10)           культуру і мистецтво;

11)           засоби масової інформації;

12)           фізичну культуру і спорт;

13)           промисловість та енергетику;

14)           будівництво;

15)           сільське і лісове господарство, рибальство і мисливство;

16)           транспорт, зв’язок та телекомунікації;

17)           ін. послуги, пов’язані з економічною діяльністю;

18)           заходи, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення;

19)           охорону навколишнього природного середовища та ядерну безпеку;

20)           попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

21)           поповнення державних запасів і резервів;

22)           обслуговування державного боргу;

23)           державні цільові фонди;

24)           видатки, не віднесені до основних груп (резервні фонди, бюджетні позички, проведення виборів та референдумів, кошти, що підлягають передачі до бюджетів інших рівнів).

Формування бюджетних видатків починається на стадії планування, в основі – очікуване виконання бюджету за видатками за попередній період. Для складання розрахунків видатків бюджету Міністерство фінансів України направляє міністерствам і відомствам форми та вказівки стосовно складання фінансових планів і кошторисів та їх подання для складання балансу бюджету за збільшеними показниками, проектів зведених фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними розрахунками подається Кабінету Міністрів України, а після розгляду й уточнень виноситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім Верховної Ради України.

Регулювання бюджетних видатків знаходить конкретне вираження в цільовому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної потреби в них.

Спрямування коштів в економіку створює передумови для зростання ВВП, а відтак, з одного боку, збільшує можливості бюджету у фінансуванні соціальних заходів, а з іншого – знижує напруження у розподілі бюджетних коштів, оскільки зменшує потребу в самому соціальному захисті. Тому, при фінансуванні соціального захисту, важливо встановити правильне співвідношення між видатками бюджету на соціальні цілі та на економічну діяльність.

У цілому система видатків бюджету має забезпечувати надійне функціонування держави і сприяти економічному зростанню, що досягається за рахунок раціональної структури видатків.

Динаміку доходів та видатків Державного бюджету України за останні роки наведено у табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Доходи та видатки Державного бюджету України за період 1996 – 2007 рр., млрд. грн.

1.3 Бюджетний дефіцит та методи його фінансування

Оскільки бюджет є системою всеохоплюючих перерозподільних відносин, то його формування і стан мають особливе значення для держави, кожної юридичної і фізичної особи та суспільства взагалі.

Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного завдання.

По-перше, визначення реальних обсягів доходів.

По-друге, оптимізація структури видатків на основі критерію забезпечення максимального рівня зростання ВВП за умов задоволення мінімуму соціальних потреб.

По-третє, збалансування бюджету. Проблеми збалансування полягають у тому, що, як правило, потреби будь-якого суб’єкта, у тому числі й держави, перевищують його можливості.

Стан бюджету як фінансового плану відображає не тільки фінансовий стан держави, але й багато в чому характеризує фінансову ситуацію країни взагалі й тому цікавить усіх громадян та кожну підприємницьку структуру. Він характеризується трьома показниками:

- рівновага доходів і видатків;

- перевищення доходів над видатками;

- перевищення видатків над доходами.

Рівновага доходів і видатків є найприроднішим та найдоцільнішим станом, який випливає зі схеми фінансової діяльності держави: доходи – видатки. За цієї умови фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпечення видатків бюджету, а з іншого – вона може профінансувати стільки видатків, скільки збирає доходів.

Перевищення доходів над видатками – бюджетний профіцит – взагалі відображає стабільну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави.

Можна виділити чотири основні форми бюджетного профіциту.

1. Існування бюджетного профіциту у вигляді свого роду бюджетних резервів, що сформувалися внаслідок зміни економічної кон’юнктури на світовому рівні (наприклад, зміна цін на нафтопродукти) або в межах країни за рахунок її економічного зростання.

2. Перевищення доходів над видатками, що виникає внаслідок надмірної дохідної бази окремих бюджетів порівняно з нормованими органами влади та управління вищого рівня видатками. В Україні таке перевищення має форму ‘‘бюджетного надлишку’’і підлягає вилученню до бюджету вищого рівня.

3. Бюджетний профіцит може бути результатом анти циклічної політики держави в результаті збалансування бюджету в межах не одного, а кількох років. В окремі роки встановленого періоду формуються бюджетні профіцити, а в інші – дефіцити. Обсяг бюджетних дефіцитів і профіцитів при цьому збалансовані.

4. Перевищення доходів над видатками може також сформуватися в результаті розробки та застосування податкової політики за методологією Артура Лаффера, яка передбачає збільшення надходжень до бюджету внаслідок уповільнення податкового тиску і зменшення податкових ставок.

Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит, є найбільш складним явищем. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, адже це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету треба оцінювати з позицій як держави окремо, так і фінансової системи у цілому. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Іншими суб’єктами фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи воно може оцінюватися по-різному.

Обсяг фінансових ресурсів і отриманих доходів у суспільстві визначаються потужністю та ефективністю фінансової системи взагалі, а не станом бюджету.

Залежно від виду бюджетний дефіцит розглядається за формою прояву, причинами виникнення та напрямом дефіцитного фінансування.

1.                За формою прояву виділяють плановий, фактичний та прихований.

Плановий дефіцит – запланований та затверджений законом про Державний бюджет України.

Фактичний – це реальне перевищення, офіційно зафіксоване наприкінці бюджетного періоду.

Прихований дефіцит – це занижена величина фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що нерідко робиться цілеспрямовано і є результатом певних політичних ігрищ (наприклад, перед виборами, щоб підвищити свої заслуги та змусити виборців проголосувати за правлячу партію ще раз). Прихованість дефіциту є ознакою непродуманості фінансової політики держави.

2.                За причинами виникнення розрізняють свідомий, вимушений, циклічний і структурний дефіцит.

Свідомий дефіцит виникає за умов достатності ресурсів у суспільстві та досить високому рівні доходів юридичних та фізичних осіб. Він пов’язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур. За таких умов досить активною є політика позикових фінансів.

Вимушений дефіцит пов’язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, коли оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходами.

Циклічний дефіцит – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва внаслідок кон’юнктурних коливань.

Структурний дефіцит – є результатом свідомої активної політики держави, що передбачає маніпулювання податками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискорення економічного зростання і запобігання спаду виробництва в країні;

3.                За характером впливу на економіку розрізняють стійкий дефіцит бюджету – існує протягом тривалого періоду, та тимчасовий – спричинений касовим розривами за виконання бюджету або подіями, які не можна передбачити і спрогнозувати.

4.                За напрямами дефіцитного фінансування дефіцит може мати пасивний характер – спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби, та активний – фінансування бюджетних інвестицій, насамперед капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

Дефіцит державного бюджету – явище неоднозначне.

Теоретично вирішити проблему дефіциту досить просто – збільшити податки та інші надходження або скоротити видатки. Однак насправді все набагато складніше: збільшувати податки або недоцільно, або неможливо, а скорочувати видатки також неможливо, бо вони досягли критичного мінімуму. Тому система дефіцитного фінансування державних потреб є досить звичайною практикою у країнах із різними фінансовими можливостями. Величина бюджетного дефіциту у світі коливається від 3 до 15 % від ВВП. Країни ЄС максимально можливим рівнем дефіциту вважають 6 % від ВВП, хоча вже за тривідсоткового його рівня спостерігається зростання інфляції та зниження інвестиційної активності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6