У 20--50-х рр. у галузі лексичної семантики найбільш плідно розвивалися теорія «поняттєвих» та «се-мантичних» полів (Й. Трір, Л. Вайсгербер, Г. Іпсен, В. Порциг та ін., переважно в Німеччині), теорія ідеографічного опису («семантичне картогра-фування») лексики (Ф. Дорнзайф, К.-Д. Бак, X. Касарес). З 50-х рр. на матеріалі кількох замкнених і виразно структурованих лексичних груп з невеликою кількіс-тю компонентів розвивається метод компонен-тного аналізу, який став одним з мостів між цим і наступним етапами в розвитку семантики.[16,с.530].
Але нас буде більше цікавити не історія семантики, а сучасний стан цієї науки та її проблеми. До проблем і напрямів сучасної семантики належать: 1)у лексичній семантиці - слово як основна мовна одиниця, слово як знак, характер його мотивованості, природа лексичного значення та їх типологія, його структура (як набору сем), номінація, зміни значення, полісемія, лексико-семантична структура мови і різні типи семантичного групування лексичних одиниць, лексична сполучуваність і контекст, асоціативні норми слів певної мови; 2)у фразеологічній семантиці - природа фразеологічного значення, його типи за ступенем семантичної цілісності; 3)у граматичній семантиці - слово як граматична одиниця, граматичне значення і способи його вираження, співвідношення логічних і граматичних категорій, виражені та невиражені (приховані) граматичні категорії, групування лексики за частинами мови тощо [16,с.530].
Як бачимо саме ці проблеми будуть цікавити й нас у даній роботі.
Особливістю буде те, що наша увага має бути сконцентрована на семантичних засобах комічного, для чого необхідно визначити це поняття.
Як тлумачить літературознавчий словник, комічне (грецьк. komikos - смішний) - категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. У комічній ситуації людина інтуїтивно осягає невідповідність між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між високою метою і негідними засобами її досягнення. Ті суспільні явища, які втрачають свою доцільність, необхідність, але претендують на історичне буття, вагомість, вартісність, прагнуть видати себе не тим, чим вони є насправді, стають об'єктом комічного висміювання. Дослідники комічного (Аристотель, Т.Гоббс, Г.-В.Ф. Гегель, М.Чернишевський, А.Бергсон, Б.Борев, Б.Мінчин) встановили ряд об'єктивних передумов і суб'єктивних якостей людей, взаємодія яких необхідна для виникнення комічного ставлення.
По-перше, комічне стосується тільки гуманітарної сфери, суспільних явищ, а неживі предмети можуть лише опосередковано втягуватися в комічне ставлення людини до людей чи суспільних явищ.
По-друге, суб'єкт комічного ставлення має відчувати свою перевагу над об'єктом висміювання і бути в цілковитій безпеці (страх за життя, як правило, виключає почуття комізму).
По-третє, несподівана невідповідність очікуваного і дійсного в контакті людини з суспільством, між прогнозованим і справжнім розв'язком комічної ситуації динамізує почуття і емоційну напругу, підтримує увагу учасників комічної ситуації (багато важать інтрига, перипетії).
По-четверте, будь-яка недоцільність, недоречність, абсурдність, відхилення від норми породжує нову грань комізму.
По-п'яте, все мертве, механічне, шаблонне, що видає себе за живе, природне, органічне, завжди викликає відчуття комічності. Для сприйняття комічного, виявлення всіх його джерел і форм людина має володіти розвинутим естетичним смаком, бодай окресленим ідеалом. Фізіологічне збудження, так званий сміх без причини, не є адекватним сприйманням комічного. Тією чи іншою мірою комічне здатна переживати кожна людина, але в концентрованій формі воно виявляється в мистецтві, і різні його грані лежать в основі таких жанрів, як гумореска, сатира, епіграма, пародія, памфлет, комедія, буфонада, фарс, бурлеск, травестія тощо. Градація емоційного реагування на різні прояви комічного, його відношення до суспільного ідеалу передається в поняттях усмішка, жарт, іронія, гумор, чорний гумор, гротеск, сарказм, карикатура, інвектива [8,с.368]. Після детального екскурсу до науки можна починати дослідження семантичних засобів комічного.
2. Семантичні засоби комічного в художньому тексті
Нарешті в художньому стилі вживання комічних засобів є найбільш вмотивованим. Змінюючи семантику деяких слів або цілих виразів, письменники досягають своєї художньої мети.
Класик української літератури І.П.Котляревський, до того ж родоначальник нової української мови, вживає в своїй славетній “Енеїді” безліч вульгаризмів, приказок, мовну суміш, зниження або заміна лексичного значення, бо хоче показати саме такою Україну, якою вона була у ХVІІІ столітті. Розглянемо приклади:
Троянців насаджавши повні,
І куди очі почухрав...; [6,с.9].
Почухрав вжито в значенні помандрував, але вжито із досить зниженою семантикою.
Но зла Юнона, суча дочка,
Розкудкудакалась, як квочка...; [6,c.9].
Розкудкудакалась - в значенні розговорилась, почала дуже швидко говорити, але вжито навмисно в розмовно-вульгарному стилі.
