2.3 Жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика(2000-2006)
Останній, третій, період ознаменувався відновленням економічного зростання та зниженням темпів інфляції.
Серед важливих факторів прогресу — заборона так званих бюджетних взаємозаліків та скасування більшості податкових пільг.
Упродовж зазначеного періоду бюджет складався із незначним дефіцитом, фінансування якого забезпечувалося в основному за рахунок надходжень від приватизації. Державний борг протягом цих років постійно знижувався. Уряд скоротив свої витрати, а бюджет уперше почав виконуватися майже на 100 відсотків.
Поліпшення зовнішньої цінової кон'юнктури сприяло стійкому зростанню ВВП. Активізувалися інвестиційні процеси. Гривня ревальвувала відносно долара США. Збільшилися обсяги валютних резервів НБУ. Відсоткові ставки певною мірою знизилися, маржа між ними за банківськими позиками та вкладами поступово зменшувалася і на кінець 2003 року становила 6,1 відсоткового пункту. Зростала пропозиція грошей, поліпшилася їх структура, що привело до підвищення рівня монетизації економіки. Зростання реальних доходів населення посилило його схильність до заощаджень, зміцнилася довіра до банківської системи. Банки, в свою чергу, скоротивши частку позичок урядові, почали більшою мірою кредитувати реальний сектор. Причому останнім часом дуже швидкими темпами нарощувалися обсяги саме довгострокового кредитування, а ставки за кредитами завдяки зниженню інфляції хоч і незначно, а все ж зменшувалися. Суттєво збільшувалися обсяги кредитування населення, особливо у сфері житлового будівництва. Поліпшення фінансового посередництва сприяло розгортанню виробництва, а відтак — наповненню ресурсної частини бюджету [16, 9].
У вітчизняній фіскальній та монетарній політиці є невирішені проблеми. Багато з них пов'язані з недостатньою узгодженістю цієї політики, зокрема з прогалинами в координації дій уряду та Національного банку, спрямованих на регулювання ліквідності на фінансовому ринку.
Серед сфер, які становлять для Національного банку та уряду обопільний інтерес, — ринок державних цінних паперів. На нього Кабінет Міністрів та НБУ виходять разом, впливаючи на попит і пропозицію грошей, а відтак — на рух коштів на рахунках уряду в центробанку, що інколи спричиняє різкі зміни і в монетарній базі.
І Національний банк, і Міністерство фінансів, розробляючи свої річні плани монетарної та фіскальної політики, користуються прогнозними макроекономічними показниками загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрів економічного і соціального розвитку України, які розробляються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції і містять прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного і торговельного балансів.
Купівля Національним банком облігацій внутрішніх державних позик на відкритому ринку є опосередкованою грошовою емісією. Вона впливає на коррахунки банків у НБУ і теж змінює грошову базу. Завдяки операціям на відкритому ринку Національний банк може збільшувати обсяг пропозиції грошей в економіці (або, навпаки, вилучати надлишкову грошову масу), впливати на рівень відсоткових ставок, на зростання платоспроможного попиту, на рівень інфляції. Регулювання обсягу грошової маси за допомогою операцій із цінними паперами на відкритому ринку є одним із найпотужніших інструментів грошово-кредитної політики.
Міністерство фінансів України, виконуючи операції з обслуговування державного боргу (пов'язані з розміщенням та погашенням державних цінних паперів, виплатою доходу за ними), впливає на зміну обсягу коштів уряду на рахунках у НБУ, а отже, і на монетарну базу. Змінюючи залишки своїх коштів на зазначених рахунках, уряд теж опосередковано впливає на грошову базу, а відтак — на рівень інфляції, курс гривні, вартість грошей.
Як відомо, валютні кошти уряду на рахунках у центробанку враховуються і при обчисленні міжнародних резервів. Тому операції, які проводить уряд за зовнішнім боргом, впливають на величину міжнародних резервів Національного банку, а оскільки вони є джерелом формування монетарної бази, то й на неї також.
Отже, незважаючи на короткий період існування національного грошово-кредитного ринку, в Україні вдалося створити повноцінні фінансово-економічні механізми, які забезпечують функціонування грошово-кредитного ринку.
У перші роки (1992—1995 pp.) в зв'язку з постійним адміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої влади в процес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практично не було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могли зупинити різке зростання цін, скорочення виробництва, зростання безробіття та інші негативні наслідки, властиві економіці України в цей період.
Відносної стабільності як в економіці держави в цілому, так і на грошово-кредитному ринку протягом 1996—1999 pp. було досягнуто завдяки тому, що грошово-кредитна політика здійснювалася переважно без адміністративного втручання в ці процеси.
Протягом 2000—2006 pp. основне навантаження в управлінні грошово-кредитним ринком припадало на обов'язкові резерви, які встановлювалися на високому рівні, та на депозитні сертифікати Національного банку, за допомогою яких із обігу на певний період вилучалася надлишкова грошова маса, і, таким чином, не створювався такий її обсяг, який загрожував би руйнуванням грошово-кредитного ринку.
