План
Вступ
1. Історія розвитку фальшування грошей
2. Женевська конвенція з боротьби із підробкою грошових знаків
3. Необхідність боротьби з підробкою сучасних грошових знаків
Висновок
Список використаних джерел
Підробка грошей виникла одночасно з людською цивілізацією разом із товарно-грошовими відносинами. Суспільна небезпека цього злочину завжди усвідомлювалась суспільством, а тому покарання за фальшивомонетництво було надзвичайно суворим; це виправдовувалося тим, що фальшивомонетник, переслідуючи свої меркантильні інтереси, одночасно посягав на безпеку держави, підриваючи її економіку.
Виникло фальшування грошей ще до появи грошових знаків, коли у їх якості виступали шматки золота і срібла, засоби і предмети праці. Про такі підробки, хоча й примітивні, відомо ще з часів царя Хаммурапі (ХVІІІ ст. до н.е.).
Фальшивомонетництво завжди і в усіх державах вважалося та вважається тяжким кримінальним злочином. З метою його попередження та покарання осіб, винних у виготовленні підроблених грошей, в кримінальному законодавстві держав, у тому числі й в Кримінальному кодексі України (ст. 199), передбачена відповідальність за вчинення такого протиправного діяння. Кримінальна відповідальність згідно зі ст. 199 КК України наступає за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.
Одним із давніх злочинів міжнародного характеру є фальшування монет. Злочини, пов’язані з ним не могли не зацікавити вчених. Їх вивчали І.П. Бліщенко, Л.Н. Галенська, О.О. Дудоров, Р.А. Каламкарян, І.І. Карпець, І.І. Лукашук, А.В. Наумов, В.П. Панов та інші. При цьому увага зверталась на складність розкриття таких правопорушень, недосконалість законодавства у боротьбі з ними. Тому доцільно розглянути питання міжнародного правового регулювання протидії цим суспільно небезпечним діянням.
Поява монет призвела до поширення цього злочину. Це відбулося на межі VІІ – VІ століть до н.е., коли Лідійський цар Аліатт (чи його син – легендарний Крьоз) замінив металеві пластинки круглими дисками із дорогоцінного сплаву електра, що представляв суміш золота і срібла, та почав таврувати їх з обох сторін символом царської влади – зображенням голови лева.
На дисках вказувалась також вага дорогоцінного металу. Історики вважають, що свої незліченні багатства Крьоз накопичив не стільки пограбуванням завойованих земель, як завдяки карбуванню таких дисків, у яких, за його вказівкою, стали занижувати вміст золота і срібла, що не співпадав із позначкою на грошовому знаку. Це – перше державне фальшування монет, відомості про яке надійшли до нас з історичних документів. Але такі випадки не були поодинокими.
Наприклад, у Римській імперії за рішенням сенату монетний двір спорудили в храмі богині Юнони – охоронниці сімейного вогнища, подружньої вірності і честі. Храм з тих пір отримав назву Юнони-монети. Але навіть Юноні, жінці і сестрі Юпітера, ні тоді, ні пізніше не вдалося зберегти “честь і гідність” грошових знаків, що випускалися під покровом її імені і в її “будинку”, або хоча б присоромити винних у їх підробці римських сенаторів, наділених владою. У храмі періодично проводились великомасштабні операції з підробки грошей, і робилось дуже часто це грубо, примітивно.
В наступні історичні періоди також спостерігалось багато випадків фальшування монет. Продовжували вчиняти такі злочини і з появою паперових грошей.
Треба сказати, що підробляють багато предметів і сьогодні – документи, печатки, штампи, цінні папери, знаки поштової оплати, проїзні квитки, дорогоцінне каміння. Підробка приносить злочинцям значну вигоду, тому фальшування монет каралось кримінальними законами всіх держав.
Так, ще закони стародавньої Греції, Індії, Риму, Єгипту передбачали суворі покарання за підробку золота і срібла. Зокрема, закони Ману зобов’язували розтинати злочинця бритвами на дрібні шматки. Згідно законів Єгипту йому належало відсікти руку, а в стародавній Греції за підробку засуджували до смертної кари.
“Руська правда” розглядала підробку грошей як тяжкий злочин, за вчинення якого страчували. Починаючи з 1533 року винним особам заливали в ротовий отвір олово і відсікали руки.
Нелюдські види покарання за фальшування монет (відтинання частин тіла, різні види смертної кари, розтин злочинця) передбачало законодавство середньовічної Німеччини, Франції та інших країн.
Спочатку фальшування монет розглядалось як злочин, вчинений приватними особами з корисливою метою, пізніше – як посягання на інтереси держави. У деяких випадках шляхом випуску підроблених грошових коштів окремі країни намагались підірвати економіку інших держав і отримати перемогу у війні. Наприклад, до таких дій звертався Наполеон І щодо Росії в період підготовки своєї інтервенції. Подібна практика змусила держави спільно шукати засоби захисту від таких злочинів, які інколи загрожували економічною кризою.