А те шепнула сука Геба...; [6,c.10].
Мутив, як на селі москаль!
Мутив вжито із семантикою розважався, залицяючись до дівчат.
Бо - хрін його не взяв - моторний...; [6,c.22].
До слова моторний можна дібрати цілий синонімічний ряд: швидкий, завзятий, живучий, витривалий тощо.
Еней, таку уздрівши цяцю,
Не знав із ляку, де стояв;
І думав, що свою всю працю
Навіки тута потеряв...; [6,c.68].
Цяця - тобто красуня, показна дівчина.
За тиждень там латину взнали,
Що вже з Енеєм розмовляли
І говорили все на ус:
Енея звали Енеусом,
Уже не паном - домінусом,
Себе ж то звали троянус. [6,c.71].
Додавання іншомовної морфеми до слів створює інший відтінок значення, в даному разі - своєрідної урочистості, пафосу.
Використання таких стилістичних засобів комічного відповідає жанру твору - бурлескно-травестійна поема.
А скільки смішних моментів подарували читачам герої незабутньої комедії М.Старицького “За двома зайцями” Проня Прокопівна та Свирид Петрович Голохвастий. Послухаємо їхні розмови:
Голохвастий: Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого поняття нєту, ніякої делікатної хвантазії... Так і пре! А вот у мєня в галавє завсєгди такий водеволь, што только мерсі, потому - образований чоловєк!” “Бонджур! Моє серце розпалилося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!
Проня: Мерсі, мусью.
Голохвастий: Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?
Проня: Што ви, я не куру!
Голохвастий: Прийду, прийду, моя канахветочко!
Проня: Душка! Ламур! [14,c.96].
Перекручення слів з французької мови надає розглянутому діалогу комічного звучання. Також дуже смішною є сама манера спілкування Проні та Свирида, бо фрази, на їхню думку, показують високий рівень освіченості та інтелігентності на той час. Але герої не зовсім влучно вживають слова в їхньому прямому значенні, чим створюють комічні ситуації. М.Старицький, дуже влучно маніпулюючи стилістичними та семантичними засобами комічного, створив шедевр української драматургії.
Найширше застосування комічне знайшло в байках. Неперевершений майстер байки Л.І.Глібов користується такими стилістичними прийомами: вводить до творів згрубілу лексику:
“Не слуха Жаба, дметься гірш,
Все думає, що стане більш.
Та й що дурна собі зробила?
З натуги луснула - та й одубіла!” [4,c.8].
Тут відбулося зміщення семантики на лексичному рівні слова одубіти, яке вжито в значенні вмерла.
А ось приклад зміщення семантики на морфемному рівні:
“Як ти співаєш, Півне, веселенько...
А ти, зозуленько, ти, зіронько моя,
Виводиш гарно так і жалібненько,
Що іноді аж плачу я... [4,c.24].
Надмірне вживання пестливих слів з суфіксами -еньк-, -оньк- допомагає висміяти підлабузництво героїв.
Комічне знайшло своє місце і в гуморесках П.Глазового. Подивимось хоча б на власні імена героїв, які говорять самі за себе: Мина Липкорукий, робітниця Раєчка, Льовка Блин, Грицько Воротило, Жоржик, Ромуальд Коробка, Едуардик тощо. Користуючись такими влучними назвами, автору вже не приходиться їх тлумачити з семантичного боку. Або Харя...:
“Баба сердиться на внука! Таке оглашенне...
Харя, чуєш повернися! Харя, йди до мене! -
Біля баби зупинився молодий мужчина.
Що за слово? Що за харя? Це ж мала дитина. -
Баба з місця підхопилась: - Причепились даром,
Я ж не винна, що хлопчину назвали Ерхаром.” [3,c.8].
Комічним ефект створює також наділення слів несподіваними морфемами (-аш-, -каш-, -х-, -ух-, -ань-, -як-, -ад-): папаша, однокашник, діваха, реготуха, вусань, друзяки, куміада тощо. Саме вказані морфеми надають словам іншого відтінку значення.
Стилістичним засобом комічного є неправильне тлумачення слів:
Гарну книжечку нову
Читають хлоп'ята.
Що це значить романтизм?
Питають у тата.
О, знайшли про що питать,
Блимнув той спідлоба.
Це коли кістки болять,
Є така хвороба [3,c.19].
Таким чином, слово романтизм розтлумачене абсолютно невірно з боку науки, але з іншого боку такий прийом допомагає створити комічну ситуацію.
Або таке:
Син-школяр читає книжку. -
Тату, таточку! - гука. -
Ось написано тут байка. Це матерія така? -
Ні, то вірш, в якому можна нісенітниці знайти,
Що свиня балака з дубом, як оце зі мною ти. [3,c.38].
В поданому прикладі слово байка в двох запропонованих варіантах розтлумачене неправильно: байка - матерія, байка - вірш. Тут ми зустрічаємось і з явищем полісемії. Саме невірне тлумачення слова допомагає створити семантичний комічний засіб.
Страницы: 1, 2, 3
