З дитинства йому довелося тяжко працювати на місцевих поміщиків. Він люто ненавидів своїх хазяїв. Уже підлітком його знало все село. З-поміж своїх ровесників Нестор виділявся хворобливим честолюбством, прагненням постійно бути в центрі всіх гучних подій, причому на перших ролях, тому він не раз потрапляв у різні скандальні історії.
В 1905 р. Махно брав участь у забастовках, що організовувала група РСДРП на гуляйпільських заводах. Потім вступив до анархістської організації «Спілки бідних хліборобів» (див. додаток), що займалася здебільшого експропріаціями, грабуючи місцевих поміщиків, чиновників і поліцейських, чия влада поширювалася лише на село, роблячи напади на банки та каси. «Бідні хлібороби» називали себе «анархістами-комуністами», але, як згадував один з їх ватажків В. Антоні, експропріатори були дуже далекими від ідей анархізму і читали будь-яку літературу, де зустрічалися слова «революція», «соціалізм» і т. ін. [4, с. 6]
В середині 1908 р. всі члени організації були заарештовані приставом Караченцевим. 22 березня 1910 р. Одеський військово-окружний суд виніс Нестору Махну та його товаришам суворий вирок - смертна кара через повішання. Однак як неповнолітньому (завдяки плутанині в даті народження) вона була замінена на двадцять років каторги.
З 4 серпня 1911 р. по 2 березня 1917 р. Махно просидів за ґратами Бутирської в'язниці. Там доля звела його з відомим анархістом П. Аршиновим, який став його наставником. «В умовах каторги, - писав Аршинов про Махна, - він нічим особливим не відрізнявся від інших… Єдине, що привертало в ньому увагу, - це його невгамовність. Він постійно перебував у сварках, репресіях і бомбардував тюрму своїми записками. Писати на політичні і революційні теми було його пристрастю» [4, с. 8].
Важко сказати, чим би скінчилося перебування Махна у в'язниці, якби не Лютнева революція 1917 року, яка «відчинила всі тюрми, де перебували політичні в'язні». [8, №8, с. 35] Після кількох тижнів роботи у Лефортовській анархістській організації, він повертається до свого села. «Величезне піднесення російської революції якось раптово наштовхнуло мене на непохитну думку, що анархізм у такі часи має тісно пов'язати себе з трудовою масою, що найбільше зацікавлена в перемозі свободи й правди, в нових зрушеннях…», [8, №8, с. 35] - з такими думками повернувся Махно в Гуляй-Поле. «Одне мене гнітило - це відсутність потрібної освіти та певної безперервної підготовки в галузі соціально-політичних проблем анархізму. …така підготовка в наших лавах відсутня на 90 відсотків». [8, №8, с. 35]
Об'єднавши колишніх «експропріаторів» і молодь, яка прагнула покінчити з багатіями, Махно повів боротьбу з тими, хто після революції захопив владу в Гуляй-Полі: офіцерами та прихильниками Центральної Ради. З махновців була створена «чорна гвардія», яка тримала під контролем весь район. Запалали поміщицькі маєтки, садиби колоністів, багато з яких були вбиті. [4, с. 10]
Жовтневу революцію і проголошення Радянської влади на Україні Махно зустрів схвально, оскільки більшовицькі гасла спочатку приваблювали селянство. Анархісти відігравали в цьому перевороті особливо видатну роль в авангарді матросів, солдатів армії та робітників. Але, як писав Махно у своїх спогадах, «розпорошені організаційно, анархісти не встигли розвінчати перед масами підступність та брехливість цих двох партій (більшовиків і лівих есерів - прим.), які будували своє панування над революцією, використовуючи гасла, за своєю суттю антидержавні…». [8, №9, с. 39]
Наприкінці 1917 - на початку 1918 рр. Махно розпочав боротьбу проти Центральної Ради. У цей період Махно, по суті, вперше виступив на боці Радянської влади. Наприкінці січня 1918 р. Махно різко виступив проти політики Центральної Ради після підписання нею угоди з Німеччиною та її союзниками та підтримав підписання Брестського миру, вважаючи його одним з найбільш розумних і тактичних маневрів у тій ситуації. [4, с. 11]
З приходом кайзерівських окупантів Махно втратив у Гуляй-Полі та окрузі свою владу. До маєтків повернулися поміщики і колоністи, які за допомогою окупантів відібрали у селян землю і майно, вчинили розправу над ними. У квітні на Україні відбувся новий державний переворот: влада перейшла до гетьмана Скоропадського. В цей час Махно мандрував по містах Південної Росії і Поволжя.
Улітку на Україні розпочалися масові повстання селянства проти австро-німецьких окупантів та режиму Скоропадського. Махно, сповнений полум'яного завзяття, повертається на Україну, очолює загін своїх сподвижників і опиняється в епіцентрі самого повстання. Махновщина почалася з масового знищення поміщиків і офіцерів варти. За неповними підрахунками, на чолі свого загону Махно здійснив 118 нападів на окупантів. [4, с. 14]
У листопаді-грудні 1918 р. схрестилися шляхи Махна і Петлюри. Махно погодився на мобілізацію селян до армії Директорії в Гуляйпольському районі, щоб отримати зброю, боєприпаси та продовольство. Але цей альянс тривав всього кілька днів.
Як захисник інтересів селянства, Махно, знову виступивши на боці Радянської влади, на початку 1919 р. очолив боротьбу проти військ Директорії і білогвардійців. Армія Махна зростала. Якщо в листопаді 1918 р. вона налічувала 8 тисяч чоловік, то в цей період під його керівництвом знаходилося близько 29 тисяч бійців, неозброєний резерв складав 20 тисяч людей. [2, с. 81] Однак на ІІ районному з'їзді Рад, який відбувся у лютому 1919 р. в Гуляй-Полі, пролунали перші антирадянські заклики. Махно особисто виступив проти монополізації Рад комуністами. З'їзд закликав селян та робітників «на місцях… будувати нове вільне суспільство - «вільні Ради». [2, с. 81] У квітні-травні зріс потік листів та телеграм про антирадянські заяви Махна і про зраду, яку він готує.
