У рядку 32 вказується сума доходу, одержаного неприбутковою організацією (установою), що не звільняється від оподаткування і підлягає оподаткуванню за загальновстановленим порядком. Неприбуткова організація (установа) після рядка 32 довідково вказує види та суми доходів, одержаних від здійснення неосновної діяльності. При цьому неприбуткова організація повинна провадити окремий облік фінансових результатів неосновної діяльності у порядку, встановленому для платників податку, і сплачувати податок на прибуток від неосновної діяльності у загальному порядку.
У рядках 33-39 вказуються суми коштів, використаних неприбутковою організацією (установою) на здійснення основної діяльності, визначеної у статутних документах. У рядку 40 вказується сума коштів, використаних на утримання неприбуткової організації згідно з кошторисом.
У рядку 41 вказується сума коштів, використаних неприбутковою організацією (установою) на інші цілі, передбачені відповідним законодавством про такі неприбуткові організації (установи). У рядку 42 вказуються суми коштів, використані неприбутковою організацією не за цільовим призначенням [15, с.113-120].
1.4 Світовий досвід регулювання діяльності неприбуткових організацій
У демократичній державі інститути громадянського суспільства відіграють надзвичайно важливу роль і є основною альтернативою у забезпеченні великої кількості суспільних благ. Динамічний розвиток суспільства вимагає того, щоб знання, досвід та основні суспільні норми могли передаватися у різний спосіб.
Організації громадянського суспільства можуть виступати посередником між громадянами й державою, інформувати громадськість, виконувати різноманітні соціальні функції та вимагати звіту від державної влади. Плюралізм, терпимість, захист прав людини, турбота про знедолених, розвиток наукової думки, збереження та розвиток культури і мистецтва, охорона довкілля – такі різноманітні проблеми турбують живе громадянське суспільство.
Неприбуткові організації (НПО) виконують роль посередників, що беруть участь у суспільних процесах і розвивають громадянське суспільство. Без підтримки НПО з часом втрачається впевненість у досягненні цілей національного розвитку та вичерпуються сили, що підтримують динамічне зростання. Неприбуткові організації знімають з держави цілу низку обтяжливих завдань. Подекуди вони можуть надавати суспільно значимі послуги набагато ефективніше за державу. НПО можуть істотно допомагати державі при підготовці програм захисту навколишнього середовища та зниження рівня бідності [7, с.37-40].
Як свідчить досвід багатьох країн світу, основна перешкода для діяльності НПО – неточність та обмеженість законодавства, а також непередбачуваність застосування законів. Про недосконалість законодавчого регулювання діяльності неприбуткових організацій в Україні свідчить той факт, що сьогодні левова частка неприбуткових організацій в Україні фінансується за рахунок міжнародних донорських організацій, в той час як у країнах з усталеними демократичними традиціями джерелом фінансування цих організацій є внески вітчизняних фізичних та юридичних осіб.
Необхідність віднайдення ефективного механізму стимулювання вітчизняних підприємницьких структур та окремих громадян робити внески до неприбуткових організацій стоїть дуже гостро. Один із шляхів стимулювання – встановлення дієвих податкових стимулів, що вимагає врахування відповідних норм у Податковому кодексі.
Громадські організації в Україні сподіваються на розуміння й підтримку вищого законодавчого органу. Метою даного розділу дипломної роботи є – огляд позитивного світового досвіду з використанням прикладів окремих країн, опис сучасної ситуації в Україні та подальше надання пропозицій з удосконалення законодавства України згідно з найкращими зразками регулювання діяльності НПО у світі.
Термін «неприбуткова організація» не є сталим і різниться у законодавствах різних країн. В Україні часто вживають терміни «недержавна» та «некомерційна» організації, до яких, незалежно від назви, відносять громадські об’єднання, благодійні фонди, некомерційні корпорації чи юридичних осіб, що не є частиною державної структури і не працюють заради отримання прибутку.
Міжнародні організації використовують переважно термін «недержавна організація», який підкреслює, що організація не залежна від держави, має гуманітарні цілі і спрямовує свою діяльність на задоволення суспільних потреб.
Термін «неприбуткова організація» зустрічаємо в американському законодавстві. Він акцентує увагу на особливому режимі діяльності й оподаткування організації. Метою неприбуткової організації не є отримання прибутку, тобто він (прибуток) не може перерозподілятися і має бути спрямованим лише на цілі організації.
Термін «неприбуткова організація» поки що не прижився в українському законодавстві, але ми користуємось саме ним, оскільки хочемо підкреслити особливість оподаткування таких організацій.
Громадські організації поділяються ще на організації суспільної вигоди та взаємної вигоди. Організації взаємної вигоди до неприбуткових ми не відносимо (не досить підстав для надання їм податкових стимулів), тому проблему їх оподаткування не розглядаємо [15, с.45].
Неприбуткові – це організації, що надають ряд послуг і прямо чи опосередковано здійснюють позитивний економічний та соціальний вплив на суспільство. Згідно з досить поширеною концепцією – оскільки вони перебирають на себе окремі функції держави, то мають отримувати від неї додаткові заохочення в обмін на більшу відкритість і контроль за своєю діяльністю з боку держави й суспільства.
