• формули, що забезпечують розподіл вирівнюючих трансфертів у рівних частинах на душу населення.
Формули, що включають як потреби у видатках, так і фінансові можливості, створюють можливості повного вирівнювання. Вони найскладніші і, можливо, найточніші, але потребують найбільшої кількості даних. Формули другого й третього типу ігнорують основний аспект (потреби у видатках або фінансові можливості), однак вимагають меншої кількості даних. Останній вид формул — найменш ефективні з погляду вирівнювання і потребують найменше даних. На ефективність наведених формул значною мірою впливає точність вимірювання фінансових потреб і фінансових можливостей.
Створення системи місцевих запозичень потребує вирішення таких завдань:
• створення чіткого, точного й несуперечливого законодавства, що санкціонує запозичення в будь-якій формі, їх гарантії, процедури і засоби захисту;
• чітке визначення права на безумовне отримання коштів з рахунку боржника та здатність забезпечити надійними джерелами надходжень та гарантувати наявним майном (заставою);
• встановлення механізму нагляду та моніторингу місцевих заборгованостей;
• визначення заходів щодо надання даних про діяльність, підзвітність та стандарти аудиторських перевірок для місцевих органів влади та відповідальності і відповідних процедур у разі неплатоспроможності місцевих органів влади.
Інституційна та правова база міжбюджетних відносин визначає як саму структуру органів влади, так і середовище й стимули для взаємозв'язків між органами влади різних рівнів. Для ефективної роботи системи міжбюджетних відносин необхідно, щоб були чітко визначені усі рівні влади та щоб наявні інституції сприяли прозорому, передбачуваному та відповідальному прийняттю рішень на кожному рівні. Також важливе значення має підзвітність на кожному рівні — без неї навряд чи матеріалізується користь від децентралізації.
Мовою закону: Витяг з Конституції України (Додаток 1)
Мовою закону: Витяг із Концепції адміністративної реформи (Додаток 1)
Концептуальні основи реформування міжбюджетних відносин, що закладені в Бюджетному кодексі
(Додаток 2)
1.2 Становлення системи місцевих фінансів
Стратегічним питанням для державної фінансової системи є пропорція між власними доходами місцевих бюджетів та субвенціями і дотаціями, які передаються з державного бюджету. Чим більша у загальних доходах місцевого бюджету частка власних доходів, тим більша її діяльність по збиранню податків та зборів. У результаті можна очікувати поліпшення податкової дисципліни та більш суворої системи державних фінансів. Також підтверджено, що за таких обставин спостерігається зростання ефективності державних видатків. Важливою функцією такого механізму є також зростання зацікавленості місцевих органів влади в розвитку підприємництва. Внаслідок такої зацікавленості можна помітити все більшу відданість органів місцевого самоврядування процесу формування сприятливіших умов для підприємств малого та середнього бізнесу. У цьому є механізм зворотної дії: чим більшу кількість фірм ви маєте, тим більша база для збирання податків, а отже, і більшими будуть надходження до бюджету.
Мовою закону:
Стаття 142 Конституції України встановлює, що матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, природні ресурси, які є власністю територіальних громад. Територіальна громада має право на формування власного бюджету, створення позабюджетних, валютних, резервних фондів грошових коштів.
Фінансова система, що формується в Україні, тільки тоді стане ефективною, коли в її складі поряд із державними фінансами чільне місце буде належати місцевим фінансам як самостійному інституту. Фінансові проблеми місцевої влади набули великої гостроти. Хронічна нестача грошей, фінансових ресурсів у органів місцевого самоврядування та нестабільність їхніх доходних джерел стали проблемою справді загальнодержавної ваги. Як наслідок, на місцях не вирішуються найболючіші життєві проблеми людей, занепадають міське господарство, соціально-культурна сфера (освіта, охорона здоров'я, культура), погіршується стан доріг та інших комунікацій міської інфраструктури.
Збереження автономії місцевих видатків
Місцеве самоврядування в Україні користується значною свободою у вирішенні питань про те, скільки коштів витрачати на ту чи іншу статтю функціональної класифікації. Бюджетний кодекс пропонує продовжувати цю практику на тій підставі, що посадові особи місцевих органів влади тонше "настроєні" на видаткові потреби своїх громадян, ніж центральні органи. Тож трансферти є нецільовими і не обмежуються жодними умовами.
Це положення Бюджетного кодексу відповідає статті 9 Європейської хартії про місцеве самоврядування, яка встановлює: «Трансферти по можливості не мають бути зарезервовані на фінансування заздалегідь визначених проектів. Надання трансфертів не повинно позбавляти місцеві органи влади однієї з основних свобод — на свій розсуд проводити політику в межах своєї власної юрисдикції».
