Харьковский Государственный экономический университет
кафедра “Банковское дело”
Контрольная работа
Основні номінали грошового обігу України
X-XX століть
г. Харьков
1999 год
Выполнила студентка ІІІ курса заочного отделения специальность 75106-1 группы 1 Стефаненко Л.В.
ОСНОВНІ НОМІНАЛИ ГРОШОВОГО ОБІГУ
УКРАЇНИ Х-ХХ СТОЛІТЬ
У зв’язку з введенням української національної валюти походження окремих грошових одиниць цікавить не тільки спеціалістів, а й широкі верстви населення.
Якщо назва широко відомої вагової, грошово-вагової та грошово- лічильної одиниці Київської Русі та наступних державних утворень, до складу яких входили українські землі, гривни(гривні), з самого початку вважалася найбільш вдалою для більшого, основного номіналу національної грошової системи, то назви можливих розмінних номіналів викликали дискусії. Адже на певних хронологічних етапах багатовікової історії України в окремих її регіонах вживалися різні гривні: вагові, грошово-вагові і грошово-лічильні та відповідні до них свої розмінні номінали.
Грошові системи Київської Русі, як і інших країн, до складу яких входили українські землі, визначалися загальноєвропейськими процесами, але з урахуванням характерних особливостей та традицій лічби. Грошові системи окремих країн формувалися в генетичній єдності вагових і лічильних одиниць. Вагові-походили від традиційної основної максимальної одиниці, як гривня чи фунт. Лічильні ж, здебільшого, спиралися на конкретні засоби обігу визначеної групи та відтворювали її багатократність. Оскільки основним монетним металом у середньовіччі було срібло, згідно срібної гривні-ваги визначалася і стопа (кількість монет з одиниці металу) монет. Перебіг складних політичних подій, економічні фактори, відсутність власних копалень срібла обумовлювали широке використання іноземних монет та елементів різної грошової лічби в грошовому обігу України.
ОСНОВНІ ГРОШОВІ НОМІНАЛИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Писемні джерела Київської Русі називають п’ять елементів давньоруської грошової системи: гривню, куну, ногату, резану, веверицю (векшу). Аналіз грошових співвідношень у зводі основних законів давньої Русі - ”Руській Правді“ - дозволив дослідникам реконструювати систему грошової лічби в ХІ столітті: гривна =20 ногатам=25 кунам=50 резанам. Пізніше, у ХІІ-ХІІІ століттях, у зв’язку зі змінами обігових монет це співвідношення змінюється.
Дослідники й досі не дійшли згоди з приводу того, які конкретні засоби обігу відповідають всім кунам, ногатам, резанам, векшам. Так, одні дослідники пов’язують ці елементи грошової лічби з конкретними нумізматичними пам’ятками, іноземними та власними монетами з грошового обігу давньої Русі. Так, куну ототожнюють з основними срібними монетами грошового обігу: арабським дирхемом, візантійським міліарісієм, давньоруським срібляником та західноєвропейським денарієм. Ногату найчастіше виводять від арабського “нагд”-дзвінка, повноцінна, відбірна монета і пов’язують з окремою групою якісних повноцінних арабських дирхемів. Резану поєднують з обрізками кун, фрагментами арабських дирхемів, які часто знаходять у давньоруських скарбах.
Інші дослідники, аналізуючи писемні джерела, бачать у розмінних номіналах лічбу хутра куниць і білок (куна, вевериця). З фінським “ногать” (нохат), що означало шкіра, хутро, пов’язують і ногату.
У багатьох регіонах світу хутро було однією з найрозповсюдженіших форм товаро-грошей. Будучи одним із основних елементів товарообміну, мірою вартості ще в домонетному обігу, хутро, поруч з монетами, залишилося товаро - грошима і в пізніші часи. Усталені назви ’’розмінних одиниць’’-товаро- грошей надовго залишилися в пам’яті й перейшли на металеві гроші. Відомо декілька різновидів податків під назвою ‘’куниця’’, що, певно, фіксує ще одну функцію товаро-грошей-платежу. Наприклад, у Англії з її розвинутим монетним карбуванням в ХІ столітті м. Честер сплачувало річний податок хутром куниці. А у Києві в 1499 році за право торгівлі харчовими продуктами треба було заплатити податок-куницю, що в монеті дорівнювало 12 грошам: ‘’тот маєт дати осьмнику(уряднику воєводи у торгових і торгово-судових справах) куницу дванацять грошей’’.
