Платіж по непокритих акредитивах здійснюється на користь бенефіціара після отримання банком компенсації від банка емітента чи підтверджуючого банка.[6.78-85]

Інкасова форма. При проведенні інкасових операцій уповноважені банком керуються Уніфікованими правилами по інкасо (в подальшому - Уніфіковані правила чи Правила), розроблені і затверджені Міжнародною Торговою Палатою.

Інкасо являє собою розрахункову банківську операцію, при якій банк-ремітент, що діє у строгій відповідності х інструкціями свого клієнта (довірителя), приймає на себе зобов’язання здійснити операції з наданими довірителем документами з метою отримання від імпортера акцепта і/чи платежу, або видачі комерційних документів проти акцепту і/чи платежу, або видачі документів на інших умовах в залежності від випадку. Для виконання інструкцій довірителя банк-емітент, як правило, користується послугами інших банків (інкасуючих банків). Інкасуючим банком, згідно Правил, є будь-який банк, який не є банком-ремітентом і приймає участь в операції інкасового доручення. Таким чином, можна передбачити, що інкасуючий банк може бути як спочатку вказаний довірителем, так і вибраний банком-ремітентом чи іншими інкасуючими банками в країні платежу чи акцепта.

Інкасуючий банк, який безпосередньо надає (представляє) документи платнику, називається представляючим банком. Банки, які користуються послугами інших банків для виконання інструкцій довірителя, роблять це за рахунок і на ризик останнього. Довіритель зобов’язаний також надати компенсацію банкам по всім зобов’язанням, які покладаються на них зарубіжними законами і звичаями.

Будь-які документи, що відсилаються на інкасо повинні супроводжуватися інкасовим дорученням, в якому наводяться повні і детальні інструкції.

Банкам, що приймають участь в інкасових розрахунках, дозволяється діяти лише у відповідності з цими інструкціями і Уніфікованими правилами.

Крім загальних обов’язків діяти добросовісно і проявляти розумну турботу (ст.1 Правил), важливим обов’язкам банків є обов’язок переконатися в тому, що отримані ним документи по зовнішнім ознакам відповідають тим, які переличені в інкасовому дорученні. У випадку відсутності будь-якого документа банк повинен негайно повідомити сторону, від якої було отримане інкасове доручення. Інших зобов’язань щодо перевірки документів банки не мають (ст.2 Правил).

Згідно положень Уніфікованих правил, банки, що приймаються участь в інкасації, не несуть ніяких зобов’язань і жодної відповідальності за наслідки, що виникають через затримку і/чи втрат по дорозі будь-яких повідомлень, листів або документів, чи за затримку, викривлення або інші помилки, що виникають при передачі каблограм, телеграм, телексів чи при повідомленні через електронні системи, чи за помилки в перекладі і трактуванні технічних термінів.

Згідно ст.6 Уніфікованих правил товари не повинні відправлятися безпосередньо на адресу банка чи на консигнацію банку без попередньої згоди на це зі сторони такого банка.Закон України “Про власність” від 26.03.91 р. спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України Метою цього Закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів республіки для підвищення рівня життя її народу.

Інкасо може бути чистим і документраним.

Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів (перевідних і простих векселів, чеків, платіжних розписок і інших подібних документів, які використовуються для отримання платежів), коли вони не супроводжуються комерційними документами. До комерційних документів відносять рахунки, транспортні і страхові документи, документи про право власності і будь-які інші документи, що не є фінансовими.

Документраним називається інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, а також інкасо лише комерційних документів.

Банківські перекази. Банківські перекази проводяться за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому, а також за допомогою банківських чеків чи інших платіжних документів.

Платіжне доручення являє собою наказ банка, адресований своєму кореспонденту про виплату визначеної суми на прохання і за рахунок перевододавача іноземному отримувачу (бенефіціару) з вказанням способу компесації цієї суми банку-платнику. Платіжні доручення направляються банками один одному поштою, по телеграфу (телексу) або з використанням телетрансмісійного зв’язку.

Згідно з законом України “Про підприємництво” від 26.02.91 р., підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно бу-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Загальним для всіх ці категорій користувачів звітної інформації є прагнення розібратися у вже зроблених операціях.

Перевагою розрахунків платіжними дорученнями є те, що вони виступають універсальною формою розрахунків і застосовуються при розрахунках по товарним і нетоварним операціям, для оплати отриманого товару і попередньої оплати, авансів. В цій формі закладена можливість максимального зближення моментів відвантаження товару і його оплати, якщо доручення негайно передано до банку для перерахунку коштів. Одначе, при цих розрахунках немає відповідної гарантії оплати.

