Ф.А. (1225-1274). Осн. ціль відпрацьовування основних догматів хр. віровчення у формах здорового глузду. Спираючи на пізнього Арист. канонізував хр. розум. співвідношення ідеального і матер. як співідн. споконвічного принципу форми з невстановл. принципом матерії. (слабішим видом буття). Злиття першопринципів форми і матер. народжує світ індист. явищ. Душу люд. к-сть формообраз принцип, однак своє повне індист. утілення вона одержує тільки при з’єдн. з тілом.
Так був дозволений один із самих гострих питань хр схол. Схол повинна була витлумачувати своє віднош. до матерії тому що Ісус Христос був виявлений у виді людст., т. е об'єднав у собі бож. (ідеал) і люд. (матер) природу. Цей факт не давав можливості трактувати мат. як ніщо (чого вимагав догмат про утвір світу з нічого). Тому кваліф матерії Ф.А. з пом. цілої системи витончених роздумів у якості "слабішого виду буття" була сприйнята церквою як вихід з тупика.
Важл значення мало навчання про розходження сутності й існування. Вони збігаються тільки в богу. Існування вище сутності, відноситься до неї як дійсність до можливості.
В ім. бога. Кожне явище має причину. Піднімаючи по сходам причин ми приходимо до необхідності ім. бога - верховної причини.
(НОВИЙ. ОРГАНОН) Першим ф., що свідомо поставили перед собою задачу розробки наукового методу на основі мат. розуміння природи, був Ф. Бекон (1561 - 1626). Природознавство - щира наука, а фізика, опир. на почуттів досвід - найважливіша частина природознавства. Почуття непогрішні і є джерело всякого знання. Наука є досвідчена наука і складається в застосуванні раціон. методу до почуттєвих даних. Індукція, аналіз, порівняння, спостереження, експеримент суть головні умови рац. методу. Головна праця - "Новий Органон". У цьому творі Б. свідомо протиставляє своє розуміння науки і її методу тому розумінню, на якому заснований "Органон" Аристотеля.
Б. розрізняє 2 види досвідів:
1. "плодоносні" - ціль - приношення безпосередн. користі людині 2. "світлоносні" - ціль не безпосередн. користь, а пізнання законів і властивостей речей. Передумова перетв. науки - критика всієї існ. схол. і сумнів в істинності усього, що дотепер здавалося істиною. Однак сумнів лише засіб перебування дороги до істини. Невірогідність відомого досі знання обумовлена ненадійністю умоглядного методу умовиводів і доказу. Першою умовою реф. науки явл. удосконалення методів узагальнення - індукції. Наступним кроком повинне бути очищення розуму від оман.Б. розрізняє 4 види таких забл. або ідолів - роду, печери, ринку, театру.
Ідоли роду - преп, обум. природою людини. Люд судить про прир по аналогії з власними властивостями. Звідси виникло телеологічне представлення про природу, помилки, що виникають з недосконалості люд почуттів, під впливом різних бажань, потягів.
Печери - помилки, вин. внаслідок суб'єкт переваг, симпатій, антипатій учених: одні більше бачать розходжень між предметами, ін. - їхньої подібності. Одні схильні вірити в непогріш. авторитет стародавності, ін, навпаки, віддають перевагу тільки новому.
Ринку - преп, виник внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів. Але в багатьох сл. значення слів були встановлені не на основі пізнання сутності предмета, а на основі рад. випад. враження від цього предмета.
Театру - преп, породжувані некритично засвоєними помилковими думками. ідоли. т. не вроджені нашому розумові? вони виникають внаслідок підпорядкування розуму помил. думкам.
Знання видів перешкод дозволяє уникнути помилок. Однак це знання лише негативна сторона зад. створення наукового методу. необх. також полож. навчання про метод дослідження. В історії науки чітко виступають 2 шляхи або методу дослідж.: догматичний і емпіричний. Догм метод почин. із загальних умозр положень і прагне вивести з них усі окремі випадки. Догматик схожий на павука, кіт із самого себе тче павутину.
Уч, наступному емпір методові схожий на мураху, кіт безладно тягне усе, що ні потрапиться йому на шляху. Щирий метод складається в розумової переробці матеріалів, кіт доставляє досвід. (бджола) Дотепер відкриття робилися випадково. Їх було б більше, якби дослідж. були збройні правий методом. Метод - це шлях, головний засіб досл. До нього відносяться знаряддя, довершена здатність нашого сприйняття, і знаряддя, довершуючи саму люд. думку. Науку розширює не пасивне споглядання, а експеримент, т. е активний іспит природи.
Головна умова прогресу знання - удосконалювання здатності умовиводу, найважливішою формою якої є правильна індукція. До Б. філ, що писали про індукції звертали увагу на ті випадки, кіт підтверджують доказувані або узаг. ними положення. Б. підкреслив значення тих випадків, які спростовують узагальнення, суперечать йому. Це так назив. негативні інстанції.
Народився в 1596 м у Фр. у родині дворянина. Служив в армії. Багато подорожував. Довгі роки жив у Нідерландах, де займався науковою діяльністю. У 1649р. переселився в Стокгольм, де і вмер у 1650р.
Осн. риса ф. світогляду - дуалізм. Д. допускає 2 незалежних друг від ін. першооснови: мислячу субстанцію і матеріальну "протяжну субстанцію". У границях його фізики матерія являє собою єдин. субстанцію, єдину підставу буття і пізнання. У той же час у психології, теорії пізнання, у навчанні про буття Д. - ідеаліст. У теор пізн. Д. повідомляє самою достовірною істиною істину про ім. свідомість, мислення: "Я мислю отже Я існую". В уч. про буття він не тільки визнає існ. духовної субстанції, але і затверджує, що над ними обома як вищу субстанцію перебуває бог.