Іcнyє припущення про зв’язок терміну ’’куна’’ з римською монетою. Причому відзначається, що сам термін був відомий не тільки слов’янам, але й іншим народам, де перебували в обігу римські денарії.
Подібне явище фіксується і для терміну ‘’скот’’. У давнього населення Італії гроші позначалися словом ‘’pecunіa’’ (лат. худоба). У давньофризькій мові слово ’’sket’’ означало і худобу, і гроші. З цим же словом пов’язується і назва ранньосередньовічної англосаксонської монети ‘’skeatt’’ і німецьке ‘’shatz’’ -скарб, давньоскандинавської ‘’skattr’’ - казна, гроші.
У давній Русі слово ‘’скот’’ також означало гроші, а слово ‘’скотниця’’ - казну. Дослідники припускають, що всі ці терміни походять від давнього індоєвропейського терміну, який був узагальнюючим для позначення різних видів майна і багатства, а в пізніших східно-слов’янських мовах-зберігся лише для домашньої худоби. Або ж пов’язують безпосередньо зі скотарством та його продуктами, як мірою багатства та вартості.
Але вже в давньоруські часи термін ‘’скот’’, напевно, вважався архаїчним. Давньоруські джерела віддають перевагу терміну ‘’куни’’- в узагальнюючому розумінні- гроші. А в більш пізніх редакціях давніх текстів ‘’куни’’ замінюють окремі випадки вживання терміну ‘’скот’’. В давньоруських джерелах фіксується чітке словосполучення ‘’гривня кун’’.
Таким чином, для давньоруських часів найбільш вживаною і стійкою назвою розмінних грошових одиниць була куна. Але для ХХ століття цей термін для грошової одиниці звучить архаїчно, адже його етимологія ховається ще в домонетному товарообігу. Хоча прецедент цого використання відомий і в ХХ столітті. Під час другої світової війни урядом Хорватії було введено нову грошову одиницю - куну (1 куна = 100 банікам ) в прокламативних цілях. На середньовічних хорватських монетах зображалася куниця, а з хорватської мови ‘’куна’’ перекладається як куниця.
Увагу привертають і умовні назви давньоруських монет - ‘’срібляників’’ і ’’ златників’’, які почали використовуватися нумізматами ХІХ століття. Напевно, саме з назвою монетарного металу пов’язувалися ці монети в очах сучасників, про що свідчать легенди на монетах: “... а се його сребро “, “... а се його злато “. Але в умовах карбування кредитних монет з недорогоцінних металів ці назви лунали б некоректно.
ОСНОВНІ РОЗМІННІ НОМІНАЛИ XІV- XV CТОЛІТЬ
Татаро-монгольська навала XІІІ століття значною мірою зруйнувала політичний та економічний потенціал князівств Східної (вропи. Гостра нестача розмірнної монети, яка почала відчуватися ще з XІІ століття, значно посилилася в XІІІ- XІV століттях. У “ безмонетний період” XІІ- XІV століть засобами розмірнного платежу та обміну часто є різноманітні товаро-гроші. Гривні - зливки срібла - обслуговують найбільщі сфери грошових операцій, стають основним засобом виплати данини - ”татарського виходу”. Не випадково вже в другій половині XІІІ століття ще кочова монголо-татарська держава стала спроможною карбувати власні монети-срібні дирхеми. Це, на думку дослідників, стало можливим завдяки величезній кількості срібла-данини, яке потрапляло з різних регіонів Східної (вропи у зливках.
В “безмонетний період” відбуваються зміни гривень-зликів: вони зменшуються у вазі, приймають дещо інші форми.