Саме в цей час до Гуля-Поля з'їхалися члени утвореної у 1918 р. анархістської організації «Набат», які поставили перед собою мету підкорити махновський рух своєму впливу. Широка антимахновська пропаганда змусила Махна зблизитися з анархістами, хоча сам він вважав себе не анархістом, а «вільним комуністом». [2, с. 82]
У квітні 1919 р. відбувся ІІІ Гуляйпольський районний з'їзд Рад, на якому була проголошена анархістська платформа. «Вимагаємо, - говорилося в резолюції, - негайного звільнення всіх призначених осіб на військові та громадянські пости…». [2, с. 82] Махновці бойкотували ІІІ Всеукраїнський з'їзд Рад і його рішення, вимагали переглянути продовольчу політику і встановити інші форми товарообміну між містом і селом. Махновщина перетворювалась в антирадянський рух.
Одним з найбільш заплутаних епізодів в історії махновського руху - події, пов'язані із заколотом Григор'єва. Махно поділяв негативне ставлення отамана до Радянської влади, яка, по суті, скасувала Декрет про землю, почала вводити політику «воєнного комунізму», але він не підтримав Григор'єва. Зрозуміло, не тому, що симпатизував Радянській владі, а через те, що його перехід на бік Григор'єва давав змогу Денікіну легко захопити Гуляйпольський район. А відтак Махно назавжди втратив би підтримку селян.
На початку травня різко загострилися відносини між головою Реввійськради Л.Д. Троцьким і Махном. Наркомвійськ УСРР вирішив переформувати армію Махно, щоб подолати анархію. Троцький засудив такі плани. Махновці, не знаючи причин заборони формування з їх загонів дивізії, оголосили Троцького «поза законом».
Троцький не простив цього Махнові. 4 травня 1919 р. він видав наказ Реввійськради Республіки за №1824 і опублікував статтю «Геть махновщину», де оголосив Махна й очолюваний ним рух поза законом. 6 червня проти махновців та усіх, хто їх підтримував, розпочалася нещадна боротьба. Анархісти «Набату» заявили, що вони займатимуться агітаційно-пропагандистською роботою у різних регіонах України для того, щоб розказати світові про Махна й махновців. [4, с. 25] Сам Махно з невеликим загоном розпочав боротьбу в радянському тилу.
Водночас йшла ідеологічна обробка селян та робітників. Культурно-просвітницький відділ «Революційної повстанської армії України (махновців)» видавав листівки, в яких закликав (навіть в анархістському «безвладному суспільстві») створювати Ради, проти волі, визнаючи, по суті, що гасло «Вся влада Радам!», який висунув В.І. Ленін, найбільш повно відображає інтереси народу. Відмовитися від Рад означало втратити підтримку народних мас.
Невпинно продовжував наступати на Україну Денікін і влітку 1919 р. захопив значну її частину. Реставрація старих порядків викликала величезне невдоволення селян. Ряд повстанців, що донедавна боролися проти Радянської влади, тепер повернули зброю проти Денікіна. Згуртованою силою, що активно виступала проти денікінців, був Махно. До нього і кинулося селянство як до свого захисника.
Влітку ж 1919 р. невпевнений у своїх силах Петлюра запропонував Махнові тримати проти Денікіна загальний фронт. Махно ухопився за цю ідею. По-перше, він сподівався самим фактом переговорів з Петлюрою зіткнути його з Денікіним і тим самим ослабити натиск «білих» на його військо; по-друге, Махно розраховував усунути Петлюру і стати на чолі його війська; і, нарешті, виникла реальна можливість хоч якось розв'язати одвічну проблему махновців - нестачу патронів і зброї.
20 вересня 1919 р. у Жмеринці був укладений договір між УНР і махновцями, що передбачав спільну боротьбу з білогвардійцями і в разі перемоги виділення Махнові території для встановлення «вільного радянського ладу». [4, с. 30] Петлюра з цим погодився, та висловився проти проведення на зайнятій ним території пропаганди махновських ідей. Але якраз саме тоді активізувалися у махновській армії анархісти, які настійно пропагували ідеї «вільних рад», створення на півдні «безвладної держави».
Масова боротьба селянства у денікінському тилу й успішна збройна боротьба армії Махна дістала позитивну оцінку і всебічну підтримку з боку Радянської влади. Та Махно і його оточення спрямували ненависть селян проти Радянської влади.
Основні положення своєї боротьби Махно проголосив у декларації «Революційної повстанської армії України (махновців)», ухваленій на засіданні військово-революційної ради 20 жовтня 1919 р. Програма махновців спрямовувалася насамперед проти політики «воєнного комунізму» в усіх її проявах, на захист села від експлуатації і поневолення містом, наступу промисловості на сільське господарство. Махновці вимагали не лише передавання всієї землі селянству, але й права самим розпоряджатися результатами своєї праці. Вони рішуче виступали проти керівної ролі Комуністичної партії, звинувачуючи її в захопленні та узурпуванні влади, придушенні інших партій. Махно вимагав передавання усієї влади багатопартійним Радам, обраним народом. Він був проти своєрідної ієрархії Рад, керівництва ними зверху, вважав за потрібні лише «низові» органи влади - волосні, повітові, міські. Своїм основним завданням махновці проголошували здійснення «третьої соціальної революції», що повинна остаточно знищити залишки капіталу і повалити владу більшовиків-тиранів. [4, с. 32-33]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
