— упорядкування організації діяльності головного розпорядника бюджетних коштів щодо формування й виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної програми між визначеними головним розпорядником бюджетних коштів і відповідальними виконавцями бюджетних програм;

— посилення відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законодавчо визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання.

У системі управління суспільними фінансами контрольна функція є найбільш значущою у процесі формування доходів бюджетів і процесі використання бюджетних коштів. Контроль ефективності витрачання бюджетних коштів і використання державної власності передбачає:

— організацію і контроль вчасності виконання дохідних і видаткових статей бюджетів і державних позабюджетних фондів за обсягами, структурою й цільовим призначенням;

— визначення доцільності витрат і використання державної власності;

— оцінку обгрунтованості дохідних і видаткових статей бюджетів.

Таким чином, ефективність виконання бюджету є важливим показником якості витрачання державних коштів. Кількісно ефективність бюджетної політики вимірюється відношенням отриманих результатів до суми проведених витрат.

Зазвичай при розгляді питання щодо ефективності того чи іншого виду діяльності насамперед визначають адекватність досягнутих у процесі її здійснення результатів наміченим цілям, ступінь наближення результату до мети з урахуванням витрат (трудових, матеріальних і фінансових ресурсів). Це загальноприйнятий зміст поняття ефективності.

Методологія ефективності

Початковим кроком у розробці методології ефективності має бути виявлення критеріїв визначення ефективності управління фінансами. І саме основною проблемою аудиту ефективності діяльності державних установ і органів державної влади, що ускладнює проведення фінансового аналізу діяльності цих суб'єктів, є відсутність критеріїв, за якими оцінюють ефективність витрачання бюджетних коштів. Через відсутність чіткого зв'язку між виділеними обсягами фінансування й досягнутими результатами контролюючі органи не мають можливості перевірити, чи сповна виділені кошти було використано для отримання необхідних суспільству результатів. Для здійснення перевірок ефективності бюджетних витрат потрібно відповідне нормативно-методичне забезпечення, що стосується питань складання програм перевірок; визначення видів оцінок ефективного використання державних коштів; єдиних критеріїв, що дають змогу оцінювати ефективність витрачання бюджетних коштів; технології взаємодії з органами державної влади; технології підготовки й узгодження остаточних документів.

Система показників оцінки виконання бюджетної програми має охоплювати показники витрат, продукту, якості й ефективності. Зміст цих показників полягає в такому:

— показники витрат відображають обсяг і структуру фінансових ресурсів, залучених до виконання бюджетної програми;

— показники продукту вказують на обсяг виробленої внаслідок виконання бюджетної програми продукції, наданих громадських послуг;

— показники якості визначають рівень досягнення цілей бюджетної програми як кількісний, так і якісний, що переважно визначається як питома вага;

— показники ефективності відображають користь від витрачання бюджетних коштів і можтиву їх економію.

Застосовані лише комплексно, ці показники дають змогу оцінити віддачу від використання бюджетних коштів, установити, чи за цільовим призначенням їх використано та чи досягнуто з допомогою програми поставленої мети.

Результативність свідчить про користь або вигоду, отримані від результатів діяльності, а показники результативності — про зміни, що відбулися за певний період, і відповідність поставленим цілям. Наприктад, один із показників результативності надання послуги в наступному році полягає в тому, щоб 70 % споживачів певної послуги були нею задоволені (показник попереднього року — 60 %). Зміну цього показника характеризує результативність здійсненої діяльності.

На відміну від показника результативності показники продуктивності й ефективності характеризують співвідношення витрат і результату. Показники продуктивності — це відношення продукту або результату до обсягу коштів, витрачених на їх отримання, тоді як показники ефективності демонструють, скільки витрат понесено на одиницю виробленого продукту (досягнутого результату).

Для показників продуктивності й ефективності надалі використовуватиметься термін "індикатор". Індикатор (показник) — вимірник, що дає змогу до певної міри передбачати, в якому напрямі слід чекати розвитку соціально-економічних процесів.

Критерій ефективності бюджетних витрат можна подати у вигляді формули:

Е =

де      Е— показник ефективності бюджетних витрат;

R — результати від використання бюджетних коштів;

Ехр — витрати бюджету.

Отже, підвищення ефективності бюджетних витрат може здійснюватися двома основними способами: шляхом зниження (економії) витрат і шляхом збільшення кількості (якості) результатів від використання запланованої суми коштів.

У першому випадку найефективнішим може бути варіант витрачання бюджетних коштів, за якого мінімізуються витрати на досягнення заздалегідь визначеного результату, тобто мають дотримуватися такі умови: R = const, Exp →min.

Другий варіант підвищення ефективності бюджетних витрат може базуватися на такій умові: R → max, Exp = const.

