1.1.2 Основні віхи розвитку органів контрольно-ревізійної роботи в зарубіжних країнах

Невеликий історичний екскурс стосовно впровадження організаційно-контрольної роботи свідчить, що перші згадки про рахункові відомства з'явилися в Китаї майже 3 тис. років тому, а в Кореї - понад 1,3 тис. років. У Європі найстарішими органами контролю були: Національне управління аудиту Великобританії - 1120 р., Палата рахунків Франції - 1318 р., Регулярна аудиторська організація Бельгії- 1386 р. Автономні інститути аудиту Пруссії виникли в 1714 р. (Генеральна палата рахунків), у Чехії- в 1761 р. (Імперська облікова палата), в Австро-Угорщині - в 1768 р. (Імперсько-Королівський Верховний суд аудиту), у Польщі - у 1808 р. (Головна рахункова палата Варшавського князівства), в Іспанії - у 1828 р. (Суд рахунків), у Туреччині - у 1862 р. (Вища бухгалтерська Рада Османської імлерії), в Румунії - у 1864 р. (Вищий суд аудиту).

На початку другої половини XX століття в процесі безперервного реформування державного управління на міжнародній арені відбулися суттєві перетворення і у сфері державного аудиту, зокрема в питаннях піднесення його авторитету в процесах управління та ефективності виконання контрольних функцій держави. Саме для впровадження ідей та досвіду вищих аудиторських організацій світу у 1953 році було створено Міжнародну організацію вищих органів фінансового контролю ІИТОSАІ (International Organization of Supreme Audit Institution), до якої входять понад 170 членів, а генеральний секретаріат перебуває у Відні (Австрія). Конгрес ІNТОSАІ проводиться раз на три роки. Результати роботи ІNТОSАІ оприлюднюють у щоквартальних публікаціях Міжнародного журналу з державного аудиту (The international Journal of Government Auditing)та на офіційному сайті в інтернеті (www. Intosai.org). Регіональні робочі групи ІNТОSАІ здійснюють професійну підтримку аудиту державного сектору шляхом обміну досвідом та ідеями, а також створення професійних стандартів, методичних рекомендацій, методологій та інших практичних матеріалів у сфері фінансового й адміністративного аудитів.

Крім цього, у жовтні 1977 року на IX Конгресі Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю (ІNТОSАІ) прийнято Лімську декларацію про керівні принципи фінансового контролю (the Lima Declaration of Guidelines on Auditing Presepts). Хоча з погляду міжнародного права Лімська декларація до застосування не обов'язкова, нею проголошено первинні положення розвитку державного контролю в демократичних країнах, зокрема:

― особливості організації контролю як елемента управління,

― сфера застосування контролю;

― принципи побудови системи фінансового контролю;

― засади незалежності й підзвітності вищих контрольних органів, їхні повноваження тощо.

Поряд із цим Лімська декларація визначає загальноприйняті принципи контролю незалежних державних органів контролю (Табл.2.1.2), до яких відносяться:

1. Інституційна незалежність.

2. Фінансова незалежність.

3. Персональна незалежність аудиторів-контролерів.

4. Власна відповідальність за програму перевірок.

5. Достатність повноважень на отримання інформації.

6. Право на вжиття заходів.

Таким чином, фінансовий контроль, з одного боку, є однією із завершальних стадій управління фінансами, а з іншою, він виступає необхідною умовою ефективності управління ними. Складність розуміння фінансового контролю обумовлена складністю самої категорії фінансів. Так само як фінанси є основою будь-якої сфери суспільної діяльності і в той же час відображають їх матеріальну результативність, так і фінансовий контроль є як би лакмусовим папером, на якому реально виявляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи від стадії формування фінансових ресурсів, необхідних для початку здійснення діяльності в будь-якій сфері, і кінчаючи отриманням фінансових результатів цієї діяльності.

Можна сказати, що фінансовий контроль - це сукупність дій і операцій по перевірці фінансових і пов'язаних з ними питань діяльності суб'єктів господарювання і управління із застосуванням специфічних форм і методів його організації.

На відміну від інших способів господарського контролю ревізія має чіткий правовий статус, що визначає границі її поширення, терміни проведення, права й обов'язки осіб, що проводять ревізію, і посадових осіб, діяльність яких перевіряється, порядок оформлення і аналізу результатів.

Отже, ревізія — це спосіб наступного контролю за виробничою і господарсько-фінансовою діяльністю підприємств, організацій і установ, у процесі якого встановлюються законність, вірогідність і економічна доцільність зроблених господарських операцій, перевіряється стан бухгалтерського обліку, його відповідність діючим положенням законодавчих і нормативних актів, вірогідність облікових і звітних показників.

1.2 Історія розвитку фінансово-господарського контролю в Україні

1.2.1 Еволюція контролю на теренах України

Історія контролю в Україні нерозривно пов'язана з історією становлення її державності. При цьому, входячи до складу Російської імперії, Україна не мала власних органів фінансового контролю. Контрольні функції, як і на всій території Росії, виконувало згідно з «Положенням про місцеві контрольні установи в імперії» від 3 січня 1866 року Управління державного контролю, яке працювало при Міністерстві фінансів.

Існуванням розгорнутого контролю стали доклади відповідних комісій щодо перевірки діяльності та звітності певних суб'єктів господарювання або загального економічного стану. Наприклад, комісія з перевірки звіту Харківського міського купецького банку відзначає, що їй потрібно на підставі перевірки касової та головної книги перевіряти кожний запис як із відповідними підтверджуючими документами, так і з іншими записами в інших книгах банку та при цьому незалежно від відповідності самих цифр звертати увагу на відповідність чисел у кожному з записів. Не менш ретельний аналіз відбувався під час загального аналізу економічного стану розвитку окремих регіонів (губерній). Так, відповідний звіт про економічний стан Харківської губернії за 1895 рік містить безліч таблиць і в розрізі окремих повітів, і за окремими видами продукції, яку вони виробляють ( Табл. 2.2.1). При цьому ці дані обов'язково порівнювалися зі споживанням окремого товару, робилися висновки стосовно попиту на відповідний товар.

Навіть революційна зміна форми влади не вплинула суттєво н; основні функції контролю. У березні 1917 року в Україні створено Тим часовий уряд, який в основному зберіг управлінський апарат царсько Росії. В губерніях, повітах і волостях функціонували відповідні контрольні палати державного контролю, і така структура проіснувала в Україні до встановлення радянської влади, тобто до 1919 року. Тимчасовий уряд (березень - грудень 1917 року), Українська Центральна Рада (березень 1917 - квітень 1918 року), уряд гетьмана П. Скоропадського (квітень - листопад 1918 року) та Українська директорія на чолі з С. Петлюрою (грудень 1918 року - лютий 1919 року) основним завданням контрольних органів вбачали забезпечення цільового використання фінансових ресурсів та кредитів, одержаних від іноземних держав на потреби війська та утримання органів влади.

Керівники молодої Української держави усвідомлювали надзвичайно важливу роль контрольних функцій Міністерства фінансів, Державної скарбниці і банків. Тому за часів Директорії було створено спеціальний апарат - Державний контролер із надзвичайними правами і повноваженнями. Цей орган державного контролю було створено 2 квітня 1918 року як відділ контролю, що згодом був перетворений на Секретаріат Державного контролю. Пізніше Декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 29 січня 1919 року в м. Харкові утворено Народний комісаріат державного контролю УСРС. З цього часу органи фінансового контролю неодноразово реорганізовувались, але його функції залишались незмінними

Табл. 2.2.1 - Фрагмент таблиці загального стану запасів хліба по Харківській губернії

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5