В практиці фінансового планування застосовуються слідуючи методи: економічного аналізу, нормативний, балансових розрахунків, грошових потоків, метод багатоваріантності, економіко-математичне моделювання.
Метод економічного аналізу дозволяє визначити основні закономірності, тенденції руху натуральних і вартісних показників, внутрішні резерви підприємства. На основі доступної звітно-облікової інформації оцінюється фінансове положення підприємства. Це дозволяє охарактеризувати його платіжоспроможність, ефективність, доходність діяльності та інші показники, а потім по результатам прийняти обосновані рішення.
Нормативний метод полягає в тому, що на основі раніше встановлених норм і техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарського суб’єкта в фінансових ресурсах та іх джерелах. Такими нормативами є ставки податків та сборів, норми амортизаційних відрахувань та інше. Існують нормативи господарюючого суб’єкта - це нормативи, розроблені безпосередньо на підприємстві, та використані їм для регулюванню виробничо-господарської діяльності, контроль за використанням фінансових ресурсів, інших цілей для ефективного вкладання капіталу.
Балансовий метод використовується для визначення майбутньої потреби в фінансових коштах. Метод грошових потоків носить універсальний характер при складанні фінансових планів та служить інструментом для прогнозування розмірів та строків надходжень необхідних фінансових ресурсів. Теорія прогнозу грошових потоків базується на очікуваних надходженнях коштів на визначену дату та бюджетування всіх витрат. Цей метод дає набагато об'ємнішу інформацію, ніж балансовий.
Метод багатоваріантності розрахунків заключає в собі розробку альтернативних варіантів планових розрахунків, з тим, щоб вибрати із них оптимальний, при цьому критерії вибору можуть бути різними. Так, наприклад, в одному варіанті може бути закладений в подальшому спад виробництва, інфляція та слабкість національної валюти, а в іншому - ріст відсоткових ставок і, як наслідок, зниження темпів світової економіки та зниження цін на продукцію. Цей метод цікавий тим, що він дає можливість проаналізувати діяльність підприємства в різноманітних економічних ситуаціях.
В останні роки стан фінансових ресурсів країни характеризується не тільки високим ступенем їхньої централізації, але і гострою недостачею як на макро-, так і на мікрорівні. Проблема пошуку і мобілізації резервів фінансових ресурсів у значній мірі ускладнюється через кризові явища в економіці, низьку ефективність виробництва, погіршення фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності й інших причин.
Основними напрямками вирішення проблеми пошуку фінансових ресурсів країни є реалізація державних програм стабілізації економіки і здійснення спеціально розроблених заходів для фінансового оздоровлення економіки і перебудови системи фінансових відносин у країні. Ці заходи спрямовані на подолання негативних тенденцій у формуванні фінансових ресурсів і на радикальну зміну фінансових відносин шляхом перетворення їх в активний економічний інструмент господарювання.
В умовах адміністративно-командних методів керування економікою головна задача фінансової системи країни полягала в централізації максимально можливої частки ресурсів у руках вищого ешелону влади, із залишенням всім іншим суб'єктам господарювання мінімуму фінансових прав і засобів. Тому частка фінансових ресурсів, що залишаються в розпорядженні господарств навіть у самі сприятливі роки не перевищувала рівня 40%, а в бюджетній системі питома вага союзного бюджету завжди перевищувала рубіж 50%. Таке співвідношення між централізованими і децентралізованими ресурсами породжувало консерватизм і застій у структурах фінансової системи, що орієнтувалася винятково на виконання поступаючих "зверху" команд. Тверда регламентація фінансових відносин, численні обмеження і заборони сковували ініціативу безпосередніх суб'єктів господарювання - підприємств і організацій, не дозволяли їхнім керівникам оперативно приймати рішення, маневрувати коштами з метою досягнення високих фінансово-господарських результатів.
Перехід на принципи ринкового господарювання позитивно позначається на обсязі, структурі і напрямках використання фінансових ресурсів, відкриває простір для ініціативи і заповзятливості керівників фінансових служб у частині пошуку коштів. В умовах економічної і фінансової самостійності будь-який суб'єкт господарювання має можливість здійснювати формування джерел розширеного відтворення за рахунок власних фінансових ресурсів шляхом збільшення прибутку і прискореної амортизації, залучення на акціонерній основі або пайових(часткових) початках коштів інших підприємств (організацій, установ), використання банківських кредитів, одержання на визначених умовах бюджетних асигнувань. Вчасно укладені зі страховими компаніями договори дозволять знизити ризик підприємницької діяльності, створять необхідні гарантії відшкодування понесеного підприємством збитку. Формовані з різних джерел фінансові ресурси дають можливість підприємцеві вчасно інвестувати засобу в нове виробництво, при необхідності розширювати діюче підприємство, фінансувати науково-технічні розробки і їхнє впровадження, покривати видатки по підготовці і переходу на екологічно чисті технології, здійснювати підготовку і перепідготовку кадрів і т.д.
