Попри простоту і привабливість, розвитку ринку факторингових послуг в Ук-раїні перешкоджають певні неузгодженості законодавчо-нормативного характеру. Треба наголосити, що, крім банків, цей вид бізнесу можуть здійснювати й інші фірми. Щоправда, однозначно відповісти на питання, хто саме -- важко, оскільки між державними відомствами та юристами фірм триває дискусія на цю тему. Розпочалася вона з появою листа Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13.10.2003 року №347/07/1-3/1, де зазначалося, що фактором (установою, яка в результаті переуступки вимоги отримує право вимоги за грошовими зобов'язаннями) може бути або банк, або фінансова установа, або фізична особа -- суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювані факторингові операції. Відповідно виникає правова колізія з причин невизначеності кола суб'єктів підприємницької діяльності, які мають право на здійснення факторингових операцій.
У статті 5 Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що правом надання фінансових послуг володіють лише фінансові установи. До фінансових установ належать юридичні особи, які відповідно до закону надають одну або кілька фінансових послуг і внесені у відповідний реєстр у встановленому законом порядку. Юридична особа, яку не внесено у відповідний реєстр, не надає фінансових послуг як виняткового виду діяльності, не є фінансовою установою і не має права надавати фінансові послуги.
Згідно з іншими трактуваннями переуступки вимоги боргу загалом не є фінансовою послугою, а факторингом вважається лише купівля рахунків-фактур, кредитування оборотного капіталу клієнта та ще деякі операції. Хоча законодавчі акти про ліцензування отримання ліцензій на ведення факторингових операцій не передбачають. Відповідно арбітражні суди переважно стають на позицію Цивільного кодексу, тобто вони визнають недійсними договори факторингу, укладені некредитними організаціями.
Важливим етапом для розвитку ринку факторингових послуг як в Україні, так і загалом у регіоні стало створення Східноєвропейської факторингової асоціації влітку 2001 року, її головне завдання -- розвиток факторингу на відносно нових ринках -- на постсоціалістичному просторі: у країнах колишнього СРСР і деяких країнах далекого зарубіжжя. У Східноєвропейську факторингову асоціацію входять факторингові компанії з України, Росії, Казахстану, Вірменії і Молдови. Налагоджено партнерські відносини з компаніями Центральної і Східної Європи, усіх країн колишнього СРСР.
Відносини ділового партнерства включають постійне співробітництво компа-ній регіону, які й не є членами асоціації, але беруть активну участь в її роботі. У конференціях Східноєвропейської факторингової асоціації беруть участь представники 15-20 країн. Особливу роль у роботі відіграє Польща, на частку якої припадає більше половини факторингового ринку країн Центральної і Східної Європи.
Одним із головних напрямків діяльності асоціації є підготовка та уніфікація нормативних документів. Зокрема підготовлений типовий міжфакторний договір. Отже, четвертим шляхом є підтримка на державному рівні українських факторингових компаній у відносинах з Асоціацією, з метою відкриття широких можливостей для виходу фінансових установ країн-учасниць на новий міжнародний рівень роботи з клієнтами.
Сьогодні в Україні попит на факторинг та пропозиція ще не стали масштабними, але постійно збільшуються.
Для можливості повноцінного виходу банку на ринок факторингових операцій в Україні можливо два варіанти:
1. Самостійний розвиток продукту за допомогою тривалої розробки і впровадження схем проведення операцій, створення спеціалізованих структурних підрозділів, залучення дорогих кадрів. В цілому, можлива втрата вигоди внаслідок випередження конкурентами у зв'язку з тривалим етапом розробки продукту.
2. Європейський варіант. Використання послуг компанії-агента для розвитку даного бізнесу.
3.2 Проблеми розвитку факторингу в Україні
Факторинг є відносно новим інструментом для українського фінансового ринку. Він ще не набув належного розвитку в нашій державі головним чином через нестабільність економічної ситуації та інфляційні процеси. Але, зважаючи на те, що нормальному функціонуванню українських підприємств перешкоджають проблеми з наявністю дебіторської заборгованості, які можуть бути вирішені лише за допомогою сучасних форм рефінансування, використання факторингових послуг сьогодні є найбільш доцільним та ефективним.
Цій проблемі присвячені наукові праці таких зарубіжних вчених, як Е.Доллан, Р.Кембелл, Ж.Перар, П.Роуз. Значний внесок у розвиток теорії і практики здійснення факторингових операцій зробили й вітчизняні науковці, в тому числі Л.Гутко, І. Наумець, О.Остафіль, Є.Склеповий, А.Солтан, Ю.С.Скакальський, Т.Е.Белялов та інші.
В цілому український ринок факторингових послуг розвивається достатньо динамічно. Про це свідчить показник портфелю факторингу, який у 2007 році збільшився до 280 млн. доларів США (при чому зростання в порівнянні з 2006 роком склало 180%).
Не дивлячись на це, існує низка проблем в розвитку цього сектору фінансового ринку. Розглянемо їх далі.
1. Недосконалість вітчизняного законодавства. Існує декілька законів України, які були прийняті у різний час і які дають визначення поняття «факторинг» та встановлюють певне регулювання. До їх складу відносяться Закон України «Про банки і банківську діяльність», Господарський та Цивільний кодекси України. Зазначені вище визначення неузгоджені між собою, а відповідне регулювання незадовільне та суперечливе, часто навіть у межах одного законодавчого акта.
