«На теперішній момент ми починаємо усвідомлювати людське суспільство та оточуюче середовище як єдину систему, неконтрольований ріст якої є причиною її нестабільності. Досягнутий нині абсолютний рівень цього неконтрольованого росту визначає високу інерційність динамічної системи, знижуючи тим самим її гнучкість та здатність змінюватися й пристосовуватися. Стало очевидним, що в цій системі немає ніяких внутрішніх кібернетичних механізмів та, не здійснюється ніякого “автоматичного” саморегулювання макропроцесів. Цим кібернетичним елементом еволюції нашої планети є сама людина, здатна активно впливати на формування свого власного майбутнього. Однак людина може на ділі виконувати це завдання тільки за умови контролю над всією складною системною динамікою людського суспільства в контексті навколишнього середовища його перебування… що може сповістити про вступ людства в нову фазу психологічної еволюції” /13. С. 123-124/. Наприкінці другого дня стало очевидним, що переважна більшість учених не підтримує основну мету клубу.
Ядро клубу “постійний комітет” склали шість чоловік. Це Ауреліо Печчеі, Еріх Янц, Олександр Кінг, Макс Монне (голландський експерт по міжнародних проблемах), Жан Сен-Жур (експерт з питань економіки й фінансів французької футурологічної школи) і Гуто Тіманн (голова Баттелевского інституту в Женеві).
Перед клубом були поставлені дві основні цілі. Перша - сприяти усвідомленню ускладнень що виникли перед людством; друга - шляхом впливу на суспільну свідомість, сприяти виправленню нинішньої ситуації.
Таким чином, був створений Римський клуб - міжнародна неурядова організація, що поєднує у своїх рядах учених, суспільних і політичних діячів різних країн світу. Юридично Римський клуб зареєстрований у Швейцарії. За Статутом чисельність Клубу не повинна перевищувати більше 100 чоловік.
Перший проект доповіді Римському клубу за назвою “Пошуки конструктивної відповіді на зростаючу складність і невизначеність світового розвитку” був запропонований Хасаном Озбекханом, турком за походженням, філософом, фахівцем в галузі кібернетики й планування, що очолював один з каліфорнійських мозкових центрів. Ідея його доповіді складалася в “розробці первісної, грубої моделі або декількох моделей, - яка загалом відбивала б динаміку світового розвитку, у надії, що вона дозволить виявити найбільш важливі компоненти системи й самі небезпечні (з погляду майбутнього) взаємозв'язкі між ними” /13. С.133/. Однак через складність проекту й нестачу часу для його розробки, лідери Римського клубу відмовилися від цього проекту.
6. Доповіді Римському клубу
Першою роботою під егідою Римського клубу була математична модель, що імітувала світову ситуацію – “Мир – 1”. Її творець - Джей Форрестор - професор прикладної математики та кібернетики Массачусетського технологічного університету, розробив в 4-х тижневий строк досить примітивну модель, що складалася з більш ніж 40 нелінійних рівнянь, що описують взаємозв'язок наступних 5 параметрів: населення, капіталовкладення, використання не поновлюваних ресурсів, забруднення навколишнього середовища й виробництво продовольства.
Так, уперше, була реалізована ідея глобального моделювання. Модель пророкувала, що людство йде до неминучої катастрофи. Модель була примітивною та грубою, тому було вирішено створити нову, більш досконалу модель. За порадою Форрестора, групу по створенню нової моделі світового розвитку очолив Деннис Медоуз. Використовуючи економіко-математичні моделі Джея Форрестора Медоуз створив модель “Мир – 3”.
12 березня 1972 р. у Вашингтоні, у Смитсоновському інституті була представлена перша доповідь Римському клубу “Межі росту”, розроблена фахівцем в області системної динаміки, професором Массачусетського університету Деннисом Медоузом.
Модель давала самі похмурі прогнози на майбутнє. Через 75 років стверджувалось у доповіді, сировинні ресурси будуть вичерпані, а нестача продовольства стане катастрофічною.
З тих пір з ініціативи Римського клубу було виконано 18 дослідницьких проектів, результати яких представлені у формі доповідей Римському клубу. До числа основних з них входять:
“Межі росту”, 1972 р. (рук. Д.Медоуз);
“Людство на поворотному пункті”, 1974 р. (М.Месарович і Э.Пестель);
“Перегляд міжнародного порядку”, 1976 р. (Я.Тинберген);
“За межами сторіччя марнотратства”, 1978 р. (Д.Габор);
“Цілі для людства”, 1977 р. (рук. Э.Ласло);
“Енергія: зворотний рахунок”, 1978 р. (рук. Т. Монтбрил)
“Немає меж навчанню”, 1979 р. (рук. Дж.Боткін, М.Эльманджера, М.Малиця);
“Третій світ: три чверті світу”, 1980 р. (М.Гренье)
“Діалог про добробут та благополуччя”, 1980 р. (О.Джаріні)
“Маршрути, що ведуть у майбутнє”, 1980 р. (Б.Гаврилишин);
“Мікроелектроніка та суспільство”, 1982 р. (рук. М.Фрідрихс, А.Шафф);
“Революція босоногих”, 1985 р. (Б.Шнейдер) і ін.
“Перша глобальна революція”,1989 р. (А.Кинг, Б. Шнайдер)
7. Основні ідеї Римського клубу
Аналізуючи діяльність Римського клубу, його творець і лідер Ауреліо Печчеі, сформулював “Основні цілі людства”, які виклав у своїй книзі “Людські якості” /13/.
