидата на посаду Президента України? Однією з особливостей нашого народу можна було назвати пасивне ставлення до політичного процесу, який розгортається в країні, що, своєю чергою, й обумовило певною мірою голосування за представника від влади. Можна зрозуміти прихильників В. Януковича, які враховували те, що за часів правління Л. Кучми відчувалася певна стабільність, економічне зростання, збільшення доходів, а якраз напередодні виборів були здійснені неочікувані соціальні виплати, а до того ж у перспективі можна було очікувати зняття проблеми російської мови тощо... З іншого боку, прибічники В. Ющенка прагнули кардинальних змін, ліквідації корупції у владних структурах, вважаючи, що український народ не для того довгі роки страждав та боровся за єдність і відродження української нації як такої, її мови й традицій, щоб наразі втратити все здобуте. Саме тому сталося те, чого ні українці, ні цілий світ не очікували: населення вийшло на вулиці Києва, а потім й інших міст Західної та Центральної України з вимогами анулювати результати грубо сфальсифікованих виборів. Треба зазначити, що ситуація на початку була досить напруженою, адже існувала серйозна загроза протистояння влади і кровопролиття, однак перехід дедалі більших народних мас на бік опозиції вселяв надію на перемогу. З кожним днем з'являлося все більше звернень до народу відомих і видатних українських діячів із закликами до приєднання, об'єднання та збереження мирної ситуації в країні (тобто знову простежується психотехнологія "звертання до авторитету"). Агітація проходила серед звичайних працівників, школярів, студентів. Їхня прихильність до В. Ющенка виражалась у наявності різноманітних помаранчевих елементів одягу, аксесуарів, звичайних стрічок на одязі, сумках та ін. Це, своєю чергою, спричинило масовий попит на тканини та речі відповідного кольору, що принесло неабиякі прибутки виробникам такої продукції. Значним попитом стали користуватися навіть помаранчеві штучні ялинки, що стали символом української революції. Що ж саме відіграло в подіях грудня 2004 року вирішальну роль? Вагоме значення також мало те, що велика частина протестуючих виступала не так за лідера "Нашої України", як проти чинного прем'єр-міністра. Існує думка, що Україні дуже пощастило в тому сенсі, що основним конкурентом В. Ющенка, кандидатом від влади, став саме В. Янукович, оскільки в іншому разі народ не вийшов би на вулиці. Справа в тому, що, очевидно, влада настільки не сумнівалась у перемозі свого кандидата, що допустила до виборів людину з кримінальним минулим, яке обурило значну частину населення країни. Важливу роль, особливо для Західної України, відіграла й пропозиція кандидата надати російській мові статус другої державної. Майдан дав населенню України досвід спільних історичних дій, він став утіленням солідарності, єдності, взаємодопомоги, що морально допомагало стояти протягом довгих тижнів на морозі й холоді заради високих цілей. Особливістю помаранчевої революції є її миролюбність, ба навіть святковість. Її візитною карткою стали посмішки на обличчях десятків і сотень тисяч людей. З кожним днем революція набувала дедалі більшої святковості й урочистості. На Майдан приїжджали й просто зарядитися енергією, відчути "смак" єдності та солідарності, потанцювати, послухати музику, в тому числі патріотичну. Серед присутніх на Майдані були й ті, хто пропонував допомогти з житлом, їжею, приходив просто морально підтримати тощо. Розгоралися численні дискусії з представниками іншого кандидата, які в основному завершувалися дуже мирно, в результаті чого пікетники інколи переходили на сторону Майдану. Люди допомагали один одному, незалежно від кольору стрічки. Загалом більшість аналітиків підкреслювали високий рівень професіоналізму дій опозиції протягом усього революційного періоду. Важливим аспектом є те, що хвилю революції підтримали всі верстви населення, що свідчить про єдність українського народу на шляху досягнення своєї мети. Чому на майданах панувала така сильна енергетика? Тому що всім відомі гасла лунали з уст прихильників В. Ющенка від щирого серця, на весь голос, із непідробним хвилюванням і натхненням, - а це те, чого ніколи не купиш за гроші. "Оригінальною" виявилася реакція на ці події представників В. Януковича. У відповідь на виклики помаранчевої революції вони висунули "зустрічну" пропозицію: створити так звану чи то Донецько-Криворізьку, чи то Східноукраїнську Республіку в складі Дніпропетровської, Донецької, Луганської областей. Залунали заклики до відокремлення, й за цього сепаратистські ідеї