Григор’єва Т.Ю. визначає систему управління оборотними засобами як систему цілеспрямовано організованих взаємодій між об'єктом та суб'єктом управління шляхом реалізації функцій управління із застосуванням комплексу методів, засобів і фінансово-економічних інструментів дослідження і трансформації взаємопов'язаних процесів формування та використання оборотних активів і джерел їх фінансування за обсягом, складом, структурою з урахуванням дії на них чисельних факторів внутрішнього і зовнішнього середовища. Першочерговими проблемами в управлінні оборотними активами є: управління запасами, дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, визначення джерел фінансування. Значних успіхів в зниженні загальної потреби в оборотних активах можна досягти напрацювавши ефективну політику управління дебіторською заборгованістю. Невиправдана дебіторська заборгованість є іммобілізацією власного капіталу, а перевищення її певного рівня може призвести до втрати ліквідності і навіть зупинки виробництва. Така ситуація досить характерна для національної економіки з її хронічними неплатежами [11].
Бутенко О.В. в своїй статті зазначає, що оборотний капітал або оборотні (поточні) активи це сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточний господарський процес і цілком споживані протягом одного операційного циклу. Часто поняття оборотного капіталу розглядають як рішення по короткостроковому фінансуванню, що узагальнюють за назвою управління оборотним капіталом. Оборотний капітал складається з коштів і інших ліквідних активів, що можуть бути конвертовані в грошові кошти протягом року або операційного циклу. Склад оборотних активів розрізняється в залежності від області діяльності підприємства. Оборотним капіталом на кожному підприємстві оперують щоденно: закуповують сировину і матеріали, використовують їх у виробництві, відвантажують готову продукцію, отримують гроші від дебіторів. Важливість ефективного управління оборотними активами важко переоцінити. Нестача оборотного капіталу може паралізувати діяльність підприємства або погіршити його ліквідність, а надлишок означатиме, що частина капіталу не працює і не приносить прибутку. Кожне підприємство формує власну політику управління оборотними активами. Ця політика встановлює необхідну потребу в оборотних активах, визначає їх склад і структуру та джерела, з яких повинні фінансуватися ці активи. Політика управління оборотними активами є частиною загальної фінансової стратегії підприємства [14].
Зборовська О.М. у своїй статті зазначає, що однією з найважливіших складових управління оборотними активами є вибір способу їх фінансування. Найбільш поширеним і єдиним способом фінансування оборотних активів є кредиторська заборгованість. В більшості випадків сучасна ринкова логіка визначення необхідності в оборотних активах має наступний вигляд: спочатку визначається необхідність в валовому оборотному капіталі для підтримки ділової активності в планових обсягах, потім оцінюються можливості використання в обороті підприємства кредиторської заборгованості та інших залучених коштів. Необхідність у власному оборотному капіталі визначається по остаточному принципу. Уміле управління кредиторською заборгованістю, дозволяє їм значно скоротити потребу в власних грошових коштах. При наявності на підприємстві розробленої ринкової стратегії поведінки залучення капіталу збільшує можливості фірми по розширенню діяльності, дозволяє використати ефект фінансового важеля, підвищити рентабельність власного капіталу. В іншому випадку банківські кредити замість забезпечення росту компанії, її фінансового оздоровлення можуть спровокувати кризову ситуацію [16].
Карбовник А.М. пропонує такі підходи до фінансування різних груп оборотних активів підприємства: консервативний підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокових зобов’язань повинні фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів і близько половини змінної їх частини. Друга половина змінної частини оборотних активів повинна фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу. Такий тип політики фінансування оборотних активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства (за рахунок мінімального обсягу використання короткострокових позикових коштів), однак збільшує витрати власного капіталу на їх фінансування, що призводить до зниження рівня його рентабельності. Вартість такого капіталу за такого фінансування дуже висока, але ризик залишитись без коштів є мінімальним. Помірний (або компромісний) підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу мають фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів, в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – весь обсяг змінної їх частини. Такий тип політики фінансування поточних активів забезпечує прийнятний рівень фінансової стійкості підприємства і рентабельність використання власного капіталу, наближену до середньоринкової норми прибутку на капітал. Агресивний підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу фінансуються необоротні активи, невелика частка постійної їх частини (не більше половини), в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – переважна частина постійної і вся змінна частина оборотних активів. Така модель фінансування створює проблеми у забезпеченні поточної платоспроможності і фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, вона дозволяє здійснювати операційну діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі, а отже, забезпечувати найбільш високий рівень його рентабельності. За такого фінансування вартість капіталу мінімальна, проте ризик, пов’язаний з проблемою ліквідності, досить високий [ 19].
Доронін А.В. приділяє значну увагу класифікації оборотних активів. У практиці планування, обліку і аналізу оборотні активи можна поділити за такими ознаками: За функціональною роллю в процесі виробництва: оборотні фонди (виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів);
фонди обертання (готова продукція, товари, грошові кошти, розрахунки).
