4. Предмет оподаткування – фізична, якісна характеристика об’єкту, яка виступає еквівалентом об’єкту з метою оподаткування.
5. Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування.
6. Податкова ставка – законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:
- універсальний ( для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);
- диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).
За побудовою ставки бувають:
- тверді ( встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні):
а) фіксовані – встановлені конкретних сум;
б) відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах до мінімальної заробітної плати).
- процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:
а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;
б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;
в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.
7. Податкова квота – це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.
8. Податковий оклад - остаточна сума, що підлягає сплаті до бюджету; в більшості податків визначається як добуток бази оподаткування на ставку оподаткування.
9. Джерело сплати податку – фінансовий фонд суб’єкта оподаткування, за рахунок якого відбувається сплата податку. Як правило, джерелом можуть виступати прибуток, валовий доход, чистий доход фізичної особи тощо.
10. Податкова пільга – законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків. зборів та інших обов’язкових платежів.
Оскільки податки мають ознаки фінансових відносин (перерозподіл коштів та формування фондів), можна розрізнити такі основні функції податків як категорії фінансів:
1. Фіскальна – основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні коштів в державних фондах.
2. Розподільча (соціальна) - одним із призначень податків є розподіл суспільних доходів з боку більш платоспроможних верств населення та суб’єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб’єктів невиробничої сфери тощо. Завдяки цій функції підтримується соціальна рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств громадян.
3. Регулююча функція – податки як інструмент примусового вилучення частини доходів суспільства здатні суттєво впливати на стан національної економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль податків, негативний – продестимулюючу роль оподаткування. Важливість урахування в державній економічній політиці цієї функції була доведена новим економічним курсом Ф.Д.Рузвельта в роки Великої Депресії 1920-30-х рр.
4. Контрольна функція – допоміжна функція, яка полягає в контролі за допомогою податків за джерелами і обсягами доходів суспільства та напрямками їх використання.
Класифікація податків як економічної категорії проводиться:
- за формою оподаткування;
- за економічним змістом об’єкта оподаткування;
- в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;
- за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);
- в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;
- в залежності від встановленого порядку використання;
- за суб’єктом оподаткування.
Історично, за формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу - на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є загальноприйнятим, але неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.
Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40–90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень [27].
Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.
До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту(суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.
Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані у ціні товару, роботи, послуги. Тому платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі.
За економічним змістом об’єкта оподаткування всі непрямі податки відносяться до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.
В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.
В Україні справляються [1]:
- загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);
- місцеві податки і збори (обов'язкові платежі);
а). До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):
1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно (нерухомість);
8) плата (податок) за землю;
9) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
20) фіксований сільськогосподарський податок;
21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
23) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;
24) збір за використання радіочастотного ресурсу України;
25) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);
26) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію.
Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
б). До місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
в). До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:
2) збір за припаркування автотранспорту;
3) ринковий збір;
4) збір за видачу ордера на квартиру;
5) курортний збір;
6) збір за участь у бігах на іподромі;
7) збір за виграш на бігах на іподромі;
8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;
9) збір за право використання місцевої символіки;
10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;
11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
14) збір з власників собак.
Реалізація функцій податку безпосередньо зв'язана з тими принципами, що у ньому закладені і реалізуються в конкретному виді податку. Принципи податку реалізуються через конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму [36]:
1. Однократність обкладання. Це означає, що той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за визначений період (податковий період);
2. Універсалізація податку. Цей принцип припускає незалежність податкового тиску від форм власності платника, рівний підхід до умов оподатковування будь-яких суб'єктів. Також цей принцип формує умови рівного відрахування будь-якої частини об'єкта незалежно від джерел його одержання, тобто всі платники зобов'язані відчисляти рівну частку доходів згідно своєї діяльності;
3. Індивідуальна безплатність. В основі цієї ознаки податку закладений односпрямований рух засобів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) чогось замість, це не означає виникнення зустрічних обов'язків держави. Дані засоби (кожного платника) направляються на задоволення суспільних нестатків.
4. Безумовний характер. Ця ознака податку є продовженням попереднього ознаки й означає сплату податку, не зв'язану ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки найбільше чітко характеризують сутність податку і виділяють його із системи інших платежів.
5. Нецільовий характер податкового платежу. Ця ознака означає надходження його у фонди, акумульовані державою і використовувані на задоволення державних потреб.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
