У боротьбі проти карфагенян відзначився молодий полководець Сципіон. В Іспанії від завдав карфагенському війську декілька поразок. Після цього Сципіон виру-шив до Африки. Карфагенський уряд, наляканий появою римлян, вимагав негай-ного повернення Ганнібала з Італії. В битві поблизу міста Зама Ганнібал зазнав поразки. 201 р. до н. є. був укладений мир на дуже тяжких для Карфагена умо-вах. Карфаген мусив відмовитися від всіх своїх неафриканських володінь, пере-давав римлянам флот та бойових слонів, мав сплатити величезну контрибуцію. Римляни стали повними господарями у Західному Середземномор'ї.
Війни Риму у ІІ-І ст. до н. є. та управління приєднаними землями
Перемога над Карфагеном відкрила перед римлянами нові можливості для за- а гарбань у Середземномор'ї. На сході у П ст. до н. є. існувало кілька великих ворогуючих ,, між собою держав: Македонія, Сирія, Єгипет. Рим, користуючись їх суперництвом, а розгромив кожного зі своїх противників поодинці. Римляни вели три війни з * Македонією і в середині II ст. до н. є. підкорили Македонське царство. Була завойована і Греція. Розгромивши Сирію, римляни захопили Західне узбережжя Малої І Азії. У першій половині І ст. до н. є. Рим вів тривалі війни з Понтійським \ царством, що було розташоване на південно-східному узбережжі Чорного моря. > Врешті-решт вони завдали поразки понтійському царю Мітрідату VI Євпатору, ] і влада Риму 64 р. н. є. поширилася на всю Малу Азію. У залежність від Риму | потрапили також Вірменія та грецькі колонії у Північному Причорномор'ї. 146 р. внаслідок перемоги у III Пунічній війні римляни захопили і зруйнували ] Карфаген. Завойовані поза межами Італії області називалися провінціями. Провінції | вважалися «здобиччю» римського народу. Як правило, провінція управлялася наміс- і ником, який призначався на один рік з-поміж сенаторів. Населення провінцій обкла- І далося непосильними податками. Панування Риму розоряло народи Середземномор'я.
Рабство в Римі та повстання рабів.
До II ст. в Римі склалося розвинуте рабовласницьке суспільство. Великі вій-ни сприяли поповненню невільницьких ринків сотнями тисяч рабів. Рабами ста-вали також жителі провінцій за--несплату податків, народжені в рабстві, а та-кож особи, захоплені піратами в полон.
Використання праці рабів у Римі набуло більшого поширення, ніж у Греції. Багато рабів працювали у латифундіях -- володіннях великих землевласників. Раби добували руду, будували шляхи, храми, водогони. їх використовували як хатню прислугу, вони навчали дітей, були акторами в театрах, лікарями, секре-тарями тощо. Раб вважався «річчю, що розмовляє». Найбільш сильні і спритні раби потрапляли в гладіаторські школи, де їх вчили «красиво битися і помира-ти» на потіху римському натовпу. На аренах цирків відбувалися поєдинки, бої гладіаторських загонів, гладіатори билися з дикими звірами.
Тяжке становище змушувало рабів підніматися на боротьбу за свою свободу. Найбільшим стало повстання, очолене Спартаком. Воно спалахнуло у гладіа-торській школі міста Капуї 74 р. до н. є. З групою прихильників Спартак втік із школи-тюрми і сховався на Везувії. До Спартака почали приєднуватися раби з навколишніх маєтків. Римське військо блокувало табір повсталих, але ті по пле-тених східцях спустилися з Везувію, де не було римлян, і знищили римський табір. Після цього армія Спартака почала зростати. Він здобув кілька перемог над ри-млянами. Тривалий час у римлян не вистачало сил для розгрому Спартака. З часом проти повстанців виступило військо, очолене римським полководцем Крассом. 71 р. до н. є. в останній битві біля порту Брундизій військо Спартака було роз-бите. Сам Спартак загинув у бою. Повсталі були частково знищені на бойовищі, а тих, що захопили в полон, розіп'яли. Так повстання було придушене.
Боротьба селян за землю
Розвиток рабства позначився на становищі вільних селян в Італії. Рабська праця була більш дешевою, ніж селянська. Тому селяни розорялись, отже змен-шилася кількість людей, що набиралася до війська. Римська армія дедалі часті-ше зазнавала поразки. Деякі найбільш далекоглядні римляни пропонували реформи. Занепад Римської республіки
З кінця II ст. до н. є. до середини І ст. н. є. Римська держава переживала період занепаду. За умов, коли вона розрослася майже на все середземноморське узбережжя, народні збори, як і раніше, виражали волю тільки жителів Риму та його околиць, тоді як римські громадяни часто знаходилися за межами Італії. До того ж далеко не завжди виборні посади обіймали люди, які були варті того. Щоб здобути посаду, багаті аристократи часто застосовували підкуп римської бідноти, роздаючи хліб, гроші, влаштовуючи гладіаторські видовища тощо. Все це супро-воджувалось боротьбою між аристократичними угрупованнями, які часто переро-стали у криваві сутички, заколоти, цілу серію громадянських війн.
Війни, які вели римляни, внаслідок послаблення римського війська не завжди розвивалися успішно. Щоб укріпити римську могутність, Гай Марій у кінці II ст. до н. є. провів реформу в армії, зробивши її найманою. Це зміцнило роль полко-водців у політичному житті Римської держави, оскільки вони спиралися на силу залежного від них війська. Спираючись на підтримку армії, полководці домага-лися вищих державних посад. За допомогою армії вони жорстоко придушували опір своїх супротивників.
