3) ідеальний зміст, ідея, кінцева мета (цінність) чого-небудь; цілісний зміст якого-небудь вислову, що не зводиться до значення його складників і елементів, але, яке саме визначає ці значення.
Як бачимо, поняття «сенс» зводиться в основному до розуму, до раціонального значення, до мети. Але, можна продемонструвати поняття «сенс» в англійській мові, де слово sense («сенс») має наступні значення:
відчуття; розуміння; свідомість, розум; смисл, значення; настрій.
Тут «сенс» вже не має тільки раціональні межі, поняття розповсюджується і на чуттєву область, і навіть, в якійсь мірі, на ірраціональне – настрій.
Також поняття «сенс» ототожнюється з метою. Може в якихось областях це і вірно, але що стосується «сенсу життя», то тут ці поняття розрізняються.
Мета – це орієнтир, який можна досягти. Досягнення визначається рівнем домагання, здібностями, можливостями, випадком, - але рано чи пізно це приводить до фінішу – людина або досягає мети, або не досягає. В першому випадку він задоволений собою, в другому – ні.
Мета небезпечна тим, що вона автоматично не дає сенсу. Її досягнення як сенс річ дуже сумнівна. Досягнувши мети, людина її втрачає, вона вже зникла і інтересу не представляє. Якщо мета не досягається, то відбувається фрустрація, злам з приводу безсилля і неможливості, тобто знову сенс досягнення вислизає і починається зниження планки, зниження рівня домагань.
Сенс життя можна визначити як стійку, домінуючу спрямованість моральної свідомості, що безпосередньо виявляється у соціальній діяльності особистості чи суспільної групи і має соціальну цінність. Сенс життя зумовлює провідні ціннісні орієнтації і стратегічні цілі як граничні підвалини вибору способу життя. Базою індивідуального вибору сенсу життя є відображення у свідомості людини об'єктивних основ людського буття, подолання суперечностей між вимогами суспільного ідеалу і змістом власної діяльності, суб'єктивними задумами і об'єктивними результатами і, нарешті, рівень розуміння і обгрунтування свого призначення і покликання, покладання цілей і перспективи власної життєдіяльності у контексті життя суспільства, соціальної групи, референтного оточення.
Сенс не має початку і кінця, тут немає фінішу. Сенс може розкриватися в цілях, які ставить перед собою людина, сенс визначає її поведінку, її цілі, але він не тотожний цілям. Поняття «сенс» ширше. Воно існує апріорно, ще до народження індивіда, на відміну від цілей, які формулюються і реалізуються вже безпосередньо особою, «пророслою» з індивіда.
Необхідно також розрізняти поняття «сенс» і «реалізація сенсу». Вони співвідносяться так само, як поняття «людина» і «особа». Сенс життя один для всіх, він характеризує людину в цілому, як представника роду. Реалізацію сенсу життя вже визначає для себе особа, з її індивідуальністю і неповторністю. Тому коли говоримо про способи реалізації сенсу життя уніфікація неможлива – у кожного свій спосіб, свої цілі. Часто поняття «сенс» вживають замість «способу реалізації сенс».
Таку відмінність можна пояснити лінгвістичними складнощами, культурними особливостями людей, їх рівнем розвитку і т.п. Річ у тому, що безпосередньо сенс життя сформулювати не можна, він не укладається в словесно-логічну конструкцію. Якщо дати якесь формулювання, то знайдеться безліч людей, які з нею не погодяться, або просто не зрозуміють. Мова (а разом з нею і мислення) стоять на варті повного взаєморозуміння. Як не дивно, але мислення кожної людини унікальне, воно схильне до впливу безлічі чинників, зокрема й ірраціональних, а формулювати результати мислення потрібно в уніфікованих словесно-символьних конструкціях, що, у свою чергу, трансформуючи індивідуальне, не дозволяє передати іншому той унікальний смисл, який розуміє-відчуває той, хто говорить.
