Рефераты. Поняття "реальність", "цивілізація" й "культура"

Поняття "реальність", "цивілізація" й "культура"

Поняття „реальність", „цивілізація" й „культура"


Сьогодні „реальність" залишається складним і досить незрозумілим поняттям. У строкатому розмаїтті всіляких „реальностей" важко розібратися навіть професійному філософові, не говорячи вже про просто думаючу людину, здивовану нападками на свої прості й стійкі уявлення про реальність з боку не тільки науки й мистецтва, але вже давно й самої щоденності. Навіть у такому фундаментальному й далекому від понятійних невизначеностей напрямі науки, як фізика, є багатомірна інтерпретація квантової теорії Хью Еверетта, або так звана теорія мультиверса, що пояснює, зокрема, дивовижність інтерференції одного фотона, непояснену на сьогоднішній день з огляду існування тільки одного реального всесвіту, через взаємодію безлічі „паралельних" всесвітів. Тому в усякому дослідженні, що вимагає критичного визначення „реальності", доводиться починати з того самого - із самого визначення й осмислення „реальності" як такої. Незважаючи на все більшу популярність проблематики, у багатьох філософських словниках й енциклопедіях поняття „реальність" відсутнє. Але все-таки при бажанні його неважко розшукати: „Реальність (лат. realis - речовинний, діючий) - усе, що існує в дійсності. Як філософська категорія „Р." позначає все суще". Це визначення, по суті, збігається з визначенням Гегеля. Дійсно, якщо „суще" - це все невизначене „є", то „все суще" - це межа вже певного сущого, тобто певна наявність. У Гегеля ж реальність визначається так: „Якість, узята таким чином, щоб вона, будучи розрізненою, вважалась сущим, є реальність". При цьому „реальність як певна якість, виведена за межі своєї визначеності, перестає бути реальністю; вона перетворюється в абстрактне буття". „... Реальність взагалі означає вступ у наявне буття як певне буття". Відзначимо, що в самому визначенні зовсім невизначеним залишається спосіб виходу до наявності й вид його. Інакше кажучи, для реальності не має значення, як і в якому вигляді визначеність уособилась, не важлива навіть сама визначеність, важлива тільки певна наявність. Але в реальності як такій сама визначеність якості - ще тільки порожня формальна визначеність, тому й визначеність реальності як така є теж формальна визначеність. І наявність тут так само зовсім формальна, а не певна наявність. І це означає, що типологія реальності як такої сама стане її визначенням. Іншими словами, побудова теоретичної типології реальності розкриває підставу самої типології більше, ніж реальність як таку, що залишається байдужою до подібних визначень.

Для з'ясування цього моменту розглянемо, наприклад, три феномени: дерев'яний стіл, намальований стіл і хмару у формі стола. З вищесказаного виходить, що всі три столи реальні. Перший стіл зроблений з дерева цілком добротно, тобто всі його істотні якості одержали своє відбиття, були реалізовані; другий - зроблений, скажімо, у сукупності графітових кривих на тлі альбомного аркуша, і далеко не всі його властивості тут одержали своє визначення, реалізувалися; третій - зроблений випадково хмарою на тлі неба, і тут, можливо, ще менше визначився, реалізувався стіл, ніж у малюнку. Незважаючи на всі ці розбіжності в ступенях і видах реалізації, усі три столи відрізняються один від іншого й водночас визначені як столи й тому, безсумнівно, реальні. Усі ці розбіжності реалізації столів уже є питанням розбіжностей дійсності, але аж ніяк не реальності. І якщо за намальованим столом не можна працювати, це анітрохи не заперечує його реальності, а говорить лише про невизначеність деяких, нехай й істотних, якостей. Ще один із сумнів, що стосується цього питання, - це сумнів щодо всяких небилиць, наприклад, кентавра. За викладеною логікою виходить, що й кентавр реальний? Цілком правильно, з погляду реальності, він не менш реальний, ніж дерев'яний стіл. Так, його дійсність - у міфах, малюнках, ігрових світах, але хіба це не є певна наявність? З цього приводу цікаво згадати відповідь Л.П. Карсавіна на питання А.А. Варнєєва щодо розуміння збігу поняття й буття у випадку фантастичних істот: „Образ кентавра має риси загального поняття, але споріднене конкретному символу, у якому знання буття про себе висловлюється приблизно, через натяк або уподібнення. Цей образ не реальний, а міфічний, однак у ньому пізнається дійсність не меншою мірою, ніж вона пізнається, скажімо, в образі Гамлета, що теж не існував як історично реальна особа. В образі кентавра ми пізнаємо нашу тваринність, неприборканість, що сполучається з інстинктивною мудрістю, спорідненістю людини з твариною, нарешті, обмеженість усякої істоти. Усе це, безсумнівно, існує й невимовним образом єдине. Саме невимовність пізнаваної нами реальності виявляється в тім, що, інтуїтивно пізнавши її й намагаючись виразити, ми уявляємо собі фантастичну істоту. Адже невимовне, якщо й піддається відбиттю, то тільки так, щоб при цьому воно залишилося невираженим". Єдине, у чому тут неправильність, так це в протилежності реальності й міфічності, - „не реальний, а міфічний". Завдяки дослідженням А.Ф. Лосева в сучасній науці можна вважати встановленим і доведеним, що міфічне є дуже інтенсивна реальність. Наведемо досить красномовні положення „Діалектики міфу": „Потрібно бути до краю короткозорим у науці, навіть просто сліпим, щоб не помітити, що міф є (для міфічної свідомості, звичайно) найвища за своєю конкретністю, максимально інтенсивна й найбільшою мірою напружена реальність. Це не вигадка, але - найбільш яскрава й саме справжня дійсність". Природно, привертає до себе увагу застереження щодо „міфічної свідомості" Але можна з упевненістю сказати, що в цьому випадку вона належить до порівняльного ступеня „найвища", „максимально інтенсивна" й т. ін., а не до того, що міф становить собою реальність лише для міфічної свідомості. Можна легко навести інший фрагмент, де немає ніяких застережень, які б хвилювали з приводу реальності: „Міф не є буття ідеальне, але - відчута життєва й активна, речовинна реальність і тілесна, до тваринності тілесна дійсність". Втім, щоб зрозуміти всю суть справи, необхідно, звичайно, звернутися до самої „Діалектики міфу". Для нас же зараз важливо розв'язати питання щодо визнання реальності за фантастичним, міфічним і т. ін. І навіть така крайність у цьому напрямі, як своєрідний „геометричний кентавр" - „круглий квадрат", не повинна викликати сумніву - він також, звичайно, реальний. Саме в такому вигляді „круглий квадрат" і є в наявності, тобто реалізований і дійсний у мові. Однак у реальність як таку, що визначилася в становленні, до визначення в іншому виходять моменти, які втримуються в самому становленні. Більше того, сама реальність у згорнутому вигляді втримується в становленні, і згодом вона ж і розгортається з нього. Ідеться про віртуальну форму вираження й, відповідно, віртуальну реальність. Цей вид найцікавіший у цьому випадку, тому що виявляє всю реальність цілком у системному й згорнутому вигляді. Реальність, покладена в такому вигляді реальність в основу її ж типології, дає саме онтологію реальності. Якщо це представити образно, то це схоже на типологію різноманіття живого на основі генотипу. Отже, розглянемо моменти, зняті в становленні.

