15
Водночас перебування у тюрмі негативно позначилося на здоров ї і психіці Махна. Він захворів на туберкульоз і наслідок цього залишився без однієї легені. З нетерпінням чекав він відзначенням 300-річчя династії Романових, сподіваючись на амністію, але коли дізнався, що вона на нього не поширюється, у відчаї ледь не покінчив життя самогубством. Першу світову війну, на відміну від багатьох інших арештантів, він зустрів без ентузіазму, розуміючи, що воювати доведеться мільйонам селян, у тому числі його братам, яких він любив. Знав Махно і те, як негативно може вплинути на становище селянських сімей воєнне лихоліття. Адже ще в період російсько-японської війни 1904-1905 р.р. його брат Савка воював у Маньчжурії і потрапив у полон. На все життя вкарбувались в його юнацьку пам'ять ті нескінченні місяці, коли вся сім я з нетерпінням чекала повернення старшого брата додому. Важко сказати, чим би закінчилося перебування Махна за товстими мурами Бутирки, якби не Лютнева революція. Вийшовши після повалення самодержавства з тюрми на вулиці Москви, Махно загубився в людському вертепі і зрозумів правоту цезаревих слів, що краще бути першим у провінції, ніж другим у столиці. Після кількох тижнів роботи в анархістській організації, розпрощавшись з П.Аршиновим, він поїхав на батьківщину.
Повернувшись 23 березня в Гуляйполе, Махно в очах односельців постав справжнім героєм. Жадоба діяльності і влади переповнювали його. Махно почав об'єднувати навколо себе близьких по духу людей, для того щоб заволодіти землею та займатися вигоном з свого тіла паразитів, які б'ють байдики та живучи у розкоші. Він щиро вважав, що своєю боротьбою з експлуататорами сприяв поваленню самодержавства і заслужив значно більшого, ніж інші. Тому, об єднавши колишніх “експропріаторів” і молодь, яка прагнула покінчити з багатіями, він повів боротьбу з тими, хто після Лютневої революції захопив владу в Гуляйполі. Це були в основному офіцери кулеметної команди 8-го Сербського полку, який тут дислокувався . Вони створили “Громадський комітет” і намагалися втілити в життя політику Тимчасового уряду.
Махно зажадав створення “Селянського союзу”, який мав би право контролювати дії комітету. Він користувався великою підтримкою не лише селянства, яке бачило в ньому “страждальника за інтереси трудівників села”, але й місцевих робітників. Не останню роль відіграв і той факт, що, повернувшись до Гуляйполя, Махно одразу став працювати маляром на заводі “Богатир”.
У квітні було створено “Селянський союз” на чолі з Махно. Крім того, він увійшов до складу “Громадського комітету”. Добре вивчивши своїх політичних суперників, Махно став справжнім диктатором у Гуляйполі та окрузі. У серпні 1917 року він очолив Раду робітничих і селянських депутатів, 4 жовтня був обраний головою профспілки деревообробників та металістів, керував рядом інших організацій Гуляйполя, що виникли тоді. Авторитет Махна зростав дуже швидко. Заперечуючи будь-яку владу, Махно добився ухвалення такої резолюції: “Гуляй польський районний з'їзд Рад трудящих рішуче засуджує претензії урядів Тимчасового уряду в Петрограді і Центральної Ради у Києві на управління життям трудящих і закликає Ради на місцях, усе трудове населення, яке згуртувалося навколо них, ігнорувати будь-які розпорядження цих урядів. Народ - правитель для себе, у своєму середовищі. Це його споконвічна мрія і настав час втілити її в життя. Віднині вся земля, фабрики і заводи повинні належати трудящим. Трудове селянство - господар землі, робітники - господарі фабрик і заводів”.
Перемогу Великого жовтня і проголошення Радянської влади на Україні Махно зустрів схвально. Крім того, революцію підтримували селянські маси, захищати інтереси яких він взявся. “Я стверджую з життєвого досвіду районів, за якими я серйозно слідкував, - писав він згодом, - що у перші два місяці, а саме у листопаді та грудні, торжество Жовтневого перевороту в Росії українськими трудівниками на місці тільки віталося”.
“... задушити російських та українських робітників і селян, повернути землі поміщикам, фабрики і заводи -банкірам, владу - монархії”, виношуючи плани пограбування і колонізації східних районів, розпочала наступ на величезній території від Балтики до Чорного моря. На боротьбу проти німецько - австрійської навали піднялися революційні сили країни. Однак молода Республіка Рад не могла протистояти інтервентам і змушена була, щоб завоювати необхідний перепочинок, підписати грабіжницький Брестський мир. Переважаючі сили окупантів і Центральної Ради, долаючи опір радянських військ, просувалися в глиб України.
Страницы: 1, 2