На межі ХІІІ-ХІV століть у Східній (вропі для зликів срібла починає застосовуватися термін “рубль”. Існує кілька версій про походження цього терміну. Але абсолютна більшість дослІдників пов’язує його з дієсловом “рубить”, зі зменшенням, поділом гривні-зливка. Тривалий час існувало паралельне вживання обох термінів.
Протягом ХІV-ХV століть українські землі входили до кількох державних утворень зі своїми сформованими і такими, що формуються, монетно-грошовими системами.
В результаті походу короля Казиміра ІІІ у 1349 році Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Галицькі срібні монети, карбовані з початку 50-х років XІV століття і до 1414-1415 років, дослідники пов’язують зі згадуваними в тогочасних писемних джерелах “загальновживаними грошами”(“grossі usualі”), “грошами руської лічби(“grossі numerі Ruthelіalіs”), “монетами, що курсують у Руській землі“ (“moneta іn terra Russіe”).
Оскільки за метрологічними показниками галицькі срібні монети відповідають напівгрошеві, а не грошеві, в історіографії вони називаються квартниками, або напівгрошами. Остаточно не з’ясовано, від якої метричної одиниці карбувалися галицькі напівгроші, але більшість дослідників пов’язує їх карбування з краківською гривньою (лат. маркою). Нe виключено також, що галицькі монети карбувалися згідно зі своєю лічильною галицько-руською гривнею, яка через економічні та політичні фактори не знайшла свого продовження в наступних грошово-монетних системах. Галицькі документи другої половини XІV століття називають “гривні руської лічби” (“marca Ruthenіalіs pagament”), ”гривні львівської лічби” ( ”marca lemburgensіs pagament”), “польські гривні” (marca polonіcalіs”).
Краківська гривня ділилася на 4 лічильні вярдунка(1 вярдунок дорівнював 12грошам) і 24 лічильних шкойца (шкойц дорівнював 2 грошам). Але протягом значного часу Польща карбувала лише 2 основні номінали - квартники- напівгроші (”quarteness” дорівнював 1/4 шкойця, дорівнював 1/2 гроша) та денарії (1/8 гроша). З денарієвим номіналом пов'язуються і мідні, кредитні галицькі монети XІV століття, хоча їх назва не зафіксована у джерелах (або не виділена).
За винятком дуже обмеженної емісії за Казиміра ІІІ (1333-1370 роки), до 1526 року у Польщі не карбувалися монети номіналом у гріш - основної монетно-грошової одиниці єввропейских країн XІІІ - XV століть. Натомість у Польщі, як і на інших землях Центральної та Східної Європи широкого расповсюждення набув чесько-празький гріш, карбований згідно з празькою гривнею. У Польщі на лічильну гривню йшло 48 грошів, у Чехії - 60.
Високоякісні празькі гроші користувалися значним попитом і в Україні. Вже в першій половині XІV століття вони расповсюджуются у Західній Україні, а з кінця XІV - початку XV століття празькі гроші - найбільш вживані монети на абсолютній більшості українських земель. У писемних джерелах празькі гроші відомі як широкі гроші (”gross latі”).
Утвердження терміну ”гріш” на українських землях часто пов'язуєтся з Польщею та її засобами. Але сама назва ”гріш” мала загальноєвропейске походження, а в Україні первинно пов'язувалася, напевно, з празькими (чеськими), а не польськими грошами. Назва ‘’гріш’’(латинське ‘’grossus’’- великий)використувалася в загальноєвропейському масштабі, дала назву цілому періоду -’’періоду гроша’’ в європейському монетному карбуванні. Нові, більші срібні монети-гроші прийшли на зміну знеціненим дрібним денаріям XІ- XІІІ століть, поступово перейняли на себе основне навантаження, як лічильні одиниці. З появою талярів на початку XVІ століття гріш та його фракції перетворилися на розмінні монети, стали синонімами дрібних номіналів з появою грошів.
Страницы: 1, 2