Декарт - видатний учений. Він творець аналіт. геометри, запровадив метод координат, володів поняттям про функції. Від Декіст. бере початок сист алгебраїчних позначень. У мех. Д. указав на відносність руху і спокою, сформулював з-н дії і протидії, а також з-н збереження повного кільк. рух. при ударі двох непружних тел.
Д. ототожнював матерію з протягом, або простором, вважаючи, що чувств. сприймані якості предметів самі по собі, т. е об'єктивно не існ. Висновки з цього: світова матерія (=простір) безмежна, однорідна, не має порожнеч і нескінченно ділена. Зводить уся якісна розмаїтість прир. явищ до:
1. матерії, тожд. із простором і 2. до її руху. Д ст. виникає в р-те поштовху. першон. поштовх дав бог.
Проблема методу. Д. шукає безумовно достовірна вихідна теза для всього знання і метод, за допомогою якого можна, спираючи на цю тезу, побудувати настільки ж достовірний будинок науки. За висх пункт він приймає сумнів у загальноприйнятому знанні (тому що такої тези він не знах у схоластику). Цей сумнів є тільки прийом. Можна сумніватися у всьому, однак сам сумнів у всякому разі існує. Сумнів є один з актів мислення. Я сумніваюся, оскільки я мислю. Якщо т. про сумніви - достов. факт, то воно ім. лише оскільки існ. мислення, лише поск я сам існ. у якості мислячих. (Я мислю значить я існ.) Це положення і є шукана достовірна опора знання. Цей висновок не тр. логічного док-ва, він є р-т інтуїції розуму.
Ясність і виразність мислення Д помилково повідомляє необх. і достатніми ознаками всякого достовірного знання. Критерій істинності знання т. про не в практиці, а в людст. свідомості.
Ідеалізм Д. збільшився релігійними передумови його системи. У силу цього для док. реального ім. світу необхідно док. ім. бога. У числі інших ідей у розумі існ. ідея бога. Як поняття про ім. усе зроблений, ідея бога має більшу реальність чим усі ін. ідеї. У причині повинне бути принаймні стільки ж реальності скільки неї нах. у наслідку. Т. як ми існ. і тому що ми суть наслідку першопричини, те існ. і сама першопричина тобто бог. Але якщо всесоверш. бог існ., те цим виключається можливість, щоб він нас обманював. Цим обумовлена сама можливість пізнання.
Можл. істини обумовлена ім. уроджених ідей або істин (нахилу розуму до відомих аксіом і положень) до якої він відносить насамперед мат. аксіоми.
У пізнанні головну роль грає розум - раціоналізм. Д. думав, що джерелом вірогідності знання може бути тільки сам розум.
У проц. пізнання виключ. місце відвів дедукції. Вихідні положення - аксіоми. У лог ланцюга дедукції, след. за аксіомами, кожне слід ланка достовірна. Однак для ясного і виразного представлення всього ланцюга потрібна сила пам'яті. Тому безпосередн. очевидні вихідні положення, або інтуїції, мають перевага порівняно з розсудж. дедукції.
Озбр. інтуїцією і дедукцією розум може досягти достовірного знання у випадку якщо буде збройний методом. Метод Д. складається з 4 вимог:
1. допускати в як. щирі тільки такі положення, яке є розумово ясним і чітким, не можуть викликати ніяких сумнівів в істинності;
2. розчленовувати кожну складну пробл. на складові її частки пробл;
3. методично переходити від відомого і доведеного до невід. і недодо.;
4. не допускати ніяких пропусків в ог. ланках дослідження.
Бенедикт Спіноза. (матеріаліст) - (1632 - 1677). Народився в Амстердамі в єврейській родині. Знайомство С. з ідеями Декіст. привело до розриву з іудаїзмом. С. був відлучений від громади і змушений був поживати в середовищі сектантів і добувати свій хліб шліфуванням лінз для телескопів. Умер від туберкульозу.
Основна мета філ. - завоювання панування над зовнішньою природою і соверш. людст. природи. Розвиваючи ці ідеї попередників він доповнив їхнім навчанням про волю.
С. учив, що існ. лише одна субстанція - природа, кіт є причиною самої себе. Прир. є з однієї сторони природою що діє, а з ін. - природою створеної. Як природа субстанція, що діє вона є, або, що теж саме - бог. Ототожнюючи прир і бога, С. заперечує ім. надприродного істоти, розчиняє бога в природі і тим самим обґрунтовує матеріаліст. розуміння природи.
Обґрунтовує важливе розходження між сутністю й існуванням. В одиничних, минущих речах існ. не совп. з істот., але у вічній і нескінченній субстанції із сутності з необхідністю випливає її існування. Тому буття бога (або субст) може бути доведено, т. е існування бога м. б. виведено з поняття про сутності бога (природи). Буття субст. одночасно і необхідно і вільно тому що не ім. ніякої причини, яка спонукувала б субст до дії, крім її власної сутності. Одинична річ не випливає із субст як зі своєї ближ. причини. Вона може випливати тільки з ін. кінцевої речі. Тому всяка єд. річ не має волю.
Від субст. варто відрізняти світ кон. речей, або совок. модусів. Модус це те, що ім. не саме по собі, а в іншому. Субст - єдина, її сутність виключає всяка безліч. Модусів же нескінченна безліч. Вони відносяться до субст як незліченні крапки, що лежать на прямій відносяться до самої прямої.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
