На селі у цей період розпочалась колективізація. Треба зазначити, що на кінець 1920-х років половина селянських господарств Ізюмщини була охоплена кооперативами, тому нагальної економічної необхідності створювати колективні сільгосппідприємства не було. Так, на 1 жовтня 1928 року в Ізюмському округу сільгоспкооперацією було охоплено 52% усіх селянських господарств і 49,4% бідних селян. Засів земель збільшився з 1913 до 1927 р. на 7,5%, кількість хлібних товарних надлишків зросла з 2,5 млн. пудів у 1913 до 5,5 млн. У 1927 поступово вирівнювались майнова нерівність селян. Так, з 1926 по 1927 р. кількість голів робочої худоби (основний показник господарської самостійності у немеханізованому селі) збільшилась у великих господарствах (понад 9 десятин засіва) на 6,6%, середніх (від 3 до 9 десятин) - на 18,1%, малих (до 3 десятин) - на 53,1%, а у найбідніших, батрацьких (беззасівних) - на 100% тобто вдвічі. Кооперативна торгівля майже повністю витісняли не лише приватну (13% - тут і далі дані на 1925/26 рр.), але й державну (12%) і складала 75% по місту. Зростав приріст населення, збільшувалась кількість шкіл, бібліотек, вчителів і учнів. Отже, економічна і соціальна ситуація на кінець 20-х була абсолютно благополучною, з тенденцією до прискореного розвитку та зростання рівня життя. Та історія розпорядилась по іншому.
З кінця 20-х рр. був взятий курс на примусову колективізацію, що розгорнулась на Ізюмщині з 1929 р., коли у регіоні створено було 165 колгоспів, що охопили 4010 селянських господарств з 9,7% землі.[11,с.113] З метою розділити селянство за класовою, майновою ознакою активізована була діяльність комітетів незаможних селян (КНС), на які покладали значну частину роботи по розколу селян за майновою ознакою для полегшення подальшого усуспільнення землі. Сьомий з'їзд КНС Ізюмської округи (20 - 21 лютого 1930 року) у своїй відозві "До усіх наймитів, бідняків, середняків Ізюмщини" писав: "У нашому округу колективний рух набирає вже масової форми, багато сіл і районів вже перейшли до суцільної колективізації, і таким чином суцільна колективізація всього округу - це питання найближчого часу".[12.с.328] Україна була проголошена територією “зразкового проведення колективізації”, і темпи заганяння в колгоспи були тут значно більшими, ніж в інших регіонах СРСР. Проте колективізація на Ізюмщині зустріла значний опір селянства, про що свідчать документи.
Зі звіту Ізюмського окрвиконкому ВУЦВКу про хід хлібозаготівлі після ХV з'їзду ВКП(б) від 9 січня 1929 року:
«В хлебозаготовительную кампанию 1928 г. с начала года (январь-февраль) для получения более реальных результатов применялись такие методы:
а) материальной заинтересованности всей крестьянской массы, путём отпуска товаров, в первую очередь, сдатчикам зерна;
б) обхода по дворам крестьян членов правления и кооперативного актива с призывом сдавать излишки хлеба на ссыпные пункты;
в) расширения системы путёвок;
г) проведения периодических собраний кооперативного актива, членов пайщиков, с/х и потребительской системы коопераций, с вопросами о хлебозаготовках и проч;
д) занесение на чёрную доску злостных держателей хлеба...
Но, когда указанные методы не дали надлежащих результатов в деле выполнения хлебозаготовительного плана по округу (март - май), окрисполкомом были приняты меры “чрезвычайного характера” в отношении злостных держателей излишков зерно-хлеба, которыми в большинстве являлась зажиточно-кулацкая часть крестьянства, путём принуждения их к вывозу на ссыпные пункты имеющихся у них излишков, а также привлечения их к ответственности по ст. 127-й УК УССР.
Одним из методов обнаружения запасов зерно-хлеба являлось искание амбарного вредителя “долгоносика”, которое, правда, не носило массового характера, однако дало положительные результаты, так как хозяйства, у которых были выявлены запасы зерно-хлеба, принуждались к вывозу его на ссыпные пункты. Как стимул к вынужденному вывозу запасов зерно-хлеба являлся нажим на зажиточную и кулацкую часть крестьянства по линии выполнения ими всех видов платежей, как-то: ВСХН, самообложения, взимания просроченных ссуд, а также сбора полных кооперативных паёв, сдачи отмера владельцами мельниц и проч.
Как чрезвычайные меры, так и меры экономического нажима были направлены, главным образом, на зажиточную и кулацкую часть населения, но одновременно с этим стоит заметить, что этими мерами была ущемлена значительная часть середняцких и некоторая часть бедняцких хозяйств, что вызвало со стороны последних недовольство на хлебозаготовительную кампанию.» [13,с.264-265]
Тобто на території Ізюмщини розгортались ті ж процеси розселянювання, що і по всій Україні. Реакція селян округу була різко негативною. Так, селянин - “куркуль” с. Петровське Захаров М.І. зустрівшись з середняком Трубецьким, казав: “Податок великий. Беруть усе одразу: і хліб, і податок, і самообкладання. Я чув, що з хлібозаготівлею буде погано. У Харкові Петровський збирав усіх комуністів, і вони вирішили забрати весь хліб, і на весняні посіви селянам нічого не залишити, заберуть і хліб, і податок, мабуть, комуністи думають втікати.” Селянин с. Михайлівка Лозовеньківського р-ну Баєв, виступаючи на загальному сході, заявив: “Радвлада нас душить. До яких це буде пір? Не встигли заплатити податок, як вже потрібно платити самообкладання. Щоб позбавитись радвлади, нам треба організовувати зелені банди. Хай я загину, але сини мої помстяться за мене, прийде час, і над моїми ворітьми зійде красне сонечко”. На хуторі Богданівському того ж Лозовеньківського повіту селяни Живогляди казали: “Радвлада жме селян, викачує гроші на виплату царських боргів іноземним державам, а робітників не чіпає”; мешканець с. Петровське Захаров Ф. Л. на загальному сході заявив: “Громадяни, у нас в цьому році недорід, самообкладання ми платити не в змозі, а якщо і доведеться платити, то не більше 15% з розстрочкою до 1 травня”.