2. Відсутність професійних навичок та досвіду роботи в цій сфері. Саме тому, на відміну від розвинених країн, в Україні найбільшими операторами ринку факторингу є не спеціалізовані компанії, а комерційні банки (понад 90% ринку). За оцінками експертів 85% обороту українського факторингу в 2007 році припадає на 5-7 банків, серед яких - Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Петрокомерц-Україна, Українська фінансова група, ТАС-Комерцбанк. Серед нечисленних факторингових компаній найактивнішими є Арма Факторинг і створена в 2005 році Перша факторингова компанія.
3. Великий розмір плати за здійснення факторингової операції. У розвинених країнах вартість факторингу становить у середньому близько 1,5-2% від суми постачання. На вітчизняному ринку комісія встановилася на рівні 0,5–3% від вартості рахунків-фактур, проте комерційні банки визначають розмір плати за домовленістю з конкретним клієнтом за кожним договором, тому ставка плати за обслуговування може виявитися і вищою (5% і більше). Розмір плати за обслуговування може визначатися не тільки у відсотках від суми платіжних вимог, а й через встановлення фіксованої суми.
4. Дебітори клієнта повинні відповідати критеріям, які диктує банк. Це є недоліком тільки тому, що не всіх дебіторів підприємству вдасться перевести на факторинг, а також тому, що для попереднього вивчення стану справ банку потрібний час. Але в результаті підприємство все одно виграє, оскільки всі його дебітори виявляються перевіреними банком на предмет їх платоспроможності.
5. Відсутність чітких методичних рекомендацій з відображення операції факторингу в бухгалтерському обліку. Деякі автори вважають це перевагою, тому що підприємство в цьому випадку може самостійно вирішувати, як відображати факторингові операції в обліку.
6. Необхідність поручительства в більшості випадків. Частіше за все банки надають послуги з регресного факторингу, який передбачає наявність поручительства клієнта за свого дебітора, а не з безрегресного факторингу, який цього не потребує.
Така ситуація пояснюється тим, що український ринок факторингових операцій ще молодий, тому йому характерні проблеми, властиві будь-якому ринку, що розвивається.
В цілому ж можна зробити висновок, що ринок факторингу в Україні динамічно зростає, збільшується кількість компаній і банків, які надають послуги в цій сфері. Безумовно цей вид послуг в Україні стане ще популярніше за умов збереження або покращання динаміки зростання і вирішення всіх виниклих проблем.
Висновок
Перехід України до ринкової економіки і активне включення в світові господарські зв’язки вимагають відповідного розширення методів комерційної діяльності суб’єктів господарювання. Для банків виходом із ситуації є включення у свою діяльність нетрадиційних банківських операцій та послуг до яких належить факторинг. Ця операція є специфічною, альтернативною формою кредитування, що має як спільні, так і відмінні риси з традиційним банківським кредитом. В більшості випадків вона має безліч переваг як для банків, так і для вітчизняних підприємств. Здійснюючи нетрадиційні банківські операції слід особливу увагу звертати на їх правове оформлення. Підставою для виникнення зобов’язань з факторингу служить договір, що в обов’язковому порядку укладається між всіма учасниками угоди. Проаналізувавши світові тенденції у розвитку нетрадиційних форм господарювання, можна зробити висновки, що операції факторингу закріпили за собою стійкі позиції і успішно використовуються у більшості розвинених країн світу. Тому, вітчизняним банкам слід вивчати і наслідувати досвід зарубіжних фінансово-кредитних установ у цій сфері.
Розрахунки факторингових платежів здійснюються відповідно до певних методик, що розробляє банк. При нетрадиційному кредитуванні, так як і при традиційному, значну увагу приділяється вивченню кредитоспроможності позичальника, що аналізується за допомогою системи коефіцієнтів. Банк, також, повинен звертати увагу на ймовірність виникнення низки ризиків та вживати всіх заходів для їх усунення. Попри свою простоту і привабливість факторинг на сьогоднішній день не набув значної популярності в Україні. Причиною тому є ряд негативних факторів, серед яких чільне місце посідає нестабільність вітчизняного законодавства. Українським банкам слід приділяти більше уваги розвитку лізингу і факторингу. Адже надання нетрадиційних банківських послуг має чимало переваг для всіх сторін угоди і заслуговує на розвиток у майбутньому. Здійснення таких операцій сприятиме зростанню обсягу інвестицій, швидшому обігу коштів і ефективнішому їх використанню, дасть змогу банкам збільшити прибутки і диверсифікувати ризики. Але першочерговим завданням є створення сприятливого середовища для діяльності банків у цій сфері. Насамперед це стосується створення досконалої законодавчої бази, ефективної податкової політики і державного впливу, спрямованого на підтримку стабільності банківської системи і розвиток економіки України.
Література
1. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А. М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2004. — 599 с.
2. Закон України „Про банки і банківську діяльність” № 2121 14.
3. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємств: Либідь, 2002. 384с.
4. Гриньова В.М. Фінанси підприємств.? К.: Знання-Прес, 2004.? 424с.
5. Фінанси підприємств. За ред. Г.Г. Кірейцева.? К.: ЦУЛ, 2002.?268с.
6. Биконя С. Інститут факторингу в умовах переходу до економічного зростання // Персонал. — 2006. — № 2.
7. Смачило В.В., Дубровська Є.В. Сутність факторингу та його використання при управлінні дебіторською заборгованістю в Україні// Фінанси України. – 2007. - №7. – С.35-45
8. Попов Ю. Факторинг: законодавство України та світовий досвід// Правовий тиждень. - 2008. - №3(76).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
