1. Історія та сучасні тенденції розвитку портфельного інвестування
Міжнародні портфельні інвестиції є досить поширеним явищем уже протягом багатьох десятиліть, навіть століть. Але активний розвиток цього вид, інвестування почався лише в XIX ст.
Головними учасниками портфельного інвестування були в той час британські фінансисти. Лондон у ХІХ ст. відігравав роль світового центру з випуску - міжнародних облігацій, британські банки та інвестиційні компанії домінували у світових фінансах.
У 1920-х роках лідерство щодо обсягу розміщення іноземних портфельних інвестицій перейшло до США, де за період 1919— 1929 pp. було розміщено 12,8 млрд дол. іноземних позик. Але "Велика депресія" звела нанівець усе це зростання обсягів портфельних інвестицій, у 1929 р. закордонне кредитування різко скоротилося, а за багатьма позиками не були виконані платіжні зобов'язання.
Після Другої світової війни оновлення міжнародного кредиту-вання та випуск іноземних облігацій відбувалися дуже повільними темпами. До 1959 р. у Нью-Йорку було розміщено іноземних облігацій лише на 4,3 млрд дол. Після погіршення платіжного балансу на початку 1960-х років інтерес у США до випуску міжнародних облігацій трохи зріс, але із запровадженням у 1964 р. податку, що зрівнював процентні ставки, зростання обсягів портфельних інвестицій припинилося аж до 1974 p., коли нафтодоларова криза змусила американський уряд знову відкрити свій ринок для довгострокового боргового іноземного капіталу.
Період від початку 1980-х років можна вважати етапом "нового відродження" в галузі міжнародних портфельних інвестицій. На цьому етапі проявилися потужні тенденції як до постійного зростання обсягів портфельних інвестицій, так і до розширення їхньої географічної та інституційної структури. Якщо до 1979 р. обсяг іноземних цінних паперів становив у портфелях американських пенсійних фондів не більше 1 %, то в 1990-х роках ця цифра досягла 5—6 %.
Інтерес до міжнародних портфельних інвестицій зріс на ринках Європи, Японії, Канади та інших країн, які почали активно модернізувати свої торговельні системи, щоб ввести гнучкі комісійні, розширити спектр похідних інструментів, комп'ютеризувати обмін інформацією та здійснення операцій на біржах.
Темпи зростання обсягів портфельних інвестицій почали значно перевищувати темпи зростання прямих іноземних. У 90-х роках до портфельного інвестування, окрім інституційних інвесторів, значними темпами, завдяки інтернет-технологіям, залучаються приватні інвестори, які завдяки своїй численності та незначним обсягам індивідуальних і операцій роблять ринок більш ліквідним.
ТНК почали реєструвати свої цінні папери відразу на багатьох національних ринках акцій, а також розміщувати свої акції серед місцевих інвесторів у країнах, де розташовані їхні закордонні філії.
Існує певна залежність найчастіше використовуваних інструментів портфельного інвестування від країни-інвестора. Японія, Німеччина, Італія, найбільша частка операцій з акціями, облігаціями та комерційними паперами припадає на облігації. А на ринках Великої Британії, Франції, Канади переважають операції з акціями.
У цілому ж можна стверджувати, шо у світі на сучасному етапі обсяг ринку облігацій перевищує обсяг ринку акцій. На кінець 1991 р. загальна капіталізація провідних ринків акцій становила і 76 % вартості провідних ринків облігацій.
У 1999 р. у сфері портфельного інвестування намітилися зрушення, пов'язані з введенням євро. Значна кількість інвесторів збільшила у своїх портфелях вагу цінних паперів деномінованих у євро.
2. Поняття міжнародних портфельних інвестицій
Міжнародні портфельні інвестиції (portfolio investments) — це вкладення капіталу в закордонні цінні папери з метою отримання прибутку.
На відміну від прямих міжнародних інвестицій міжнародні портфельні інвестиції не дають інвесторові права реального контролю над об'єктом інвестування.
Крім того, особливістю портфельних інвестицій є їх переважна короткостроковість, що пов'язана з метою інвестування та з принципами управління інвестиційним портфелем.
3. Види портфельних інвестицій
Інвестування може здійснюватися як у національні цінні папери, так і в цінні папери інших країн. Отже, за національною ознакою портфельні інвестиції поділяються на внутрішні та міжнародні.
У межах курсу міжнародних фінансів вивчаються лише міжнародні портфельні інвестиції, а інвестиції у внутрішні цінні папери є предметом курсів фінансового менеджменту, управління інвестиційним портфелем тощо.
