В інтересах держави враховувати фінансові потреби суб’єктів господарювання, тому що доходи підприємств є основою її доходів. Звідси випливає важливість оптимального розподілу фінансових ресурсів, тобто прибутку підприємств, шляхом оподаткування. У кінцевому підсумку ефективно використовуватимуться функції прибутку:
1)фіскальна – формування бюджетних доходів у вигляді податків;
2)стимулювальна – заохочення до розвитку діяльності підприємств;
3)регулювальна, як поєднання першої та другої функції – забезпечення оптимальних пропорцій розподілу обмежених фінансових ресурсів із метою їх раціонального використання різноманітними суб’єктами [25, 74].
В структурі доходів Зведеного бюджету України податок на прибуток постійно збільшує свою питому вагу починаючи із 2001 року, до того спостерігалась тенденція до його зменшення. Станом на 01.01.2007 р. його частка становить 23,9 % (див. рис. 1.3). При цьому, спостерігається тенденція: зростання виробництва промислової продукції не супроводжується підвищенням частки податку на прибуток підприємств у бюджетних доходах держави. Це може свідчити про зниження рентабельності промислових підприємств.
1.3 Ухилення від сплати податку на прибуток та відповідальність платників податку
Недосконалість діючого податкового законодавства та бажання отримати максимальні доходи або прибутки створюють для платників податків величезну спокусу недоплатити або взагалі ухилитися від сплати податків.
Збільшення частки продукції, що обертається в тіньовому секторі, є характерною рисою економіки перехідного періоду. Це зумовлено нерозвинутістю нової ринкової системи при зламі старої системи державного управління, недосконалістю законодавчої бази. Розвиткові тіньової економіки, у першу чергу, сприяє зміна мотивації підприємств до господарської діяльності. За умов командної економіки, коли її оцінка залежала від виконання та перевиконання планових виробничих завдань, мала місце тенденція до завищення показників виконання плану. Тепер навпаки: підприємства зацікавлені у занижені результатів своєї виробничої діяльності з метою зменшення податків.
Зростання тіньової економічної діяльності досягло таких масштабів, що її неврахування призводить до значного переключення макроекономічних показників і, як наслідок, до серйозних помилок при аналізі, прогнозі та моделюванні соціально-економічної ситуації[5, 187].
Існування і розвиток тіньової економіки має і інші негативні наслідки. Перш за все, це зменшення платежів до бюджету за рахунок несплати податків. У той же час відбуваються процеси відпливу грошей з легального обігу, перерозподілу грошової маси у суспільстві, що призводить до накопичення тіньового капіталу і, як наслідок, розшарування людей за рівнем доходів, зростання цін на товари й послуги, розвиток інфляційних процесів.
Особливістю тіньового капіталу є й те, що він використовується переважно не у сфері матеріального виробництва, а у обігу, у посередницькій діяльності, що не дозволяє державі здійснювати за ним необхідний контроль.
Основними способами ухилення від сплати податків, незалежно від їх видів, є:
– неподання документів, пов’язаних із обчисленням і сплатою до бюджету чи до державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо);
– приховування об’єктів оподаткування (ведення фінансово-господарської діяльності без необхідної реєстрації тощо);
– нелегальне виробництво товарів (послуг);
– невраховуваний обіг, а саме: невраховувані обсяги реалізації товарів і послуг; неофіційний бартер; невраховані проплати; неврахована виплата заробітної плати тощо;
– незаконне отримання і використання податкових пільг (здійснення основного виду діяльності під видом пільгового, зарахування до штату непрацюючих пенсіонерів-інвалідів тощо);
– приховування реальних розмірів прибутку і доходів (штучне заниження собівартості продукції), а саме: фальсифікація цін; використання зарубіжних підприємств і рахунків; використання кредитних і страхових схем; фальсифікація змісту затратних статей; фальсифікація виробничих затрат; використання тіньових фінансових посередників;
– штучне банкрутство і штучна неплатоспроможність[7, 189];
Можна виділити три основні причини, які спонукають до ухилення від сплати податків у різних його проявах:
– причини соціально-економічного характеру;
– причини організаційного характеру;
– причини правового характеру;
До першої групи причин відносять:
– недостатність вільних оборотних коштів у суб’єктів господарювання;
– небажання скористатися системою кредитування (тому що необхідно платити відсотки за користування позикою);
– бажання отримати максимальну вигоду (прибуток) від діяльності;
І, як наслідок, потенційні платники стають злісними неплатниками податків. Для цього вони відкривають досить багато різних видів банківських рахунків, розрахунки переважно проводять у готівці, нараховують мінімальні заробітні плати, а фактичні майже ніколи їм не відповідають
До причин організаційного характеру необхідно віднести:
– недосконалу систему обліку платників податку ;
– недостатньо належний рівень контролю за їх діяльністю
До причин правового характеру відносять недосконалість діючого податкового законодавства. Але і в цьому випадку в Україні спостерігаються позитивні тенденції. Процес реформування податкової здійснюється постійно, хоча і є ще багато сфер в оподаткуванні, які потребують свого загального впорядкування та вдосконалення[22, 276].