отримали підтримку тих, хто прагнув назавжди залишитися при владі. Звичайно, всі прекрасно розуміли, що ці дії є антиконституційними й йдуть урозріз із чинним законодавством України. Однак, із психологічного погляду, ці заклики значно вплинули на сприйняття населенням поточної ситуації в країні. Така політика влади була спрямована на те, щоб залякати населення, повідомивши йому в такий спосіб про те, що подальше розгортання революційних подій може призвести лише до розколу країни. Однак і це не зломило дух нації - завдяки в тому числі й правильному підходу засобів масової інформації та представників опозиції. Важливою психологічною підтримкою для населення стали щоденні візити на Майдан лідерів революції, які з'являлися перед народом, щоб звітувати про здійснену роботу. Це мало неабиякий ефект для пікетників, оскільки сама їх поява перед народом уселяла в нього надію й упевненість, дозволяла людям переконатись у тім, що стоять вони тут недарма. В цьому можна пересвідчитися з огляду на той цілковито протилежний, депресивний ефект, який мала відсутність В. Ющенка лише одного дня за час проведення революції. Надзвичайна активність населення України в дні помаранчевої революції пояснюється насамперед тим, що В. Ющенко був для нього символом добра, чесності, порядності та справедливості, генератором ідей, а Юлія Тимошенко -- уособленням сильної особистості, здатної втілювати ці ідеї в життя. Саме єдність цих двох лідерів уселяла надію на беззаперечну перемогу. Таким чином, майдан Незалежності став святом українського народу та його прихильників і цей досвід, безумовно, не минеться безслідно. Таким чином, знання людської психології дозволяє впливати на підсвідомість людини. Адже володіння такими даними дає можливість заздалегідь спрогнозувати реакцію індивідуумів на ті чи інші заходи, технології та застосовувати засоби впливу на вибір людини з психологічного погляду.

Розділ 4.Помаранчева революція: Схід і Захід

Минув 2004 рік. Рік очікувань, надій, віри та переживань. Рік, який іще довго будуть пам'ятати сучасники, оцінювати та аналізувати експерти, який буде обговорюватись політиками та громадськими діячами, назавжди ввійде в аннали української історії. Рік Виборів Президента України… Виборів саме з великої літери, тому що відбулися без передачі влади "спадкоємцеві", без приходу до влади злочинним шляхом. Це вибір українського народу, громадянина, людини. Людини, яка зробила свій вибір незалежно, самостійно, без тиску і примусу, без страху суворо відповідати за власні погляди. Рік помаранчевої революції… Революції, що зламала багато стереотипів про Україну і зокрема про українську націю та менталітет. Революції, що стала проявом свободи та прагнення до вільного життя в демократичному суспільстві. Суспільстві, де панує свобода слова, свобода вибору, думки та прагнень. Суспільстві, де не заборонено мислити та міркувати інакше -- "не як усі". Суспільстві, про можливість існування якого навіть не здогадувалася найбільша частина населення Сходу і Заходу України. Наприкінці листопада 2004 року сотні тисяч людей вийшли на вулиці, вийшли на майдани, головним із яких став майдан Незалежності. Майже всі центральні площі країни заполонили учасники мирних акцій протесту проти існуючого режиму. Особливістю київського Майдану стала позитивна енергія, якою було наповнено повітря завдяки щирому, доброзичливому настрою людей. Люди відчули себе громадянами всупереч усім очікуванням, проявивши неабияку мужність, мудрість, віру та терпіння. І це стосується не тільки прихильників В. Ющенка. "Біло-блакитні" теж прийшли відстоювати власну позицію, відстоювати свій вибір, свого кандидата. І це є абсолютно правильно та демократично. Більше того, цей факт видається дуже важливим у масштабі країни, бо в ці дні Київ став уособленням суверенної, незалежної та єдиної України. Він, як ніколи раніше в новітній історії України, зібрав велику кількість людей із різних регіонів України, з Півдня і Півночі, зі Сходу і Заходу, людей із різними поглядами і думками. "Помаранчевих" і "біло-блакитних"… Кожний висловлював свою позицію. Кожен мав рацію, зі свого боку. Співрозмовники обмінювались аргументами та фактами, деякі з котрих були дійсно правдивими, але не відомими для інших. Наприклад, історія з яйцем, яка мала місце в Івано-Франківську і від якої постраждав кандидат у президенти В. Янукович, здавалася дивною та неправдивою його прихильникам, а дехто взагалі про неї й не чув. Щоб зрозуміти те, чому "біло-блакитні" так настійно відстоювали свою позицію, треба зрозуміти її суть та природу.