Класифікація міжнародних портфельних інвестицій за видами цінних паперів грунтується на методології платіжного балансу країни. Вони розподіляються на інвестиції в:
─ акціонерні цінні папери (equity securities) — грошовий документ, шо обертається на ринку і засвідчує майнове право власника щодо особи, яка випустила цей документ (shares, stock, participation);
─ боргові цінні папери (debt securities) — грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує відносини позики власника документа щодо особи, яка випустила цей документ. Боргові цінні папери можуть мати форму: облігацій (bond), простих векселів (debenture), боргових розписок (note) — грошових інструментів, що дають своєму утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід або на визначений договором змінюваний дохід;
─ інструменти грошового ринку (money market instrument) — грошові інструменти, що дають утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від розміру процентної ставки та часу, який залишився до погашення. До них належать казначейські векселі (treasury bills), депозитні сертифікати (certificates of deposit), банківські акцепти (bankers' acceptances) тощо;
─ фінансові деривативи (financial derivatives) — похідні грошові інструменти, що мають ринкову ціну і засвідчують право утримувача на купівлю або продаж первісних цінних паперів (опціони, ф'ючерси, варанти, свопи).
4. Мотивація міжнародного портфельного інвестування
Головною причиною здійснення міжнародних портфельних інвестицій є прагнення інвестора розмістити свій капітал у тій країні і в такі цінні папери, де він буде приносити максимальний прибуток за припустимого рівня ризику. На відміну від прямих інвестицій портфельні інвестиції забезпечують більшу ліквідність капіталу інвестора і в багатьох випадках є чудовим засобом захисту від інфляції та інструментом отримання спекулятивного доходу. Інвестора здебільшого не цікавить, у які саме галузі вкладати капітал, головне, щоб прибутковість вкладень була найвищою, а ризик мінімальним.
Але в реальності більший рівень прибутковості, як правило, означає і більший ризик. Тому постає завдання оптимізашї інвестиційного портфеля. Звичайно, можна просто шукати цінні папери, які мають найкращий показник дохідність/ризик, але цей шлях не є оптимальним. Практика свідчить, що інвестори віддають перевагу диверсифікаційному способу управління ризиками, тобто вони інвестують одночасно в кілька цінних паперів. Саме диверсифікацією можна пояснити зустрічний рух капіталів із двох різних країн. Припустімо, шо акції компанії А в країні 1 і акції компанії В у країні 2 дають у середньому 50 % прибутку. Але з однаковою вірогідністю акції А можуть дати дохід від 40 % до 60 %, а акції В — від 30 % до 70 %. Оскільки діапазон значень для акцій В є значно більшим, то ризикованість інвестицій у ці акції також більша, ніж в акції А. Згідно з теорією інвестиційного портфеля, в довгостроковій перспективі заданий дохід може бути отриманий за зниженого рівня ризику або підвищений дохід — за заданого рівня ризику. Тому якщо портфельні інвестори з країни 1 куплять акції В. а інвестори з країні 2 куплять акції А, то для обох виникає можливість зменшити ризик та збільшити дохід.
5. Принципи формування портфеля цінних паперів
Як уже зазначалося, головним критерієм ухвалення інвестиційного рішення є оптимальне для даного інвестора співвідношення факторів прибутковості та ризикованості цінного папера.
В сучасній світовій практиці фондового ринку під інвестиційним портфелем розуміють певну сукупність цінних паперів що належить фізичній або юридичній особі й становить ціліснії об'єкт управління. Це означає, що при формуванні портфеля і при зміні в подальшому його складу та структури менеджер створює нову інвестиційну якість із заданим співвідношенням ризику та прибутковості.
Тобто, інвестиційний портфель - це цілеспрямовано сформована сукупність об´єктів фінансового та реального інвестування, що призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії відповідно до інвестиційних цілей, визначених у цій стратегії.
Принципи формування інвестиційного портфеля:
─ Відповідність складу портфеля інвестиційній стратегії компанії.
─ Обов´язкова оцінка всіх можливих альтернатив для кожного проекту.
─ Забезпечення прийнятних для компанії співвідношень (пропорцій) між основними цілями: прибутковістю, зростанням капіталу, мінімізацією ризику та ліквідністю.
─ Колегіальність (для компанії) у прийнятті рішень щодо складу портфеля.
─ Забезпечення відповідальності та керівництва портфелем відповідно до статуту корпорації (господарського товариства).
Портфель реальних проектів формується, як правило, з середньострокових і довгострокових інвестицій. В окремих випадках до портфеля можуть включатися і короткострокові проекти — придбання підприємств і виробництв, обладнання, що не потребує монтажу, незавершених об´єктів, іншої нерухомості. До короткострокових реальних інвестицій можна віднести також проекти реконструкції та технічного переозброєння підприємств, строки проведення яких не перевищують одного року.
Страницы: 1, 2
