де: J - сума процента за обумовлений період інвестування в цілому, грн;
P - першопочаткова сума вкладу (інвестицій), грн;
n - термін інвестування, місяць, квартал, рік;
i - процентна ставка.
В цьому випадку майбутня вартість вкладу (S) з врахуванням нарахованої суми процента визначається за формулою:
S = P + J = P (1 + ni)
де: (1+ ni) - коефіцієнт нарощення простих процентів.
При розрахунку суми простого процента в процесі дисконтування вартості грошових коштів (тобто суми дисконту) використовується наступна формула:
1
D = S - S ¾¾¾¾
1 + ni
де: D - сума дисконту (за простим процентам) за обумовлений період інвестування в цілому, грн;
S - кінцева сума вкладу, обумовлена умовами інвестування, грн;
n - термін інвестування: місяць, квартал рік;
i - використовувана дисконтна ставка.
Складний процент це - сума доходу, яка виникає в результаті інвестування при умові, що сума нарахованого простого процента не виплачується після кожного періоду, а додається до суми основного вкладу і в наступному платіжному періоді сама приносить доход.
Sc = P (1 + i)n
де: Sc - сума вкладу в процесі нарощення за складними процентами, грн;
(1 + i)n - множник нарощення складних процентів.
Jc = Sc – P
де: Jc - сума процента нарахована за складними процентами.
При розрахунку дійсної вартості грошових коштів в процесі дисконтування за складними процентами (Рс) використовується формула:
S
Рс = ¾¾¾
(1 + i)n
де: 1 / (1 + i)n - множник дисконтування складних процентів.
Сума дисконту в даному випадку визначається за формулою:
Dc = S - Pc
В інвестиційній практиці постійно доводиться рахуватись з коректуючим фактором інфляції, яка з плином часу обезцінює вартість грошових коштів. Це пов’язано з тим, що ріст інфляції (індексу середніх цін) визиває зниження купівельної властивості грошей. Номінальна сума грошових коштів являє собою оцінку її величини без урахування зміни купівельної властивості грошей. Реальна сума грошових коштів являє собою оцінку її величини з урахуванням покупної властивості грошей у зв’язку з процесом інфляції. В процесі оцінки інфляції використовується два основних показника:
а) темп інфляції (Ті) який характеризує приріст середнього рівня цін в періоді, що розглядається (n);
б) індекс інфляції (Ii) в періоді, що розглядається (n), цей показник визначається як 1 + Ті
1. коректування нарощеної вартості грошових коштів з урахуванням інфляції:
Sp = ¾¾¾
Ii
2. Формування реальної ставки процента з врахуванням інфляції, використовується для нарощення або дисконтування вартості грошових коштів:
Jp = J - Ti
де: Jp - реальна ставка процента;
J - номінальна ставка процента з врахуванням інфляції, сформованої на грошовому ринку
3. Формування рівня доходів від інвестицій, враховуючи темп інфляції, передбачає визначення розміру інфляційної премії:
Пi = Dp * Ti
де: Пi - сума інфляційної премії, грн;
Dp - реальний середньоринковий рівень прибутку за інвестиціями.
Загальна сума доходу за інвестиційним проектом:
Dп = Dp + Пі
7. Інвестиції в виробничі фонди
Технологія реалізації інвестиційного проекту включає в себе:
- ідентифікацію проекту;
- оцінку якості проекту;
- підготовку проекту;
- презентацію проекту;
- оформлення кредитних документів і отримання грошових коштів;
- контроль за використанням коштів.
Передпроектні дослідження, пов'язані з "масштабними" проектами складають до 10 % від загальних інвестиційних витрат. Джерелами фінансування інвестиційного проекту можуть бути:
1. бюджетні асигнування які виділяються для інвестиційних проектів національного масштабу, міжгалузевого і галузевого рівня, а також соціальної сфери;
2. державні кредити (бюджетна позика та інше), надається на будівництво об'єктів виробничого призначення, що будуються згідно з переліком складеним і затвердженим Міністерством економіки України на основі пропозицій міністерств і відомств, які і є замовниками кредиту. Національний банк України та Міністерство фінансів визначають банки що уповноважені здійснювати подібні кредити та заключають з ними договір. Банки в свою чергу, заключають з інвесторами кредитний договір на строк не менше семи років. Погашення позики здійснюється за рахунок власних коштів інвестора або запозичених коштів гарантів, в якості яких виступають міністерства чи відомства. Кошти, що надходять за рахунок погашення кредиту, перераховуються банком в фонд державного бюджету. В свою чергу контроль за цільовим використанням і своєчасним поверненням позики здійснюють підрозділи банку та Мінфіну, відповідальні за питання фінансування;
3. довгострокові кредити за рахунок централізованих кредитних ресурсів Національного банку направляються на витрати пов'язані з реалізацією цільових програм, зокрема на впровадження нових технологій, конверсію і модернізацію виробництва, збільшення частки виробництва товарів народного споживання. Кожне підприємство складає програму і кошторис витрат, які надаються разом з заявкою в комерційні банки. Основними банками, що надають кредити розглянутого типу є: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк " Україна " . Банки розглядають заяви підприємств і після фінансового аналізу передають їх в Національний банк України, який заключає з комерційним банком договір і відкриває йому кредитну лінію на обслуговування підприємств;
4. державно - комерційне фінансування здійснюється за рахунок коштів бюджету і вільних кредитних ресурсів комерційних банків. Невід'ємною частиною цього виду фінансування є наявність банка - менеджера, що важливо при формуванні фінансово - промислових груп, банківських асоціацій та інших видів об'єднань;
5. кошторисне фінансування - це бюджетні кошти, довгострокові банківські кредити, власні кошти підприємств (прибуток, амортизаційні відрахування, мобілізація внутрішніх ресурсів та ін.);
6. нетрадиційні джерела фінансування - випуск і реалізація державних цінних паперів;
7. іноземні інвестиції формуються за рахунок кредитів міжнародних фінансових організацій, приватних іноземних інвесторів та технічної допомоги.