Саме тому кожний формулює сенс життя по-своєму. Навіть на різних стадіях життя особи формулювання (реалізація) сенс життя може мінятися. Те ж відноситься і до людини як до поняття безсмертно-історичного. В епоху Відродження один сенс, в епоху Просвіти – інший, і т.п.
3 Реалізація сенсу життя
Істинний сенс життя не виявляється в результаті пошуку, але без пошуку він не виявляється ніколи.
Раджніш Перефразований.
1. Віра – найдавніший сенс життя людини, найбільш живуче і дієве. До цього дня люди у вірі знаходять своє призначення, свої цілі і гармонію. В різні історичні епохи об'єкт віри був різний. Одних богів скільки було. Навіть спеціальні терміни з'явилися, такі як політеїзм, монотеїзм, деїзм, теїзм, пантеїзм, панентеїзм і т.п. Але бог – це приватний об'єкт віри. Вірити можна в що завгодно. Навіть атеїст вірить, що Бога немає. Адже довести не може, а всього лише вірить.
Віра – це феномен, який йде від сенсу, в якійсь мірі це протилежність розуму. Але віра має велике позитивне значення, і не одне. Очевидний житейський досвід підтверджує вірність і благотворність орієнтирів, пропонованих великими світовими релігіями, зокрема віра в замогильне буття душі людської. Поза тим, наскільки виправдана з наукових позицій ця віра, вона, безперечно, допомагає гідно жити і спокійніше померти. А вже там будь що буде.
Віра наповнює життя сенсом. У вірі є свої прийоми і шляхи, які ведуть до т.з. «божественного одкровення», про яке говорили богослови. Просто людина «прозріває», йому дійсно щось відкривається. Але є і інші способи реалізувати сенс. Причому вони не обов'язково повинні виключати віру.
Що стосується Бога, то він є, він тотожний самому сенсу. Що не являється Богом, добре описано у Фейєрбаха, який розгромив християнство. Богом не являється все, що має побутову людську атрибутику, як ось: свідомість, емоції, руки, ноги, добро-зло, мораль і т.п. Персоніфікований бог – це художній прийом, який можуть сприйняти віруючі. Деякі з них, наприклад, індуїсти, чудово розуміють, що Бог – це метафора, за якою стоїть щось більше. Адже треба якось назвати ЦЕ, охарактеризувати, зробити мислимим… Фейєрбах замінив один шлях на інший, – віру на любов. Великої різниці немає.
2.Багато хто розуміє, що «храм божий усередині нас» і знаходять сенс життя в пізнанні себе. Або, так би мовити, в пізнанні через себе. Річ у тому, що людина – шматочок уселенської голограми, «мікрокосм», який містить в собі весь Всесвіт, всі його властивості. Частина містить ціле і навпаки. Не все це сприймається і усвідомлюється, але можна припустити, що це так і є.
Тому даосизм і підказує, що не «виглядаючи з вікна, можна бачити природне дао», тобто спіткати значення, істину. Але пізнати самого себе (або через себе) складно, особливо представнику «європейської цивілізації», якому потрібно посадити дерево, побудувати будинок, виростити сина, дістати вищу освіту, знайти на хорошу роботу, соціальне саморазвернуться, п'яте…, десяте…, а там і смерть стукає, вже і пізнавати себе ніколи. Христос говорив: «Киньте все і слідуйте за мною», «Залиште тата-маму, дружину-чоловіка і слідуйте за мною». Але на те він і був «сином божим», щоб люди за ним пішли, а хто сам зважиться на такі жертви? Тому самопізнання, як правило, відбувається паралельно, як би життєвим лейтмотивом, але майже ніколи – головною темою.
3. Навчання, накопичення знань як сенс життя теж мають місце. Саме тому існує наука. Безліч людей присвячують собі нею, знаходять сенс свого існування в науці. Це визначає їх роботу, склад розуму, цілі, прагнення.