Щодо керівництва… Сучасний Донбас - це особливий регіон нашої держави, який не можна порівнювати з іншими. Він є одним із найбільших регіонів України -- тут проживає майже кожен десятий виборець. У зв'язку із цим у ЦВК склалася прикмета: як проголосують у Донбасі - майже такі само результати будуть і по всій Україні. Під час президентських виборів 2004 року ця прикмета себе не виправдала. З одного боку, Донбас - маленька країна в країні зі своїми порядками, устроєм життя, менталітетом, з іншого -- невід'ємна складова України, органічна складова держави. Як не можна уявити Україну без Донбасу, так і Донбас не можна уявити без України. Та деякі політичні діячі все ж таки наважилися спекулювати на священних канонах державності. Так, 26 листопада 2004 року, чи не вперше від часів кримської кризи 1993 року, на обласних зборах депутатів місцевих рад, представників підприємств, організацій, політичних партій і громадських організацій Донецької області заговорили про автономію… Учасники зборів звернулися до жителів південного сходу країни з пропозицією провести референдум стосовно автономії регіону. А вже наступного дня керівники східних областей говорили не тільки про автономію, а й про непідпорядкування Києву та й просто відділення від України. 29 числа Сіверськодонецький з'їзд місцевого самоврядування вирішив провести 12 грудня 2004 року референдум про створення Південно-Східної Української Республіки в разі невизнання прем'єр-міністра В. Януковича Президентом України. Це стало своєрідною відповіддю на масові акції прихильників В. Ющенка в Києві та в багатьох інших регіонах України. Все це було зроблено лише для того, щоб відвоювати владу в державі. Але референдум не відбувся, оскільки незабаром його ініціатори відмовилися від його проведення.
Щодо населення… Люди Сходу… Безумовно, це електорат колишнього кандидата в президенти В. Януковича. Люди, що віддали голос за нього, люди, що свято вірять у правильність свого вибору. А як цей вибір формувався, на основі яких аргументів, під впливом яких факторів - це вже інше питання, на яке можна відповісти тільки подивившись на Схід власними очима, тільки відчувши їхнє життя "на своїй шкурі", пильно спостерігаючи за ходом їхніх думок, за їхніми прагненнями та діями. Тільки намагаючись зрозуміти їх, ти зрозумієш їхній вибір, їхню долю. Спочатку виникає обурення через те, що люди не бачать найочевидніших речей. Але згодом усе стає зрозуміло, якщо брати до уваги наявне тут інформаційне забезпечення, умови роботи, моральний стан та низку інших чинників, які впливають на свідомість "донецької" людини. Дуже потужним є вплив засобів масової інформації. Основним із них можна назвати телебачення. Головною відмінністю даного регіону є велика популярність російських каналів, які стали слушним доповненням до "темників" українських колег. Натомість трансляції таких каналів, як "Ера" та "5-й канал", заважали досить серйозні перешкоди. Їх просто відключали або забороняли… Як приклад ставлення до цього можна навести цитату одного з "донецьких": "Это почему у нас запретили транслировать "5-й канал"?! Это сам Ющенко не хочет, чтобы его здесь транслировали. Ведь по "5-му" правду показывают про Ющенко, а она может нам на понравиться. Вот он и боится". Така от логіка! А ще ходили чутки про, те що від "5-го" люди вмирають... Особливо зі слабким серцем, бо тяжко сприймати об'єктивність після такого тривалого впливу провладних каналів. За останні роки дуже помітно змінився сам Донбас. Особливо це стосується життєвого рівня населення. Він покращився. Значно… Відчутним стало зростання заробітних плат, пенсій, розвивається малий та середній бізнес, переоснащуються великі підприємства, шахти. Став більш привабливим і зовнішній вигляд міст. Ці чинники також суттєво вплинули на свідомість людей. Вони побачили, що В. Янукович реально щось зробив для них, а В. Ющенко, мовляв, тільки те й робить, що роздає обіцянки. З їхнього погляду виходить так, що якщо в Донбасі життя стало кращим, то й в Україні теж. А на будь-яке заперечення відразу чуєш аргумент: "Разве вы не знаете, что восток "кормит" всю Украину! Дает большую часть ВВП!" Може, воно так і було б, якби не дотації з державного бюджету та вільні економічні зони з нульовими податковими ставками… Взагалі-то кажучи, люди Донбасу - це сильні люди. Їх загартувало саме суворе життя в промисловому серці України, бо цим серцем вони тільки й живуть. І вірно служать