Про одну із відомих подібних справ писав у своїй роботі К.С. Родіонов. Так, у 20-х роках ХХ століття у Франції спостерігався нечуваний наплив фальшивих банкнот. Як стало відомо згодом, вони таємно друкувалися в Німеччині з відома і на замовлення німецького уряду, який очолював канцлер Г. Штреземан.
Під його керівництвом був розроблений план підриву економіки Великобританії і Франції – ворогів Німеччини в період першої світової війни. До вчинення цього злочину німцям вдалося залучити також уряд Угорщини. Фальшиві англійські і французькі банкноти виготовлялися в Німеччині, для чого на околицях Кельну був обладнаний спеціальний “монетний двір”. Розповсюдженням фальшивок займалася угорська сторона. Підроблені купюри переправлялись не лише у Великобританію і Францію, але і в країни, де знаходились в обігу французькі франки чи англійські фунти стерлінгів.
У 1926 році голландській поліції вдалося затримати одного із угорських посильних з підробленими франками. Цей випадок змусив Францію виступити в Лізі Націй з ініціативою укласти багатосторонній договір про боротьбу з підробкою грошових знаків.
Необхідність спільної протидії цьому злочину сприяла укладенню 20 квітня 1929 року Женевської конвенції з боротьби із підробкою грошових знаків. СРСР ратифікував цей документ 3 травня 1931 р. Його вимоги є обов’язковими для нашої держави на підставі Закону від 12 вересня 1991 р. “Про правонаступництво України”.
Женевська конвенція з боротьби із підробкою грошових знаків була укладена 20 квітня 1929 р. і ратифікована СРСР 3 травня 1931 року. Його вимоги є обов’язковими для нашої держави на підставі Закону від 12 вересня 1991 р. “Про правонаступництво України”.
Під “грошовими знаками” Конвенція має на увазі паперові гроші, включаючи банківські білети, та металеві монети (ст. 2).
Як злочини мають кваліфікуватися (ст. 3):
А) Усі обманні дії з виготовлення чи зміни грошових знаків, вчинені будь-яким способом, що використовується для досягнення цього результату.
Б) Збут підроблених грошових знаків.
В) Дії, спрямовані на збут, ввезення до країни, отримання чи придбання для себе підроблених грошових знаків, за умови, що про їх підроблений характер було відомо.
Г) Замах на ці правопорушення та співучасть у них.
Д) Обманні дії з виготовлення, отримання чи придбання для себе знарядь чи інших предметів, призначених для виготовлення підроблених грошових знаків чи для їх зміни.
Е) Перераховані діяння, якщо вони вчинені в різних країнах, розглядаються як окремі правопорушення. Відповідальність за фальшування грошей настає незалежно від того, підроблені національні грошові знаки чи іноземні.
Згідно ст. 10 договори про видачу злочинців сторони Конвенції погодились поширити і на осіб, які займаються підробкою грошових знаків.
Документом також було передбачено взаємний обмін інформацією з метою боротьби з цим злочином.
Ст. 12 встановила, що в кожній країні дізнання у справах підробки грошових знаків повинне проводитись у межах національного законодавства спеціальним центральним бюро. У свою чергу, центральне бюро повинне мати тісні контакти: а) з емісійними органами; б) з міліцейськими (поліцейськими) підрозділами країни; в) з центральним бюро інших держав. Крім того, воно зобов’язане централізувати в кожній країні всі дані, що можуть полегшити розшук випадків підробки грошових знаків, їх запобігання і припинення.
Отже, розглянутий міжнародно-правовий документ має важливе значення у боротьбі із фальшуванням грошей, хоча й містить деякі недоліки. Зокрема, Конвенція 1929 р. не передбачає відповідальність за підробку цінних паперів, чеків, акредитивів та інших документів. Не передбачено в міжнародному акті покарання за вивіз фальшивих грошей за межі держави.
Прогалини Конвенції держави заповнюють шляхом укладення двосторонніх угод.
У теперішній час питання міжнародного співробітництва в боротьбі з цим небезпечним злочином вирішує Інтерпол. Свою діяльність він проводить за декількома напрямами:
- веде облік випадків фальшування грошей, осіб, які виготовляють і збувають підроблені гроші та цінні папери;
- збирає і поширює інформацію про зміни в грошових системах країн світу;
- вивчає способи підробки грошових знаків та цінних паперів з метою вироблення засобів захисту;
- готує рекомендації країнам-членам організації з питань ускладнення технології виробництва грошових знаків і цінних паперів та їх захисту від підробки;
- виробляє рекомендації з питань правового регулювання боротьби з фальшуванням грошей у національному і міжнародному плані;
Страницы: 1, 2