Фінансове забезпечення відтворювальних витрат здійснюється у виді самофінансування, кредитування і державного фінансування.
Самофінансування засноване на використанні власних фінансових ресурсів суб'єктів господарювання, При недоліку власних засобів підприємство (організація) може скоротити деякі свої витрати, скористатися позиковими засобами, використовувати операції з цінними паперами.
Кредитування - це такий спосіб фінансового забезпечення відтворювальних витрат, при якому витрати суб'єкта господарювання покриваються за рахунок позички банку, наданої на засадах терміновості, платності і зворотності.
Державне фінансування здійснюється на безповоротній основі за рахунок засобів бюджетних і позабюджетних фондів, формованих на різних рівнях державного керування в процесі розподілу і перерозподілу частини національного доходу. За допомогою такого фінансування держава цілеспрямовано перерозподіляє фінансові ресурси між виробничою і невиробничою сферами, галузями економіки і територіями країни, між формами власності, окремими групами і шарами населення.
Для забезпечення безперебійного й ефективного фінансування відтворювальних витрат велике значення мають фінансові резерви, роль яких в умовах переходу до ринку значно зростає. Фінансові резерви здатні забезпечити безперервний кругообіг засобів у суспільному відтворенні навіть при виникненні значних втрат або настанні непередбачених подій. Вони можуть створюватися самими суб'єктами господарювання за рахунок власних фінансових ресурсів (самострахування), їхніми управлінськими структурами (на основі нормативних відрахувань), спеціалізованими страховими організаціями (методом страхування) і державою (резервні фонди в бюджетах різних рівнів).
Формування великих фінансових резервів у руках суб'єктів господарювання малоефективне з економічної точки зору. Більш доцільним є формування резервів бюджетним методом і методом страхування, тому що тут досягається більш висока оборотність резервуємих засобів
Акти державного управління мають ряд властивостей та ознак, що дозволяють класифікувати їх за багатьма різними критеріями: за юридичними властивостями; за органами, що їх видають; за порядком їх видання; за формою; за часом та територією дії тощо. Найбільш важливе значення має класифікація за юридичними властивостями та за органами, що видають акти.
За юридичними властивостями акти державного управління поділяються на два види: нормативні та індивідуальні акти. Подібний поділ актів зумовлений правотворчою та правозастосовною формами управлінської діяльності.
Нормативні акти державного управління містять у собі загальні правила поведінки, які регулюють однотипні явища, визначені види суспільних відносин. Вони розраховані у більшості випадків на тривалий час, їх дія, як правило, не вичерпується однократним застосуванням. Нормативний акт застосовується завжди, коли який-небудь суб’єкт вступає до сфери відносин, що регулюються цим актом. Характерною ознакою нормативного акту є відсутність у ньому конкретно-визначеного суб’єкта.
Індивідуальні акти державного управління - акти застосування норм права до конкретних фактів, випадків. Вони встановлюють, змінюють чи припиняють конкретні адміністративно-правові відносини, завжди адресовані певним суб’єктам конкретних відносин Розглядаючи співвідношення нормативних та індивідуальних актів, треба мати на увазі, що фактично велика кількість актів державного управління містить одночасно норми права і конкретні індивідуальні приписи. Подібні акти, є за своєю природою змішаними
Розглянемо класифікацію актів державного управління за органами, що їх видають та порядок оприлюднення та набуття чинності цих актів. Це - акти, що видаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади.
На сьогодні співробітництво України з Групою Світового банку - кредитна установа, головна мета якої полягає у наданні допомоги країнам для їх інтеграції у світову економіку та сприянню тривалому економічному зростанню і зниженню рівня бідності у країнах, що розвиваються. До структури Світового банку входять Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) і Багатостороннє агентство гарантій та інвестицій (БАГІ).
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).
Головною установою Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку, що був створений у 1944 році. Це одна з найбільших і найвпливовіших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ.
Згідно зі статей Угоди метою банку є:
o сприяння реконструкції і розвиткові територій його членів шляхом інвестування капіталу для відродження економік, зруйнованих війною;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