Становлення, по-перше, є синтез буття й небуття. Але, крім їхнього повного розчинення одне в одному, тобто вступу в байдужну єдність, є ще їхні помітні збіги, які так само виступають моментами становлення й знімаються ним. Тому становлення, по-друге, є синтез виникнення й переходу небуття в буття й буття в небуття, розрізнення небуття в бутті й буття в небутті, тобто їхнього розходження в єдності. Усе це розкрив Гегель у „Науці логіці", і більше додати до цього нічого. Але розходження може бути акцентоване не тільки в їхній єдності. Сам їхній збіг тотожний і водночас нетотожний їм самим. Тому розходження можна акцентувати так само в збігу буття й небуття в бутті, збігу буття й небуття в небутті, збігу буття й небуття в сукупному обстоюванні буття й небуття. Ці моменти становлення й розкриває А.Ф. Лосев у „Самому самому": „1) збіг буття й небуття в бутті є число;

2) збіг буття й небуття в небутті є інобуття;

3) збіг буття й небуття в сукупному обстоюванні буття й небуття є границя;

4) збіг буття й небуття у сфері байдужого збігу буття й небуття, або збіг буття й небуття як такий, тобто як саме збіг буття й небуття, є становлення". Таким чином, становлення, по-третє, є синтез числа й інобуття й, по-четверте - синтез границі з самою собою - границі границі (це все дуже чітко розкрито в зазначеній роботі А.Ф. Лосєва, тому за додатковими роз'ясненнями варто звернутися саме до неї). Але й це ще не все. Можна ще акцентувати розходження буття й небуття з їхнім збігом у самому збігу. Тоді помітний збіг буття зі збігом буття й небуття, вихід буття в збігу буття й небуття є вихід за межу, принцип нескінченності, належності. Помітний збіг небуття зі збігом буття й небуття, вихід небуття в збігу буття й небуття, є вихід до межі, принцип кінцівки, межі. Одержуємо, що становлення, по-п'яте, є синтез кінцевого й нескінченного. Якщо ж акцентувати сам момент прийняття буттям збігу буття й небуття при розходженні буття і його збігу з небуттям, то це буде буття-в-іншому; при їхній тотожності - буття-в-собі. Якщо акцентувати момент прийняття небуттям збігу буття й небуття, знову ж, при їхньому розходженні - буття для-іншого; при тотожності - буття для-себе. Якщо разом з тим акцентувати всі ці моменти в тотожності самого буття й небуття, то одержимо буття-в-одному й буття-для-одного. Тоді становлення, по-шосте, є синтез буття-в-одному й буття-для-одного, по-сьоме - буття-в-іншому й буття-в-собі, по-восьме - буття для-іншого й буття-для-себе.

Але сама ця роз'єднаність у єдності становлення є наявне буття, реальність. І тому розрізнені моменти становлення вже суть перші визначення реальності як такої. Вони ще не обмежують становлення, не реалізовані в ньому, але вже покладені й становлять собою зародок реальності, що йому належить із себе розгорнути. Таким чином, наявна реальність - це помітна в становленні єдність 1) буття й небуття,

2) виникнення й скороминучості,

3) числа й інобуття,

4) границі із собою ж,

5) кінцевого й нескінченного, що є наявним,

6) в-одному й для-одного,

7) в-іншому й у-собі,

8) для-іншого й для-себе.

Тепер розглянемо, як стоїть справа з емпіричною типологією. Тут уже самим способом побудови ми викладаємо фігурність розглянутої реальності, виходимо за байдужість меж визначеності, визначення й існування.

Інакше кажучи, усе те, що було байдуже в реальності як такій, тепер визначається й розрізняється, виходить разом з нею в наявне буття. Тепер уже не реальність як така, а певна реальність; не певна якість як така, а конкретно певна якість; і, зрештою, не суще взагалі, а виразно суще. Більше того, ставиться питання про те, де все це визначається і є в наявності? От на цьому виході за байдужість визначеності реальності та її моментів і ґрунтується емпірична типологія.

Страницы: 1, 2



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.