йому, незважаючи ні на які обставини. Тихо ненавидять його та жаліються на своє важке життя, але віддані йому, бо вони і є Донбас. Цей край - це їхня дитина, незважаючи на те, хто там керує. Ще їхні діди та прадіди приїжджали на цю землю в пошуках кращого життя, з прагненням до праці… важкої праці. Праці гірника чи металурга. Предки сучасної "донецької" людини є батьками цих шахт та заводів-гігантів. Тому люди залишаються вірними цьому краю, як і своїм предкам. Минув 2004 рік… Рік очікувань, надій, віри та переживань. Рік, який ще довго будуть пам'ятати сучасники, оцінювати та аналізувати експерти, який буде обговорюватися політиками та громадськими діячами, який назавжди ввійде в аннали української історії. Рік помаранчевої революції… Але життя продовжується. І, відкидаючи всі емоційні аспекти цієї події, треба завжди пам'ятати, що революція - це прояв кризи в суспільстві. І неважливо, яка вона - "помаранчева", "жовтнева" чи будь-яка інша. В кожному разі це наслідок порушення об'єктивних законів суспільного життя та державності. Це завжди загроза для нормальної життєдіяльності державної системи, суспільного добробуту й економічної стабільності. Тому дуже важливим є виховання громадянина, починаючи з дитинства. Необхідно виховувати людину свідому, яка б завжди прагнула знайти істину та дотримуватись об'єктивності. Це шлях уникнення однієї з найтяжчих помилок людини - духовного рабства.

Розділ 5.Помаранчева революція в оцінках західної та російської преси

Помаранчева революція листопада-грудня 2004 року, що, безумовно, відкрила нову сторінку історії української нації, продемонструвала також видимі зміни в міжнародній політиці. Європа та світ стикнулися з неочікуваним викликом нової хвилі демократизації - найпотужнішої з часів оксамитових революцій у Центрально-Східній Європі кінця 80-х років та розпаду Радянського Союзу. Очевидно, що Україна стала модним сюжетом для всього Заходу з кінця листопада 2004 року. Це трапилося тоді, коли сотні тисяч українців вийшли на вулиці та площі, щоб захистити свої виборчі права. Ані Віктор Ющенко особисто, ані жоден інший опозиційний лідер не могли навіть мріяти про таку потужну й довготривалу увагу західних політичних еліт та мас-медіа. Ось як про це писала лондонська газета "Financial Times": "Українські президентські вибори виправдали серйозні побоювання тих, хто пророкував, що вони будуть затьмарені широко розповсюдженим залякуванням та шахрайством. Влада порушила всі можливі правила, щоб перетягнути канат на користь свого кандидата, прем'єр-міністра В. Януковича. <...> Українці знали, що їхня країна має зробити важливий історичний вибір, й активно приходили на виборчі дільниці. Вони продемонстрували, що якщо з'явиться такий шанс, Україна може стати державою зі справжньою європейською демократією, яку не компрометує ні її минуле, ні географічна близькість до авторитаризму в російському дусі. Мільйони людей показали, що вони прагнуть політичної свободи. Ще мільйони та мільйони зробили б те ж саме, якби їхній розум не був затьмарений страхом та маніпуляціями в ЗМІ". Американська газета "Chicago Tribune" також відгукнулася на події в Україні, заявляючи, що США та практично всі країни Західної Європи не погоджуються з підсумками голосування, і що відлуння протесту дійшло й до української діаспори в Чикаго: "США та Західна Європа не можуть дозволити Росії знищити завойовані дорогою ціною здобутки демократії в країнах колишньої радянської імперії, особливо в такій важливій державі, як Україна". "Листопад. Цей місяць в Європі - місяць громадянської непокори, повстання проти зловживання владою, проти брехні керівництва. 15 років тому сотні тисяч мешканців Праги на площі Вацлава брязкотіли в'язками ключів - це був похоронний дзвін за комуністичними керівниками. А в Києві та інших містах з неділі збираються сотні тисяч українців, бо більше не хочуть миритися з нахабною фальсифікацією виборів", - писала австрійська газета "Die Presse". А ось як про ці події відгукувалося німецьке видання "Die Welt": "Ми - народ". Ці слова в різному виконанні було постійно чути в ніч після голосування. І дійсно: запізніла нація прокинулася. Все, що виникло на просторі між Доном і Дніпром, - й елементи громадянського суспільства, і європейське самоусвідомлення, - все це ще п'ять років тому багато хто вважав неможливим". Вийшло так, що не сама опозиція, а українське суспільство зачепило потаємний нерв