За формою контролю, планування і управління: нормовані (виробничі запаси, незавершене виробництво, поточні біологічні активи, розрахунки із заготівельними організаціями); ненормовані (короткострокові фінансові вкладення, кошти на рахунках в банку тощо).
За джерелами формування: власний обіговий капітал; залучений.
За швидкістю обертання в грошові кошти: абсолютно ліквідні; швидко ліквідні; повільно реалізовані; неліквідні.
За ступенем ризику вкладення капіталу: оборотний капітал з мінімальним ризиком вкладення (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення); оборотний капітал з малим ризиком вкладення (дебіторська заборгованість без сумнівної, виробничі запаси без неліквідів); залишки готової продукції і товарів (за винятком тих, що не користуються попитом); оборотний капітал із середнім ризиком вкладення (МШП, витрати майбутніх періодів); оборотний капітал з високим ризиком вкладення (готова продукція і товари, які не користуються попитом, залежалі виробничі запаси).
За матеріально – речовою формою: предмети праці (сировина, матеріали, паливо); готова продукція і товари; грошові кошти; кошти у розрахунках [18].
Білик А.М. зазначає в своїй статті, що фінансовий стан підприємства оцінюється на сонові використання системи показників, які відображають наявність, розміщення, використання та рух ресурсів підприємства, зокрема і оборотних активів. Найбільш важливими в оцінці фінансового стану є показники: ліквідності, що характеризують можливість підприємства щодо погашення заборгованості; платоспроможності, що визначають ступінь покриття підприємством позикових коштів; прибутковості, які вимірюють прибуток із вкладеними коштами; ефективності використання активів, що показують ступінь ефективності використання довгострокових і поточних активів [1].
Соляник Л.Г. зосереджує увагу на проблемі використання оборотних засобів підприємств України, які в умовах ринкової економіки змінюють свою економічну сутність. Стратегія управління оборотними активами і джерелами їх фінансування є складовою частиною фінансової стратегії підприємства. Оборотні засоби регулюють обсяг і темпи кругообігу цінностей, виконуючи розрахунково-платіжну функцію. В цій якості оборотні засоби є важливим фінансовим важелем управління всією поточною фінансово-господарською діяльністю підприємств [20].
Як зазначає Черненко Н.О. у сучасних умовах для більшості вітчизняних підприємств типовим наслідком кризових явищ в їх економічному розвитку виявилася гостра нестача необхідного обсягу оборотних активів, що істотно позначається на ефективності господарювання. Разом з тим низька забезпеченість виробничих підприємств оборотним активами супроводжується низьким рівнем їх використання. Тому одним із найактуальніших завдань у забезпеченні підвищення ефективності виробничої діяльності підприємств є суттєве вдосконалення управління оборотними активами [15].
Котляр Л.М. вважає важливою умовою фінансової стійкості підприємства є ефективне управління його капіталом, який становить увесь виробничо-господарський потенціал кожного підприємства. Політика управління оборотним капіталом пов’язана з різноманітними фінансовими ризиками і тому повинна забезпечити пошук компромісу між таким ризиками та загальною фінансовою стійкістю підприємства. Головною умовою ефективності фінансово-господарської діяльності є оптимізація розмірів і структури обігових коштів, а також зниження витрат, пов’язаних з іммобілізацією оборотних активів (використанням активів не за призначенням) [17].
Титаренко Г.Б. пропонує структурне визначення оборотних активів, як ресурсів, що забезпечують ефективне існування операційної, інноваційної та інвестиційної діяльності процес якісних і кількісних змін котрих повинен контролюватися та управлятися підприємством з метою підтримки глобальної стратегічної цілі підприємства, якою є збереження підприємства та його стійке функціонування. Застосування такого визначення є ключовим моментом при визнанні сутності оборотних активів. А економічна сутність оборотних активів полягає в наступному: забезпеченні господарської діяльності підприємств, постійному кругообігу ресурсів, відновленні виробничого потенціалу з урахуванням фактору часу, отримання доходу від операційної та інвестиційної діяльності, зниженні ризику втрати активів за рахунок їх високої ліквідності [5].
Бурбело О.А. та Зуєвою О.І. визначено, що проблеми сучасного методичного забезпечення потребують розробки нового підходу до оцінки ефективності функціонування підприємства і, зокрема, оборотних активів, як найбільш мобільної частини майна підприємства. Як критерій ефективності доцільно використовувати показник ступеня досягнення оптимального рівня стану системи, що аналізується або процесу, що протікає ( виробничої, інвестиційної, фінансової діяльності). На ефективність використання оборотних активів також впливають такі ситуаційні перемінні, як динаміка попиту, сила конкуренції, а також стан ринку ефективності виробництва [22].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