Диктатура Сулли
Частина римських діячів вважала, що для зміцнення державної влади треба встановити сильне правління. Римський полководець Луцій Корнелій Сулла, що у 88 р. до н. є. став консулом, запропонував сенату ухвалити постанови, що змінили б державні порядки: обмежити повноваження народних зборів, народних трибунів, поповнити сенат 300-ми представниками знаті. Супротивники Сулли, очолювані Гаєм Марієм, організували заколот, відмінивши його постанови. У Римській республіці почалася громадянська війна між прихильниками та супротивниками Сулли (сулланцями і маріанцями). У 82 р. до н. є. під Римом Сулла розбив армію своїх супротивників і сенат проголосив його диктатором.
Ставши диктатором, Сулла оголосив своїх ворогів поза законом, що означало дозвіл на їх вбивство всім, хто того забажає, і навіть оприлюднив списки цих людей (проскрипції). За роки його диктатури (82--79 рр. до н. є.) загинуло 40 сенаторів і 1500 вершників (представників багатих землевласників) та багато інших людей. Майно, землю і рабів страчених він роздавав своїм прихильникам.
Сулла виступав за зміцнення влади аристократів у сенаті. Він обмежував вплив народних трибунів.
У 79 р. до н. є. Сулла заявив про свій відхід від політичної діяльності. Пану-вання Сулли завдало нищівного удару по республіканському ладу в Давньому Римі. Після його смерті 78 р. до н. є. продовжилася боротьба за відновлення республі-ки, але вплив полководців на політичні події однаково залишався величезним.
Перший тріумвірат
У 60-ті рр. до н. є. в Римі найбільший авторитет мали три полководці та по-літичні діячі: Гней Помпей, Юлій Цезар та Марк Красс.
Будучи не в змозі захопити одноосібну владу, Цезар, Красс і Помпей у 60 р. до н. є. уклали між собою таємний троїстий союз -- тріумвірат.
Наступного, 59 р. до н. є. Цезар був обраний консулом і вжив низку заходів, вигідних учасникам тріумвірату -- тріумвірам. Солдати (ветерани), що залишили службу у Помпея, отримали земельні наділи, які відмовився їм надати сенат. Помпею і Крассу вручили для управління багаті провінції.
Війни Цезаря і Красса
У 58 р. до н. є. Цезар отримав від сенату в управління на 5 років Цизальпій-ську Галлію, з якою сусідили землі незалежних від Риму гальських племен, що жили первіснообщинним ладом і ворбгували між собою. Цезар почав з ними вій-ну, що тривала вісім років. Він уміло використав ворожнечу між гальськими пле-менами. Цезар ставав на бік одних племен проти інших, поодинці громив своїх^ противників і поступово захопив усю Галлію.
Під час Галльської війни він зіткнувся і з племенами германців, що жили за Рейном. Перейшовши через Рейн, його військо завдало германцям поразки. Але розуміючи, що захоплення величезної і дикої країни германців дорого коштува-тиме Риму, Цезар відступив у Галлію. Він також здійснив у 55--54 рр. до н. є. переможний похід у Британію, де примусив місцевих жителів платити Риму данину.
Війни з галлами, германцями та британцями дали Риму величезну здобич у вигляді худоби, рабів, золота і срібла. За допомогою цієї здобичі Цезар зміцнив свій авторитет серед римської знаті, що була охочою до багатства та розкоші. Він удвічі збільшив плату своїм солдатам, щоб вони були відданими. У Галлії Цезар створив сильне військо із римлян, перемежених галлами і германцями.
Того, чого домігся Цезар на Заході, бажав досягти Красс на Сході. На чолі 9-легіонної армії він почав війну проти парфян. Парфяни не стали до бою, а поча-ли відступати, змусивши римлян здійснити тяжкий і виснажливий похід через пустелю. Коли ж у 53 р. до н. є. римляни досягли міста Карри, парфяни зненацька атакували їх. Римське військо було розгромлене, а Красс загинув.
Із загибеллю Красса тріумвірат розпався. Між двома іншими його учасниками почалася тривала боротьба.
Боротьба між Цезарем і Понпеем
Заручившись підтримкою сенату, Помпей вимагав відкликання Цезаря в Рим і розпуску його війська.
Але Цезар не підкорився і лише з одним легіоном перейшов Рубікон і рушив на Рим, який зайняв без бою, оскільки налякані його рішучістю Помпей і консу-ли втекли на Балканський півострів. Головні сили Помпея -- 7 легіонів -- знахо-дилися в Іспанії. Щоб забезпечити свій тил, Цезар, вирушивши в Іспанію, роз-бив там військо Помпея.
Після цього, проголосивши себе консулом, Цезар переправився в Грецію, де у битві при Фарсалі в 48 р. до н. є. розбив нашвидкуруч зібрану армію Помпея., Помпей утік до Єгипту, де був убитий за наказом єгипетських правителів, які і боялися сваритися з Римом.
Переслідуючи Помпея, Цезар прибув до Єгипту. Зустрінуті з почестями римля-ни почали втручатися у внутрішні справи цієї країни і почували себе тут повни-ми господарями, чинячи утиски місцевому населенню. Це спричинило повстання єгиптян в Александрії. П'ять місяців Цезар був в облозі спочатку в царському палаці, а потім на острові Фарос, де знаходився знаменитий маяк. Цезаря вряту-вали війська, що прибули з Азії. Александрію захопили римляни. На єгипетський престол Цезар посадив свою ставленицю і коханку царицю Клеопатру.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