Заходу, розпочавши мирну битву за демократію та верховенство права на холодних вулицях і майданах України. Після повністю сфальсифікованого другого туру президентських виборів негайна та переконлива реакція українського суспільства підштовхнула лідерів Заходу до негайної й однозначної реакції. Без тривалих сумнівів і зволікання США, Європейський Союз, Канада задекларували невизнання офіційних результатів, що не відповідають справжньому вибору українського народу. Так, у газеті "Washington Post" висловлювалася думка про те, що "Сполучені Штати мають докласти максимум зусиль для розкриття фальсифікацій під час українських виборів. Якщо ж змінити результати виборів виявиться неможливо, Вашингтон має висловити підтримку українцям у їх прагненні до демократії та виступити проти застосування владою сили до демонстрантів. США мають ужити заходів щодо українських чиновників та бізнесменів, пов'язаних із фальсифікацією результатів виборів, припинити співробітництво з Януковичем, а також надати підтримку демократичним політичним партіям України. Президент Буш не повинен залишатися пасивним спостерігачем перед лицем масштабної російської інтервенції в Україну". Окрему увагу хотілось би приділити висвітленню в західній та російській пресі впливу т. зв. "російського фактора" на події в Україні та ролі в них самого В. В. Путіна. Так, у польському виданні "Gazeta Wyborcza" була висловлена думка про те, що вибори в Україні можуть виявитися корисним уроком для всіх пострадянських народів. Це одна з причин, чому Москва так сильно в них втягнута: "Шкода, що Путіна не було в Києві 23 жовтня, коли понад 120 тис. прихильників Ющенка прийшли на бульвар Лесі Українки продемонструвати владі, що вони не дозволять вирішувати питання вибору нового президента інакше, як шляхом голосування. Шкода, бо тоді б він мав можливість переконатися, наскільки правим був Л. Кучма, коли назвав свою книгу, що вийшла рік тому, "Україна - не Росія". Путін може почути тут те, що нещодавно почув Жириновський, коли приїхав до Києву. Його київська молодь вітала вигуками "Чемодан, вокзал, Москва!" А в російському виданні Газета.ru серед іншого писалося про те, що, "обираючи шлях цілковитої підтримки Януковича, влада Росії зробила перший, але дуже важливий крок до ідеї силового втручання в справи України у випадку невдалих результатів для кандидата, якого вона підтримує. І в інтересах у першу чергу російського суспільства не допустити такого розвитку ситуації. Ця загроза, яка буде актуальною протягом усього листопада, більш серйозна, ніж нашестя російських політтехнологів у "матерь городов русских" та околиці і для України, і для Росії. Україна восени 2004 року не повинна стати новою Чехословаччиною 1968 року. Це для Росії є більш важливим, ніж перемога на виборах в Україні кандидата Януковича або Ющенка". Проблема впливу "російського фактора" привертала увагу багатьох британських газет. Так, за оцінками "The Economist", "перемога Ющенка стала би серйозним ударом для пана Путіна, який двічі приїздив в Україну під час виборчої кампанії на підтримку Януковича (хоча він і заперечує, що їздив в Україну саме за цим). Президентові Росії стало б значно складніше продовжувати встановлювати свій контроль над колишніми радянським республіками, якби одна з них (друга за величиною) вислизнула з його рук і стала би на західний шлях." На думку ще однієї лондонської газети - "The Times", для того щоб "уникнути появи на карті світу нових "гарячих точок", таких як Ель-Фалуджа, ми маємо зрозуміти, в чому ж насправді полягає причина конфлікту в Україні. А це - прагнення Росії посилити свій вплив на сусідні держави, дестабілізуючи ситуацію в них та заявляючи про своє право повернути "втрачені" території". Схожа позиція була оприлюднена й у "Financial Times": "Перетягування каната в Україні, крім усього іншого, раптом зіштовхнуло Захід та ЄС з неприємним зовнішнім аспектом авторитаризму, який президент Путін останнім часом насаджує в своїй країні. Путін, котрий якось назвав розпад СРСР трагедією, хоче зібрати в одне ціле стільки земель, скільки зможе, та створити якщо не формальну імперію, то реальну сферу впливу". Отже, без перебільшення можна сказати, що помаранчева революція спричинила в західній пресі, передусім у німецькій, але також у американській, британській, польській, справжній "інформаційний феєрверк". Ця тема просто не сходила з перших сторінок закордонних видань.

Страницы: 1, 2, 3