Реформування бюджетної системи — складний процес. Практичне застосування положень проекту Бюджетного кодексу вже в Бюджеті-2001, безперечно, виявило багато протиріч, пов'язаних з вадами існуючої бюджетної системи. Від ступеня розуміння нового підходу залежатиме і те, як швидко вдасться подолати ці вади, і, власне, бажання це робити.
Отже, Бюджетний кодекс закладає підвалини для нової стратегічної політики органів місцевого самоврядування. Ця політика тісно пов'язана з підтримкою і розвитком підприємницької діяльності — малого і середнього бізнесу як ключового елементу в економічному піднесенні територіальної громади.
Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного кодексу містить у собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.
Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:
• кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;
• надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
• кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;
• кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;
• запозичення, здійснені в порядку, визначеному Кодексом та іншими законами України (крім випадку, передбаченого статтею 73 Кодексу);
•субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів. До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:
• погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування (крім боргу, що утворюється за умовами, визначеними статтею 73 цього Кодексу);
• капітальні вкладення;
• внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.
Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.
Планування і складання бюджету розвитку інфраструктури
Поточний бюджет покриває щоденні витрати на надання послуг, в той час як бюджет розвитку фінансує нерутинні витрати на розвиток інфраструктури, громадські споруди, обладнання, викуп земельних ділянок. Розвиток інфраструктури стосується публічних інвестицій, як-от шляхів, водозливів, водогону та каналізації, очисних споруд, зовнішнього освітлення, утилізації твердих побутових відходів, нових транспортних маршрутів.
З-поміж цих чотирьох видів публічних інвестицій, розвиток інфраструктури є найважливішим для найбільшої кількості людей. Усі виграють від добрих шляхів, водозливів, водогону і каналізації та освітлення вулиць. Розвиток інфраструктури не лише вдосконалює якість життя, а й створює чимало передумов для діяльності підприємств. Добрі шляхи скорочують витрати і підвищують швидкість доставки виробів, даючи змогу продавати їх на регіональних та національних ринках. Якщо підприємства здатні розширити свої ринки, вони можуть повністю використовувати свої потужності та обладнання, що підвищує їх продуктивність.
Якщо орган місцевого самоврядування має бюджет розвитку, то він потребує також плану розвитку інфраструктури (ПРІ). Бюджет розвитку перелічує лише програми і обладнання, які треба здійснити або купити протягом бюджетного року, а також джерела їх фінансування. Бюджет розвитку, як правило, не перелічує програми, які заплановано розпочати пізніше, ніж за один рік.
У ПРІ, навпаки, перелічені програми та купівлі обладнання, які передбачені і заплановані на період у п'ять років або більше. ПРІ змушує орган місцевого самоврядування заглядати наперед, аналізувати свої майбутні потреби і планувати майбутні проекти.
ПРІ — корисний для будь-якого місцевого самоврядування, навіть коли той не має численних і складних проектів. Крім того, щоб примусити посадових осіб замислитися над майбутніми потребами в інвестиціях, ПРІ змушує суб'єктів рішень розглядати, порівнювати і визначати пріоритетність програми, таким чином формуючи і громадську думку щодо пріоритетів. Перший рік плану потім включають як інвестиційну частку бюджету. Скласти ПРІ простіше та ефективніше, ніж щороку міркувати над програмами або купівлею обладнання.
Місцеві запозичення
Більшість місцевих органів влади надає послуги, які вимагають значних попередніх інвестицій. Загальновизнано, що, оскільки ці послуги забезпечують отримання благ у майбутньому впродовж тривалого часу, для їх фінансування варто залучити запозичення, щоб розподілити вартість активів серед їх періодичних користувачів. Однак можливості місцевих органів влади позичати й погашати свої борги тісно пов'язана із загальною системою міжбюджетного фінансування. Наявність міцної системи міжбюджетного фінансування є важливою передумовою розвитку ринку кредитів для структур місцевого рівня.
Одним з таких ефективних джерел для міст обласного значення є запозичення, до яких можуть вдаватися міські органи влади. Згідно з Кодексом, «виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення», а «міські ради з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців» — і зовнішні запозичення.
Нерозвиненість практики муніципальних позик в Україні, яка успішно застосовується в західних країнах, пояснюється кількома факторами. Щонайперше питання здійснення запозичень органами місцевого самоврядування в Україні тривалий час було законодавчо неврегульованим. Чи не єдиним нормативним актом, у якому було зроблено кволу спробу хоч якось упорядкувати систему запозичень місцевих бюджетів, стало «Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевої позики», затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 жовтня 1997 р.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33
