Аналіз графіків, наведених на рис.3.3, показує, що в дохідній частині державного бюджету України у 2003 – 2009 роках ПДВ все більш стає основним бюджетоутворюючим податком, при цьому його питома вага поступово зростала з рівня 26,1 % у 2003 році до максимального рівня 42,2% у 2008 році.
У 2009 році питома вага ПДВ дещо знизилась до рівня 38,8% за рахунок різкого зростання ставок акцизного збору і відповідного зростання питомої ваги цього податку з рівня 4,8% у 2008 до рівня 7,8% у 2009 (внутрішній акцизний збір) та з рівня 1,1% у 2008 році до рівня 2,4% (імпортний акциз).
Податок на додану вартість в Україні вже давно багатьма експертами називається одним із самих кримінальних податків, тому що процедура його відшкодування породила масу корупційних схем. З кожним роком отримати відшкодування ПДВ підприємствам все важче, а рівень хабарів за його повернення окремим керівникам податкових органів зростає. Протистояння між бізнесом і податківцями триває: бізнес використовує двозначності у вітчизняному законодавстві і формує до відшкодування чималі суми даного податку.
Податкові органи для підвищення рівня стягнутого у бюджет ПДВ намагаються всіма способами або затримати виплати бюджетного відшкодування ПДВ, або взагалі відмовити в його відшкодуванні, мотивуючи це сумнівами в законності його формування. При цьому треба визнати, що досить часто це робиться справедливо, адже кожна п'ята гривня, заявлена до відшкодування ПДВ, є незаконною.
За 7 місяців 2009 року підрозділами податкового контролю державної податкової служби перевірено понад 7 тисяч декларацій із заявленим бюджетним відшкодуванням ПДВ на загальну суму 14 млрд. гривень. При цьому було по-переджено незаконне відшкодування з бюджету 2,8 млрд. грн. Це майже на 200 млн. гривень перевищує показники минулого року. А у Києві за 7 місяців 2009 року податківці виявили 162 факти необґрунтованих заявок на відшкодування ПДВ на суму майже 2 млрд. грн. Тому податковими органами проводиться пос-тійний моніторинг сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування платниками та детальний аналіз їх фінансово-господарської діяльності. Слід зазначити, що проблема відшкодування ПДВ в умовах кризи та зростаючого дефіциту бюджету настільки загострилася, що навіть відповідальні державні органи не можуть (або не хочуть) дати однозначну відповідь на питання: скіль-ки коштів держава заборгувала підприємствам (а у багатьох випадках і найма-ним працівникам) у вигляді неповерненого ПДВ [66].
Так, за даними Голови Держказначейства України, відшкодування податку на додану вартість за 7 місяців 2009 року було виконано на 100,5% від плану. Сума відшкодування ПДВ склала 18,9 млрд. грн. В тому числі в липні сума відшкодувань склала 3,4 млрд. грн. або 102,7% від планових показників. Проте, за даними Президентського секретаріату, за січень - липень 2009 року прострочені суми відшкодування ПДВ зросли на 54,3% порівняно з початком року і склали на 1 серпня 2009 року 4,6 млрд. грн. Водночас, за даними ДПА України, прострочена заборгованість по бюджетному відшкодуванню зменшилася за І півріччя 2009 року на 2,2 млрд. грн. - до 0,3 млрд. грн. [66].
Можливими причинами зростання заборгованості з відшкодування ПДВ є: недостатність бюджетного ресурсу, необхідного для відшкодування дебетового сальдо; наявність значної кількості заявок на незаконне відшкодування; тривалі терміни перевірок схем по ланцюгу постачання товарів аж до товарови-робників; скасування податкових векселів.
Проаналізувавши вище зазначені дані, можна зробити висновок, що діючий у даний час в Україні механізм оподаткування доданої вартості, який засновано на самостійному розрахунку і сплаті податку платниками податків, виявився не прийнятним. Постає питання, навіщо зобов'язувати платників податків заповнювати велику кількість реквізитів податкової накладної, зводити їх в реєстри покупок і продажів, якщо платник податків може просто виписати податкову накладну на будь-яку особу, яка не звітує в податкову.
У податковому законодавстві України обов'язково слід врахувати економічну природу дії ПДВ і встановити взаємозв'язок у розрахунку ПДВ суб'єктами господарювання. Цей взаємозв'язок припускає обов'язкове взаємне відображення однієї і тієї ж господарської операції в бухгалтерському і податковому обліку осіб, які її здійснили, і встановлення залежності між відрахуванням сум перерахованого покупцем постачальнику ПДВ і сплатою останнім податку в бюджет. Отже, право на відшкодування за рахунок бюджету сум вхідного ПДВ у платника податків буде тільки при наявності сплати вихідного ПДВ його контрагентом - іншим платником податків. Це означає, що спочатку повинна бути сплата в бюджет сум вихідного ПДВ, а потім відшкодування з бюджету сум вхідного ПДВ.
Зобов'язувати безпосередньо платників податків надавати у податкові органи докази сплати їх контрагентами ПДВ у бюджет навряд чи можливо з огляду на величезну кількість платників податків у країні. Крім того, це значно збільшить обсяг документообігу для платників податків, а це - недоцільно. На мою думку, потрібно ефективно забезпечити взаємозв'язок у розрахунку ПДВ. А це можливо тільки за допомогою банків і безготівкових розрахунків. З огляду на те, що платники ПДВ це - підприємства, приватні підприємці і прирівняні до них з метою оподаткування фізичні особи, для практичного використання принципу дзеркальності необхідним є обов'язкове здійснення всіх розрахунків між платниками ПДВ у безготівковому порядку через банки. Я вважаю, що тільки безготівкові розрахунки зможуть забезпечити необхідну прозорість і вірогідність угод платників податків. І тільки у безготівкових розрахунках у відносинах між платниками ПДВ (постачальником і покупцем) з'явиться посередник - банк, на який можна покласти функцію податкового агента за утриманням і сплатою до бюджету податку, що перераховується покупцем податку на додану вартість. Участь у розрахункових відносинах банку дасть можливість забезпечити взаємозв'язок у розрахунку і сплаті ПДВ і фактичне надходження податку в бюджет [29].
Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що наявність суттєвих недоліків у відшкодуванні податку на додану вартість вимагає здійснення термінових заходів для стабілізації ситуації, а саме:
- вдосконалення законодавчої бази, зокрема усунення суперечливих норм законодавства про ПДВ та систематизування величезної кількості нормативних актів про ПДВ;
- паралельно з удосконаленням законодавства необхідно проводити автоматизацію роботи податкових органів та впроваджувати електронний варіант подання звітності підприємствами (див. Рис.3.4);
- для прискорення процедури відшкодування ПДВ доцільно застосовувати сучасні інструменти фінансового ринку, зокрема за інструменти банківських і страхових організацій.
3.2 ПДВ в системах оподаткування європейських країн
Звичайно фінансову піраміду оподаткування називають "мультиплікацією" (множенням), що виникає у випадках, коли сума податку, заплаченого виробником на попередньому етапі переробки продукції, знову виплачується наступними виробниками на кожному новому етапі продажу. Така схема накручування подвійного, потрійного й т.д. стягнення податку - мультиплікація – може виникнути за умови використання моделі податку з обігу. Саме таким він був серед основних податків у СРСР. Очевидно тому, багато хто з політекономів пропонують повернутися сьогодні до цієї моделі [45].
Рис.3.4. Функціональна схема автоматизації формування загального реєстру податкових накладних в Україні [66]
Взагалі, податкова піраміда спотворює ринок, тому що зменшує доходи економічних агентів (суб'єктів господарювання, домашніх господарств, а потім і держави), стискаючи в такий спосіб споживання в національній економіці, стаючи гальмом розвитку.
Із цієї причини уряди розвинених країн перейшли на модель ПДВ, що виникла в Європі в другій половині XX століття й дає можливість виробникові стягувати податок не з усією суми реалізованої продукції, а тільки із суми доданої вартості, що дозволяє уникати мультиплікації.
Найбільш перспективним з погляду фінансування бюджету у діяльності Європейського Співтовариства (ЄС) є податок на додану вартість. Наявність ПДВ у податковій системі держави - обов'язкова умова його приєднання до Співтовариства, тому що фінансові надходження від податку на додану вартість становлять одне з основних джерел формування бюджету ЄС. Доходи, що надходять у бюджет ЄС від податку на додану вартість, являють собою встановлену рішенням Ради єдину процентну надбавку до ставки ПДВ у державах – членах [27].
Незважаючи на величезне фіскальне значення даного податку, не можна заперечувати його регулюючий вплив на економіку. Через механізм обкладання ПДВ і, зокрема, через систему побудови ставок він впливає на ціноутворення й інфляцію, тому що фактично збільшує ціну товару на суму податку. Безумовно, відкритим залишається питання про позитивну сторону цього впливу, тому що збільшення ціни сприяє розвитку інфляційних процесів. З іншої сторони ПДВ не сильно перешкоджає розвитку виробництва, оскільки дійсним його платником стає не виробник, а споживач. Із психологічної точки зору цей податок, на відміну від прибуткового, у меншому ступені впливає на стимули до праці, торкаючись видатків населення, а не доходи. Таким чином, кінцевий споживач, сплачуючи ціну за товар, не зауважує її завищення на суму податку, тоді як відрахування з доходів прибуткового податку більше відчуємо. За допомогою застосування пільг на окремі види продукції або конкретні операції, а також пільг, надаваних тим або іншим платникам, держава має можливість стимулювати розвиток і здійснювати підтримку соціально значимих видів діяльності (утворення, охорона здоров'я, наука, культура й ін.), стимулювання експорту вітчизняних товарів за кордон.
Нарешті, за допомогою багаторазового обкладання ПДВ всіх стадій виробництва продукції, робіт і послуг досягається рівність всіх учасників ринку, а держава одержує можливість здійснювати більше повний контроль і оперативне керування фінансово - господарською діяльністю суб'єктів.
Маючи у своєму розпорядженні повну й точну інформацію, одержуваної з бухгалтерської звітності, державні фінансові й податкові органи можуть здійснювати більше точне планування доходів бюджету.
Ще в другій половині 1960-х років ПДВ негативно сприймався урядами країн Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР): до 1967 року тільки дві держави ОЕСР мали у своїй податковій системі розглянутий податок — Франція(частковий ПДВ) і Фінляндія (ПДВ вводився на регіональному рівні). Інші держави ОЕСР або не мали загальних податків на споживання (Японія й Туреччина), або стягували одноступінчасті, або каскадні податки із продажів виробника, оптового або роздрібного продавця. Тим часом, уже в 1995 році спостерігалася зворотна ситуація: з 24 держав ОЕСР тільки дві країни (Канада й США) стягували податок з роздрібних продажів, одна держава (Австралія) — податок з оптових продажів, причому в Канаді з 1991 року співіснують ПДВ і податок з роздрібних продажів, в інших країнах як основний податок на споживання стягувався податок на додану вартість [29].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23