Тут необхідно розрізняти знання як мету і знання як засіб. Сенс життя в знаннях як в кінцевому результаті має на увазі, що знаючий досягне такого рівня знання, свідомості, коли він раціонально (або інтуїтивно) зможе зробити якесь відкриття. «Навчання – світло» в кінці тунелю. Якщо багато вчитися і цікавитися, то рано чи пізно може відбутися перехід кількості в якість: або багаж знань трансформується в інтуїцію і правильне розуміння речей, або людина зрозуміє, що «наше незнання досягає все більш віддалених світів», і змінить сенс свого існування. Але на якомусь етапі його життя знання все-таки зіграли сенсотворчу функцію.
А є ще така модель. З погляду методології «Іцзін» (т.з. «Книга змін», китайська біблія), людина на землі є накопичувач інформації. Потім він звільняється від свого матеріального носія і існує як інформаційно-енергетична система – просто переносник інформації, ось в чому його функція, в чому його значення.
4.Творчість, самореалізація розбурхували багато розумів. Перед лицем смерті, яка не покидає людини вже з самого народження, люди бачать сенс свого життя в творчому безсмерті. Хочеться створити таку цінність, яка залишиться нащадкам і про творця пам'ятатимуть протягом століть. Він житиме в своєму «дусі, що об'єктивується». На схожих позиціях стоїть слава, яка досягається різними способами. Всі ці потуги направлені в безсмертя. Спроектувати себе у вічність – ось сенс життя творців.
На побутовому рівні кожний з нас по-своєму творець. Проектувати можна себе, наприклад, в дітях. «Ми підемо – вони залишаться». Сенс – максимально реалізувати себе в дітях, через виховання, любов, турбування.
У абстрактніших категоріях сенс життя людини, яка обрала цю форму реалізації, полягає в тому, щоб самостійно, зусиллям своєї волі долати або спробувати подолати всі опори і обставини, реалізовуючи свою життєву програму. В цьому випадку людина стає дійсно вільною, оскільки вільна володіти над зовнішніми обставинами і умовами (як над своїм біологічним, так і над своїм соціальним началом). І навпаки, нездатність реалізувати власну життєву програму - через внутрішні властивості або дуже могутній тиск обставин - породжує в людині стан несвободи, залежність від обставин життя, від інших людей.
Ось така основа у самореалізації як сенсу життя. Але це шлях так званих творців для результату. Вони максимально розкривають свої можливості, створюють щось нове, іноді корисне для інших, іноді небезпечне, але для них сенс в постановці цілей і неодмінному досягненні їх.
Істинну творчість на результат не направлено. Її сенс – сам процес, результат же – вдалий чи ні – це побічний продукт. Іменник «творчість» походить від дієслова недоконаної форми «творити», тобто дію не закінчено.
Рутинна робота, сіра повсякденність і т.п. – все може мати сенс, якщо відноситися до цього стоїчно, з любов'ю. Щоденне приняття заварки з кип'ятком можна любовно звести в ранг чайної церемонії і медитувати над самим процесом приготування чаю або його пиття.
Будь-яка річ, будь-який процес – це теж уламок уселенської голограми. В тому-то і особливість голограми, що будь-яка її частина містить те ж зображення, що і ціле. Розпилюватися у принципі не обов'язково. Сенс полягає у всьому.
5. Відсутність сенсу – теж сенс. Це такий спосіб сформулювати своє ставлення до відсутності у людини більшості загальноприйнятих цінностей, цілей. Людина просто існує, щось поробляє, спостерігає за собою, іншими. Вона просто дрейфує по життю, і в цьому її сенс. Добре проявили себе в цьому представники екзистенціалізма. Для них сенс життя в тому, щоб визнати все найстрашніше, що тільки може бути, налякати себе, задавити буттям, «закинути» в світ, приготуватися до смерті, а потім потихеньку усвідомлювати, що життя не така вже погана штука. Це рівносильне тому, коли людина ходить в тісному взутті, а потім приходить додому, знімає його і тріумфує - як мало їй треба для щастя. Так само і заслуга екзистенціалістів в тому, що вони можуть додати сенс будь-якій дрібниці з безкрайнього людського існування, а в цілому – абсурд.
Страницы: 1, 2, 3