В цілому серед селян округу були поширені наступні толки: “Не слухайте комуністів, вони нам багато говорять і більше нічого, забирають усе, душать податками, закрили приватну торгівлю і зосередили все в кооперації, яка не в змозі задовольнити потреб селян, а викачує з нас останній хліб, який везуть в інші держави. А там топлять його в морі. Скоро з нас, селян, здеруть останню шкуру. Організовують комуни і артілі для того, щоб легше було командувати і дурити нашого брата. Пора вже відмовитись від уплати податку або від землі. Треба відділяти синів, відмовитись від оренди бідняцької землі і сіяти лише для себе, хай тоді робітники спробують поїсти хліб, біднота має землю, а податків не платить. До яких пір влада буде давати пільги ледарям?.. Вони не хочуть нічого робити, а ми за них будимо платити.” ”Мужиків давлять податками, тому що в них немає власної організації. Якби оце таке було робітникам, вони одразу ж збунтувались би і влаштували собі краще життя. Україна - золоте дно Європи. За неї скоро будуть воювати Польща, Англія і Франція проти СРСР. Москва обдирає Україну. Понаїжджали сюди кацапи і душать хохлів. Але мужик терпить до пори до часу, а коли збунтується, то одразу життя покращає. Комуністів же пора гнати, вони живуть добре, одіті, озуті, а у селянина нема навіть шкіри, ходе босий і голий”. [14,с.257] Були і окремі випадки збройного опору розселянюванню. Так, в селі Верьовкіно під час „зборів сільської бідноти” вбито було одного з організаторів колгоспу, після чого з села вислані були всі „куркулі”.
Внаслідок такої політики процеси колективізації та "розселянювання" на Ізюмщині йшли досить швидкими темпами. На 1 лютого 1931 року в районі існував 81 колгосп. Було колективізовано 211 016 га, або 45,2% орної землі, 48,6% усіх селянських господарств району. Також у районі було сім радгоспів з загальною площею 7253 гектари, або 13% орної площі району. У 1931 році створена була МТС Ізюмського району, яка частково забезпечила колгоспи району технікою. А на селян чекав штучний голод.
Вже наприкінці 1932 р. на селі відчувались продовольчі труднощі, що через цілеспрямоване викачування продовольства державою переросли взимку 1932/33 у справжній голод. Слово - знов документам. Офіційним. Радянським. Неповним. Що не визнавали голод ніколи, навіть переступаючи через трупи померлих від нього. І від того ще страшніших…
Доповідна записка Ізюмського райкому КП(б)У секретарю Харківського Облпарткому П. Постишеву: „На 27 мая Изюмскому району осталось посеять ещё 8000 га, наряду с окончанием сева переключаемся на прополочную кампанию. Эта кампания потребует, несомненно, больше рабочих рук, чем в посевную кампанию. Из 118 колхозов мы находим большинство нуждающихся, находящихся в крайне тяжёлом положении, которым требуется немедленная помощь.
Мы имеем 11 сельсоветов (М. Комышеваха, Калиново, Радьковка, Подлиман, Гороховатка, П. Боровской, П.-Радьковские, Подвысокое, Левковка, Петрополье, Вернополье), в которых население форменным образом голодает. Причём все эти сельсоветы, за исключением, Левковки, являются самыми отсталыми в районе по посеву.
Свыше 15 тысяч сельского населения голодает, не имея никаких продовольственных ресурсов. Выходы на роботу в колхозах в связи с этим сокращаются, нормы выработки колхозниками не выполняются, и есть массовые случаи, когда колхозников выводят на поле неработоспособными.
Смертность на почве голода приняла в последнее время большие размеры, например, по учёту ЗАГСа в январе месяце умерло 170 чел., в феврале 277 чел., в марте 394 чел., и в апреле 661 чел., причём данные эти неполные, т. к. мы имеем нередкие случаи похорон без регистрации в ЗАГСе. Точных данных о умерших за май мы пока не имеем, но по предварительным данным в мае умерло от голода более 1000 человек, причём большинство умирает мужского пола, взрослое население. Кроме того, за время с 10/IV по 25/V умерло от истощения в районной больнице 45 чел., и подобрано трупов и умирающих на улицах, дорогах и в поле - 284 чел.
При поездках в сёла встречаются трупы умерших по 2-3 чел. Также бывали случаи, когда люди умирали на базаре в городе, чем создавалось нездоровое настроение среди присутствующих жён рабочих и служащих.
На почве голода значительно увеличиваются случаи тифозных заболеваний. Если в апреле больных тифом в районной больнице лежало 3 чел., то сейчас уже количество больных тифом достигло до 58 чел.
Массовое явление в последнее время набрали случаи подбрасывания родителям детей на улицы, на дороги, и в город. Сейчас все детдома в районе переполнены. За последний месяц подобрано и направлено в детдома 657 детей. Беспризорность с каждым днём неимоверно растёт. На почве голода мы имеем в районе два случая людоедства, о чём мы Вас своевременно информировали.
Страницы: 1, 2, 3