3. Проблеми та перспективи здійснення вітчизняної грошово-кредитної політики
3.1 Особливості сучасної монетарної стратегії України
Проведення сучасної грошово-кредитної політики потребує складних й відповідальних завдань, з якими потрібно вчасно і кваліфіковано справлятися. Йдеться, зокрема, про створення достатньої наукової бази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіння всіма досягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України, створення центрів, спроможних координувати в масштабах суспільства цю роботу, надійної системи комунікації Національного банку з громадськістю, підвищення рівня монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістового рівня фахових і науково-популярних публікацій, формування навичок зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери та інше.
Сьогодні поновилися з новою силою дискусії щодо зміни правової форми незалежності НБУ та факторів посилення його реальної неформальної незалежності, як у зв'язку з назрілою необхідністю удосконалення діючого монетарного режиму в країні, так і внаслідок суперечливих політичних подій.
У 2005 році аналітично-дорадчий центр "Блакитна стрічка" провів у рамках "Програми розвитку" Організації Об'єднаних Націй дослідження щодо незалежності Національного банку України. Спеціалісти центру розрахували індекс законодавчої незалежності НБУ, оцінюючи її за чотирма кластерами — "голова центрального банку", "цілі центрального банку", "формулювання політики" та "позики уряду" [6, 12].
Найнижчі оцінки отримав субіндекс, що вимірює основні цілі політики центрального банку, та кластер "формулювання політики". Перша низька оцінка пояснюється наявністю законодавчо встановлених цілей, які, на думку дослідників, потенційно можуть суперечити функції цінове стабільності. Друга — пов'язана з відсутністю процедури законодавчого вирішення конфліктів між НБУ та урядом. Серед потенційних джерел конфліктів автори виділяють відсутність формального механізму для розподілу прибутку банку, постійні конфлікти між щорічним законом про державний бюджет статтею 5 Закону "Про Національній банк України" щодо обсягів і процедури сплати суми перевищення кошторисних доходів НБУ над його видатками.
Аналітики, які провели дослідження, визначили недоліки Закону України "Про Національний банк України": точки зору забезпечення незалежності центрального банку (нечіткість формулювання цілей центрального банку — відсутність чіткого спрямування його монетарної політики на цінову стабільність, недостатня законодавча захищеність посади Голови НБУ він політичного тиску, недостатнє законодавче врегулювання ролі Правління НБУ, недостатній законодавчий захист від політичної заангажованості членів керівних органів НБУ, недостатня фінансова незалежність Національного банку тощо) і запропонували зміни до цього закону.
Важливим є формування монетарної стратегічної цілі. Для цього треба розглянути цілі грошово-кредитної політики у зарубіжних країнах (див. додаток Б).
Як правило, країни з розвиненою ринковою економікою та новою ринковою економікою, що не здійснюють прямого таргетування інфляції, мають чітку ціль грошово-кредитної політики. Слід зауважити, що в багатьох країнах, які практикують пряме таргетування інфляції, в законах про центральний банк немає положення про пріоритетність цілі цінової стабільності (див. додаток Б).
Загалом, на думку багатьох дослідників, найбільш прийнятною є модель, за якої уряд формулює ціль центрального банку, котрий володіє інструментальною незалежністю у забезпеченні її реалізації.
Це дає підстави для висновку, що ефективної реалізації принципу цілеспрямованості монетарної стратегії можна досягти і в рамках діючого Закону "Про Національний банк України".
В середньостроковій монетарній стратегії доцільно говорити про довгострокову ціль НБУ, якою є впровадження режиму, що базується на ціновій стабільності, і зазначити найважливіші умови його запровадження. Щодо цілі самої середньострокової стратегії, то в 2007— 2009 роках вона може бути задекларована як підтримання стабільності грошової одиниці як передумови фінансової рівноваги та економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі. Це буде кроком у напрямі руху до цінової стабільності.
Для згладжування сезонних коливань і шоків необхідно використовувати інтервенції на міжбанківському валютному ринку. Зважаючи на те, що у 2007—2009 роках Україна відчуватиме дію наслідків підвищення цін на енергоносії, невизначеності кон'юнктури світових ринків та інших факторів, адекватним завданням для політики валютного курсоутворення може бути забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу залежно від стану платіжного балансу та уникнення його значних коливань. Як важливий індикатор курсової політики доцільно використовувати динаміку реального ефективного обмінного курсу гривні. В цьому контексті має бути визначена і роль валютних резервів як інструменту забезпечення виконання стратегічних завдань при збереженні їх достатнього (за міжнародними критеріями) рівня.
Серед об'єктивних факторів, що впливатимуть на характер грошової пропозиції упродовж 2007-2009 р.р., — зміна тенденцій поточного і капітального рахунків платіжного балансу, зміна співвідношення внутрішніх споживчого та інвестиційного попиту, становлення геополітичних векторів розвитку Української держави.
Страницы: 1, 2, 3, 4