Печчеі пропонує шість, як він називає “стартових” цілей, які пов'язані з “зовнішніми межами” планети; “внутрішніми межами” самої людини; культурною спадщиною народів; формуванням світового співтовариства; охороною навколишнього середовища й реорганізацією виробничої системи.
Коротка характеристика для кожної мети виглядає таким чином:
Перша мета: зовнішні межі
Присутність людини на планеті, її діяльність обмежується біофізичними межами (“зовнішніми межами”) Землі. Отже, людина у своїй діяльності, повинна виходити з можливостей оточуючої її природи, не доводячи її до крайніх меж.
Друга мета: внутрішні межі
Ця мета вказує на те, що не тільки планета, але й можливості самої людини мають фізичні й психологічні межі. Створюючи власну культуру, цивілізацію, тобто якесь штучне середовище, людина змушена з однієї сторони гранично напружувати й виснажувати внутрішні резерви свого організму, а з іншої, через недостатність навантаження йде деградація його біофізичних здатностей.
Ідея цієї мети (а вона є центральною для А. Печчеі) складається в удосконалюванні людини, розкритті його нових потенційних можливостей.
Третя мета: культурна спадщина
Розвиток технологічної цивілізації веде до уніфікації культури. Тому тільки дбайливе відношення до культурної спадщини допоможе зберегти унікальність різних культур. І хоча організації типу ЮНЕСКО проводять певну роботу, але цього явно недостатньо.
Четверта мета: світове співтовариство
Інтеграція в єдине світове співтовариство дозволяє більш ефективно регулювати міжнародне життя, і отже є більш ефективним способом співіснування. Однак, таке положення справ не відповідає інтересам великих держав, а також ряду егоцентричних держав. Тому необхідно переосмислити ідею національної держави, щоб знайти шляхи для перетворення нинішньої світової системи у світове співтовариство.
П'ята мета: середовище перебування
Проблема полягає в тому, як розмістити на планеті людей, чисельність яких через кілька десятків років стане вдвічі більше нинішнього.
Шоста мета: виробнича система
Виробничому істеблішменту належить у сучасному світі ключова роль. Однак, збої в економічних механізмах, незалежно від того, що керує - ринок або план - стають все відчутніше. У чому філософські причини економічних проблем, і якою повинна бути економічна система майбутнього, щоб забезпечити безупинно зростаюче по кількості населення планети.
8. Соціально-філософські передумови побудови моделі глобального розвитку
Виникнення та еволюція глобального моделювання
На цей час відомо більше десяти великих проектів, створених з використанням методів математичного моделювання, у яких досліджуються проблеми глобального характеру. Перші й найбільше широко відомі моделі – “Мир-2” і “Мир-3” були розроблені з ініціативи Римського клубу американськими професором Дж. Форрестором (1971 р.) та його учнем Д. Медоузом (1972 р.). Мета цих досліджень: простежити розвиток кризових тенденцій у взаємодії між суспільством і середовищем його перебування в найближчому сторіччі, виходячи з допущення, що характер соціально-економічного розвитку в основному залишається незмінним. Проводячи за допомогою методу системної динаміки розрахунки для світу в цілому, Форрестор і Медоуз прийшли до висновку про те, що протиріччя між обмеженістю земних ресурсів, зокрема площ, придатних для сільського господарства, і зростаючими темпами їхнього використання населенням, що збільшується, можуть привести до середини XXI століття до глобальної кризи: катастрофічному забрудненню середовища, різкому зростанню смертності, виснаженню природних ресурсів і занепаду виробництва. Цей висновок можна вважати першим каменем, що ліг в основу нового наукового напрямку - глобалістики. Як альтернатива історично сформованому шляху розвитку людства, була висунута концепція “глобальної рівноваги”, відповідно до якої необхідно негайно припинити збільшення чисельності населення земної кулі, обмежити промислове виробництво, зменшити споживання ресурсів Землі приблизно в 8 разів. Основним недоліком висновків отриманих на основі аналізу цих моделей є досить обмежене подання їхніх авторів про можливості свідомого впливу людства на свій власний розвиток.
У відповідь на критику перших моделей Римський клуб запропонував новий проект – “Стратегія виживання”, що був створений під керівництвом М. Месаровича та Е. Пестеля (1974 р.).
Метою цього дослідження було: проаналізувати більшу кількість факторів у порівнянні з попереднім проектом, здатних імітувати розвиток, досліджувати можливості локалізації криз, знайти шляхи їхнього запобігання. Світ у моделі Месаровича-Пестеля представлений у вигляді десяти регіонів, взаємодіючих через імпорт-експорт і міграцію населення. Автори цієї моделі прийшли до висновку, що світу загрожує не глобальна катастрофа, а ціла серія регіональних катастроф, які почнуться значно раніше, ніж пророкували Форрестр і Медоуз. Месарович і Пестель протиставили концепції “глобальної рівноваги” концепцію “органічного росту” світу як єдиної системи взаємозалежних частин, які повинні гармонічно сполучатися. “Органічний ріст” забезпечується структурною диференціацією елементів системи й функціональною взаємозалежністю між цими елементами, й протиставляється чисто кількісному недиференційованому експонентному росту. Вказуючи на взаємозалежність кризових ситуацій, автори намагаються простежити, як взаємодіють зміни одних параметрів у певних регіонах зі змінами параметрів інших регіонів. (Наприклад, рівень харчування в регіонах Азії й Африки й обмеження росту матеріального споживання в країнах Заходу.) Хоча в цілому автори виступають не за “стримування росту”, а за “органічний розвиток світу”, вони обмежуються, по суті, рекомендаціями просвітительського характеру.
Страницы: 1, 2, 3, 4