Потреба у використанні цих способів підвищення ефективності бюджетних витрат зростає при переході від моделі "управління за витратами" до моделі "управління за результатами" при плануванні й виконанні бюджетів у видатковій частині.

Управління державними витратами є важливою частиною бюджетної політики і значною мірою визначається станом бюджетного процесу, порядком планування, затвердження й виконання видаткової частини бюджету, а також контролем за його виконанням. Заходи з удосконалення бюджетного процесу можуть мати локальний ефект, а можуть приводити до радикштьних змін. Саме такі зміни викликає впровадження програмно-цільового бюджетування, змінюючи не лише зміст усіх стадій бюджетного процесу, але й саму концепцію упрашгіння державними витратами.

Планування результатів здійснюється для встаноштення якісних і кількісних цілей і результатів, які мають бути досягнуті за підсумками реалізації тієї чи іншої програми. При цьому обов'язковим етапом бюджетування є контроль за виконанням поставлених завдань на основі якісних і кількісних індикаторів та подальше коригування майбутніх цілей з урахуванням досягнутих результатів. Такий механізм допомагає відсікати неефективні (як з економічної, так і з соціальної точки зору) заходи і статті витрачання бюджетних коштів.

Створення системи планування й моніторингу соціально-економічної результативності й ефективності бюджетних витрат на основі якісних і кількісних індикаторів є одним із головних заходів підвищення ефективності бюджетних витрат. Ця система дає змогу:

— забезпечувати фінансуванням ті суспільні послуги, кількість, якість, вартість, час і місце надання яких найповніше відповідають потребам громадян (соціальна ефективність);

— відмовитися від спрямування фінансових ресурсів на витрати, що здійснюються без належного соціально-економічного обгрунтування;

— здійснювати планування на середньо- й довгострокову перспективу;

— установлювати відповідальність органів влади за результат (як у кількісному, так і в якісному виразі);

— реально оцінювати фінансовий стан і фінансові можливості бюджету;

— підвищувати відповідальність і розширювати самостійність учасників бюджетного процесу й адміністраторів бюджетних коштів;

— реформувати бюджетну класифікацію і бюджетний облік.

Розвиток і розширення сфери застосування програмно-цільових методів бюджетного планування передбачає:

— наявність "вбудованих" у бюджетний процес процедур оцінки ефективності й результативності бюджетних витрат;

— поетапний перехід від кошторисного принципу планування й фінансування витрат до бюджетного планування, орієнтованого на результати;

— прямий взаємозв'язок між розподілом бюджетних ресурсів і фактичними або запланованими результатами та їх використання згідно з установленими пріоритетами державної політики;

— середньострокове фінансове планування (перехід від фактичного планування від року до року до планування на середньострокову перспективу в режимі поточного корегування результатів майбутніх періодів).

Ефективність є відносною величиною, що розраховується як співвідношення витрат і результатів виконання програми. Залежно від того, які витрати і, особливо, результати беруться до уваги, можна відповідно оцінювати економічну, соціальну й виробничу ефективність. Запропонована класифікація ефективності є лише прикладом і потребує уточнення залежно від поставлених цілей щодо реалізації конкретної РЦП.

Отже, ефективність може визначатися на рівнях:

— оцінки програмної реалізації;

— оцінки діяльності головних розпорядників бюджетних коштів;

— оцінки діяльності бюджетних структур щодо надання бюджетних послуг (якості надання бюджетних послуг).

Оцінка на рівні реалізації програм здійснюється шляхом порівняння запланованих і фактичних показників. Відповідно анатітичні розрахунки й подальші висновки можуть готуватися виключно на основі відстеження динаміки зміни цих показників, що потребує налагодження чіткої системи моніторингу за даними індикаторами.

Слід зазначити, що оцінити економічну ефективність можна в разі, якщо оцінювана діяльність має чітко визначені цілі, завдання й кінцевий результат. Тоді співвіднесенням витрат і досягнутого результату оцінюється економічна ефективність діяльності.

З метою забезпечення якісного управління видатками бюджету і прийняття управлінських рішень щодо виділення бюджетних асигнувань на основі фактичних або очікуваних результатів потрібна система показників, на базі яких відстежувати-муться тенденції в динаміці значень показників і відповідних оцінок індикаторів.

Система спостереження за витрачанням бюджетних коштів і якістю послуг, що надаються, спрямована на вчасне виявлення змін показників, їх оцінку, попередження й усунення наслідків негативних процесів, що відбулися за певний проміжок часу, наприклад за кожний квартал.

Розробка програми

Розглядаючи проблему управління реалізацією окремих програм, відзначимо, що кожна з них містить відповідні механізми й інструменти управління, тобто вже при складанні програми забезпечується одночасне розв'язання кількох завдань:

Страницы: 1, 2, 3