Проблема мінімізації податкових платежів в значній мірі вирішується за допомогою формування ефективної податкової політики суб’єкта оподаткування. Податкова політика представляє собою вибір найбільш ефективного варіанту сплати податкових платежів при альтернативних напрямках діяльності. В окремих випадках розроблена податкова політика сама може бути критерієм напрямків діяльності суб’єкта господарювання.
Для забезпечення ефективної податкової політики суб’єкт оподаткування повинен засвоїти основні чинники мінімізації податкових платежів:
– вибір виду та роду діяльності, що дозволяє мінімізувати податкові платежі;
– винайдення можливостей застосування непрямих податкових пільг;
– бізнес-планування майбутніх доходів і платежів;
– оцінка ефективності стратегічної податкової політики;
– врахування регіональної політики оподаткування.
Важлива складова податкової дисципліни підприємства – дотримання податкового законодавства, тобто правильне нарахування та своєчасна сплата податку. У даному випадку мова піде про відповідальність, що покладена на платників податку за порушення, при декларуванні та сплаті податку на прибуток підприємств.
Перш за все наведемо нормативні акти, які установлюють відповідальність платників податку на прибуток:
– Закон № 2181 – спеціальний закон з питань оподаткування, який регламентує порядок нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються, у тому числі за порушення, допущені при декларуванні та сплаті податку на прибуток (ст. 16, 17);
– Закон про прибуток – містить окрему норму-санкцію, яка передбачає пеню за віднесення на валові витрати сумнівної заборгованості в окремих випадках, фактично – заниження податкового зобов’язання (абз. п’ятий пп. 12.1.2 ст. 12);
– Закон про Держбюджет, ст 97 якого на 2005 рік установлено розмір пені, передбаченої ст. 12 Закону про прибуток;
– Інструкція № 110 – визначає порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій;
– Інструкція № 290 – регулює порядок обліку нарахування та погашення пені, що справляється з платника податків у зв’язку із несвоєчасним погашенням узгодженого податкового зобов’язання[24,210 ] .
Штраф має фіксовану суму або відсоткове значення від суми податкового зобов’язання. Штрафні санкції справляються з платника податків у зв’язку з порушення ним правил оподаткування (п. 1.5 Закону № 2181).
Пеня у вигляді процентів, нараховується на суму податкового боргу, справляються з платника податків у зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання (п. 1.4 Закону № 2181). Крім того, законодавством передбачене притягнення посадових осіб платника податків до відповідальності: адміністративної (згідно зі ст. 163 КУпАП) та кримінальної (за ст. 212 КК).
Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181 – ІІІ від 21.12.2000 р. встановлено для юридичних осіб:
- штраф – 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ) за кожне неподання або затримку подання декларації з податку на прибуток у встановлені строки;
- штраф – 10 НМДГ за кожне неподання або затримку подання декларації з податку на прибуток у встановлені строки у разі, коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання та додатково штраф – 10 % суми податкового зобов’язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації (але не більше 50 % суми нарахованого податкового зобов’язання та не менше 10 НМДГ);
- штраф залежно від кількості календарних днів затримки: до 30 днів – 10 %; від 31 до 90 – 20 %; більше 90 днів – 50 % за несплату узгодженої суми податкового зобов’язання протягом граничних строків;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