На відміну від фінансових (з вкладанням коштів в цінні папери) реальні інвестиції повністю направляються на збільшення реального капіталу (основного й оборотного), тобто в основні фонди і на приріст товарно-матеріальних запасів. В ринковій економіці також існують такі поняття як валові та чисті інвестиції. Реальні чисті інвестиції - це вкладання за рахунок фонду накопичення національного доходу, їх ще називають інвестиції розширення. В сукупності з інвестиціями з фонду відтворення споживчого основного капіталу (інвестиції оновлення) вони складають валові реальні інвестиції. Джерелами чистих інвестицій є знов створена вартість тобто збережена частина чистого доходу. Мобілізуються чисті доходи, як за рахунок підприємницького доходу (самофінансування), так і за рахунок кредиту.
Джерелом інвестицій оновлення є амортизаційні відрахування. В країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається абсолютний ріст фонду відтворення і інвестицій оновлення, як його частини. Їх питома вага в валових інвестиціях складає від 40 до 60 %. Цього потребує розвиток науково - технічного прогресу, необхідність прискореного оновлення обладнання (активної частини основних фондів), що досягається за рахунок прискореної амортизації. Технологічна частина характеризується відношенням витрат на активні елементи основного капіталу (машини, обладнання, інструмент) і на його пасивні елементи (будівлю, споруди). Економіка розвинутих країн в останні десятиріччя характеризується випередженням росту інвестицій в активні елементи та широкою заміною і модернізацією обладнання на діючих підприємствах.
Для економічного аналізу реальних інвестицій в світовій практиці використовується декілька показників. Вартісне вираження вкладеного капіталу - це об’єм реальних інвестицій. Відношення об’єму інвестицій до валового національного продукту - це норма інвестицій (норма накопичення). Відношення валових інвестицій до приросту ВНП за той же період характеризує ефективність накопичення і називається прирістним коефіцієнтом капіталоємкості. Норма валових інвестицій в різних капкраїнах складає від 20 % до 40 %.
Таким чином до об’ємів реальних інвестицій потрібно віднести:
а) всю сукупність оборотних коштів;
б) заново створені, реконструйовані і модернізовані основні виробничі і невиробничі фонди всіх галузей економіки;
в) інтелектуальні і духовні цінності;
г) майнові права користування землею, природними ресурсами та іншими об’єктами власності.
Для економічного аналізу ефективності реальних інвестицій використовують класифікацію за різними ознаками: формою власності, джерелом фінансування, галуззю і підгалуззю економіки, технологічному складу витрат та ін. В Україні інвестиційна структура за формами власності тільки формується. Співвідношення державних, приватних інвестицій і інвестицій колективних підприємств в найближчий час може різко зменшитися внаслідок розвитку процесу приватизації.
Реальні, інвестиції характеризуються галузевими і технологічними структурами, здвиги в яких визначають ефективність накопичення.
7.1 Інвестиції в основний капітал
Виробничі фонди інвестиційної сфери поділяються на фонди будівництва і фонди виробничого призначення. До будівельних відносять: будівельні машини та механізми, обладнання силове і виробниче, транспортні машини всіх видів, виробничі будівлі та споруди, інші основні фонди, які включають: інструменти, контрольно-вимірюючі прилади, господарчий інвентар термін користування яким перевищує один рік, незалежно від його вартості.
До фондів промислового призначення відносяться: машини, обладнання, транспортні засоби, інструменти терміном користування більше одного року, будівлі та споруди підсобного і допоміжного виробництва, виділених на самостійний промисловий баланс, які входять до складу підприємств, організацій, фірм інвестиційної сфери. Разом з постійно діючими предметами праці в будівництві використовуються тимчасові споруди, які будуються тільки на визначений період здійснення робіт на об’єктах будівництва. З них одна частина - інвентарні збірно-розбірні і пересувні - використовуються при будівництві декількох об’єктів і враховуються до складу основних виробничих фондів, друга частина тимчасових споруд не враховується - вони споруджуються за рахунок накладних витрат будівельних організацій.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