Різновидом виступають розрахунки платіжними дорученнями акцептованими банком. Доручення акцептуються банком за умов депонування платником доручення по окремому балансовому рахунку. Акцептоване доручення може бути прийнято до виконання лише в повній сумі. [11.45-55]

Розрахунки акцептованими платіжними дорученнями гарантують платіж, проте можливим є сповільнення оборотності грошових коштів через необхідність попереднього депонування коштів.

Крім цього, існує можливість розрахунків за допомогою чеків. Чек - це безумовний письмовий наказ чекодавця установі банку здійснити платіж вказаної суми чекоотримачу.

Для проведення розрахунків чеками платник повинен придбати чекову книжку з певною кількістю чеків (10, 20, 25 чи 50). Розрахунки чеками пов’язані з депонуванням коштів платника на окремому рахунку; тому банк видає йому чекову книжку лише за умови наявності коштів на розрахунковому рахунку в сумі, достатній для депонування.

Для проведення платежу, платник випускає чек на певну суму в розрахунковій грошовій одиниці, яка діє в країні на момент встановлення суми платежу за отриманий товар, і передає його отримувачу платежу. Отримувач платежу здає отриманий чек в обслуговуючий його банк, який відсилає чек (після перевірки) в банк-платника для оплати.

Переваги розрахунків чеками:

можливість максимального наближення платежу до моменту отримання товару;

гарантія своєчасного отримання платежу отримувачем або за рахунок заброньованих коштів в сумі ліміту, або за рахунок коштів банку;

прискорення оборотності коштів в розрахунках за рахунок швидкого оформлення розрахунків і надходження платежу.

До недоліків цієї форми розрахунків відносять:

тривалий термін дії чек (10 днів), що дозволяє регулювати термін його пред’явлення і може викликати сповільнення оборотності коштів.

1.1.4 Гарантійні операції банків в системі валютних операції підприємств

Банківські гарантії є складовою частиною міжнародних розрахунків. Вони виконують функцію гарантування платежу за зовнішньоекономічним контрактом. Банківські гарантії є присутніми при різних формах проведення міжнародних розрахунків (акредитив, інкасо і т.п.). Українські банки можуть забезпечувати у гарантованій формі виконання зобов’язання українських, іноземних і міжнародних розрахункових операцій. Гарантійні операції проводяться банком за дорученням і за рахунок українських, іноземних та міжнародних організацій при наданні ними відповідного забезпечення. Уповноважені банки можуть видавати наступні гарантії по експортним і імпортним операціям зовнішньоекономічних та інших господарських і бюджетних організацій:[16.89-102]

платіжні гарантії - в забезпечення виконання платіжних зобов’язань імпортерів (принципалів) перед експортерами (бенефіціарами);

договірні гарантії (тенедерні, повернення авансу та інших платежів, відповідного виконання контракту) - в забезпечення зобов’язань українських експортерів перед іноземними імпортерами чи замовниками.

1.2 Оцінка законодавчої та нормативно-довідкової бази для здійснення міжнародних розрахунків підприємства

Діяльність суб’єктів господарювання, в тому числі зовнішньоекономічна, обов’язково регулюється нормативними актами. Основним законом, який регулює в Україні цю діяльність є Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (далі – Закон про ЗЕД). У статті 1 цього закону дається визначення, що зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [ 22, ст.1].

Підприємство, яке є об’єктом дослідження у даній роботі, займається імпортною діяльністю. У статті 1 Закону про ЗЕД дається також визначення, що таке імпорт: імпорт товарів – це купівля (в тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності з ввезенням або без ввезення їх на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами і організаціями України за її межами [ 23, ст.1].

Підприємство, яке займається зовнішньоекономічною діяльністю, повинно бути суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності. Згідно зі статтею 3 Закону про ЗЕД таким суб’єктом є юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації, об’єднання всіх видів, асоціації, спілки, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кредитно-фінансові установи, міжнароджні об’єднання та інші), в тому числі особи, майно та капітал яких є повністю власністю іноземних суб’єктів господарської діяльності. Підприємство, діяльність якого досліджується у цій роботі є дочірнім підприємством, яке повністю належить іноземній фірмі.

Існує спеціальний Порядок обліку суб’єктів ЗЕД, згідно з яким фірма повинна стати на облік в митному органі, в зоні діяльності якого вона знаходиться. Це робиться для того, щоб могти проводити митне оформлення вантажів [25, п.2.1]. Як записано в пункті 2.1 Порядку обліку суб’єктів ЗЕД, оформлення на митниці відбувається за поданням двох примірників Облікової картки суб’єкта ЗЕД, що заповнена друкарським способом.

Для розрахунку з бюджетом, іншими контрагентами, суб’єкт господарювання, який є юридичною особою, повинен мати рахунки в установі банку. Підприємствам можуть відкриватись рахунки як у національній валюті, так і в іноземній. Порядок відкриття рахунків викладений у Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженій Постановою НБУ.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16