Законодавство має забезпечувати незалежність, професіоналізм, відкритість сектора НПО та збільшити можливості самоуправління. У більшості випадків неприбуткові організації займаються перерозподілом національного доходу. Тому надзвичайно важливо, щоб вони могли залучати достатній обсяг коштів від організацій, які його створюють; могли вільно, без зайвих перешкод, організовуватися та діяти; були незалежними від держави, відкритими й підзвітними суспільству.
Вимагають розв’язання такі проблеми неприбуткових організацій, як фінансова основа їх діяльності, складність створення та ліквідації, контроль за діяльністю з боку держави, суспільства, донорів. Державне регулювання мусить забезпечувати державний і громадський контроль за розподілом коштів, але не повинно підривати свободу діяльності сектора.
Законам, які регулюють діяльність неприбуткових організацій, слід бути такими, щоб можна було відносно швидко, легко й недорого створити НПО як юридичну особу. Великі адміністративні витрати на заснування й ліквідацію в кінцевому результаті обертаються неотриманою допомогою для тих, на кого вона була спрямована. В основі законодавства має бути положення, що створення НПО – це одна з форм реалізації права громадян на об’єднання. Перевага НПО в тому, що організація, а не її члени, несе відповідальність за зобов’язаннями. Чим простіше процедура заснування, звітності й ліквідації НПО, тим більше дрібних громадських об’єднань схоче отримати такий статус [7, с.41-47].
Процес заснування НПО повинен бути не складнішим за створення підприємства. Якщо отримувати статус юридичної особи не контактуючи безпосередньо з представниками реєстраційних органів, це значно здешевлює реєстрацію. У більшості країн особиста присутність представників НПО або не вимагається, або навіть заборонена. Найбільша проблема реєстрації НПО в Україні – залежність від суб’єктивності чиновників. Її розв’язання вимагає чіткого визначення переліку видів діяльності неприбуткових організацій та переліку документів, необхідних для реєстрації. Орган реєстрації не повинен вирішувати, чи потрібен той вид діяльності, яку здійснює НПО, і чи є в організації для цього кошти. «Ринок» фінансової підтримки, інтерес з боку членів організації та широкої громадськості краще визначать здатність НПО задовольняти потреби суспільства.
Терміни діяльності НПО не повинні мати обмежень, але якщо в організації нема оборотів по рахунку впродовж певного часу, її діяльність мусить припинитись. Якщо при ліквідації НПО залишаються невикористані активи, їх треба передати НПО, що займається аналогічним видом діяльності, або державі.
Для НПО обов’язково має бути встановлено перелік видів діяльності, що є неприбутковими. Це потрібно для чіткого розмежування: яка діяльність здійснюється для забезпечення потреб суспільства, а яка – для задоволення власних потреб. Залежно від мети діяльності організації визначається, чи може вона отримати право на податкові пільги. Як уже зазначалось, на податкові стимули можуть претендувати лише організації, які розподіляють доход і мають на меті забезпечення суспільних потреб.
До НПО, діяльність яких підлягає ліцензуванню відповідним державним органом (охорона здоров’я, освіта тощо), мають застосовуватися такі самі процедури, які і до подібної діяльності фізичних осіб, підприємницьких організацій чи державних установ.
НПО не повинні займатися діяльністю, яка відноситься до політичної, наприклад, збиранням коштів для політичних партій. Проте НПО часто є активними учасниками обговорення важливих питань державної політики. Рішення про дозвіл на політичну діяльність, як правило, викликає значні ускладнення. З іншого боку, повна заборона політичної діяльності НПО суттєво обмежує рівень і багатогранність політичних дебатів з найважливіших питань. У більшості країн інтереси найбідніших верств і меншин представляють виключно НПО. Треба визначити межу між дозволеною та недозволеною діяльністю. НПО не мають відсторонюватися від пропагандистської й освітньої діяльності. Проте на практиці окремі зацікавлені групи й державні органи нерідко використовували НПО для лобіювання власних інтересів у парламенті, що неприпустимо [38, с.14-15].
Необхідною умовою для ефективної діяльності НПО є можливість залучати достатні кошти для здійснення власних проектів та програм. Основні джерела фінансування – це внески некомерційних організацій та фізичних осіб, пряме державне фінансування у вигляді контрактів і грантів, а також доходи від власної діяльності. Кошти можуть надходити одночасно з декількох джерел. Причому питома вага цих джерел у загальних доходах НПО значною мірою залежить від політики держави. Слід зазначити, що сектор неприбуткових організацій є більш чутливим до регулятивних норм держави, ніж сектор підприємницьких організацій, оскільки він не приносить доходів, потрібних для подолання регулятивного бар’єру. НПО, як правило, мають дуже обмежені власні кошти - отже ускладнена процедура реєстрації призведе до того, що багато організацій просто не зареєструється.
Держава може вплинути на перерозподіл національного доходу, який дає економічна галузь, двома шляхами. Перший спосіб – це державне фінансування, коли держава централізує доходи і потім вирішує, яким організаціям їх надавати (через державні гранти й контракти). Другий – стимулювання прямих взаємовідносин на рівні донорів та отримувачів допомоги. Такий спосіб складніший з точки зору контролю, але дозволяє створити «ринок» послуг НПО і повніше задовольнити суспільні потреби, які випадають із сфери діяльності держави.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24
