Забезпечивши побудову механічної картини світу, ці принципи перетворилися в її філософське обґрунтування.

Після виникнення механічної картини світу процес формування спеціальних картин світу протікає вже в нових умовах. Спеціальні картини світу, що виникали в інших областях природознавства, випробовували вплив фізичної картини світу як лідера природознавства й, у свою чергу, робили на фізику активний зворотний вплив. У самій же фізиці побудова кожної нової картини світу відбувалося не шляхом висування натурфілософських схем з їхньою наступною адаптацією до досвіду, а шляхом перетворення вже сформованих фізичних картин світу, конструкти яких активно використовувалися надалі теоретичному синтезі (прикладом може служити перенос уявлень про абсолютний простір і час із механічної в електродинамічну картину світу кінця XIX сторіччя).

Ситуація взаємодії картини світу й емпіричного матеріалу, характерна для ранніх стадій формування наукової дисципліни, відтворюється й на більше пізніх етапах наукового пізнання. Навіть тоді, коли наука сформувала шар конкретних теорій, експеримент і спостереження здатні виявити об'єкти, пояснюються не в рамках існуючих теоретичних уявлень. Тоді нові об'єкти вивчаються емпіричними засобами, і картина світу починає регулювати процес такого дослідження, випробовуючи зворотний вплив його результатів.

Досить показовим прикладом щодо цього може служити експериментальне відкриття катодних променів наприкінці XIX століття й вивчення їхніх основних властивостей.

Після того як ці промені випадково були виявлені в досвідах з електричними розрядами в газових трубках, з'ясувалося, що існуючі теоретичні знання нічого не говорять про природу нового фізичного агента. Тоді почався досить тривалий період вивчення катодних променів переважно експериментальними засобами. Було встановлено, що катодний пучок здатний обертати радіометр (ефект механічної дії катодних променів), що поставлений на їхньому шляху мальтійський хрестик дає на склі чітку тінь (прямолінійність поширення катодних променів), що наближення до них магніту приводить до зсуву викликуваного ними плями (ефект взаємодії катодних променів з магнітним полем). Всі ці властивості катодних променів були виявлені в експериментах Крукса, що уклав, що катодні промені є потоком заряджених корпускул.

Звичайно вважається, що гіпотеза про корпускулярну природу катодних променів була висунута Круксом після проведення експериментів як їхнє узагальнення. Але це не так, оскільки в загальному виді ця гіпотеза передувала досвідам Крукса. Вони були направлені особою системою історично сформованих уявлень про фізичну реальність, згідно яким процеси природи трактувалися як взаємодія променистої матерії (коливань ефіру) і часток, що несуть електричний заряд (здатних у свою чергу утворювати тіла як заряджені, так і електричне нейтральні).

Зазначена система уявлень не була теорією у власному розумінні слова, оскільки вона не містила конкретних теоретичних моделей і законів, що пояснюють і пророкує результати експериментів. Це була фізична картина світу, прийнята в природознавстві наприкінці XIX початку XX століття.

Із цієї картини випливало, що фізичний агент, природу якого належало вивчити, міг бути або потоком корпускул (електричне зарядженою або нейтральних), або променистою матерією. Крукс із самого початку дотримувався корпускулярної гіпотези й своїх досвідів ставив з метою її обґрунтування. Характерно, що в цей період іншими дослідниками (Ленард, Герц) проводилася експериментальна перевірка й альтернативне припущення про хвильову природу катодних променів (досвіди дали негативну відповідь, показавши, що катодні промені не є електромагнітними хвилями).

Важливо, що в обох випадках первинна гіпотеза, відповідно до якої висувалося основне завдання експериментального дослідження, була генерована фізичною картиною світу. Надалі в міру зіставлення гіпотези з можливостями експерименту загальне завдання досліджень конкретизувалося й розчленовувалася на ряд локальних завдань: з'ясовувалося, які ефекти можуть підтвердити корпускулярну (відповідно хвильову) природу катодних променів, якими засобами можна реєструвати зазначені ефекти, і т.д. Звідси й виникав задум кожного з експериментів, поставлених Круксом, Ленардом, Герцом і іншими дослідниками. Картина фізичної реальності визначала тут стратегію експериментальної діяльності, формулюючи її завдання й указуючи шляхи їхнього рішення.

У свою чергу, отримані факти робили активний зворотний вплив на сформовану фізичну картину світу. З'явилася гіпотеза про особливу природу часток, що утворять катодні промені, які Крукс думав частками, що лежать в основі фізики Всесвіту. Я беру на себе сміливість припустити, писав Крукс, що головні проблеми майбутнього знайдуть своє рішення саме в цій області й навіть за нею. Тут, на мою думку, зосереджені остаточні реальності, найтонші, визначальні, таємничі.

Наступний розвиток фізики багато в чому підтвердило цю гіпотезу, довівши, що негативно заряджені частки, що становлять катодні промені, не є іонами, а являють собою електрони (експерименти Томсона й Ленарда й теорія Лоренца).

Функціонування наукової картини світу як дослідницька програма емпіричного пошуку виявляється як у процесі експериментального дослідження, так і в науках, заснованих на спостереженнях і не застосовують експериментальних методів.

Так, у сучасній астрономії, незважаючи на досить розвитий прошарок теоретичних моделей і законів, значне місце належить дослідженням, у яких картина світу безпосередньо регулює процес спостереження й формування емпіричних фактів. Астрономічне спостереження досить часто виявляє новий тип об'єктів або нові сторони взаємодій, які не можуть бути відразу пояснені в рамках наявних теорій. Тоді картина реальності активно направляє всі наступні систематичні спостереження, у яких поступово розкриваються особливості нового об'єкта.

Характерним прикладом щодо цього може служити відкриття й вивчення квазарів. Після виявлення першого квазара радіоджерела відразу ж виникло запитання, до якого типу космічних об'єктів він відноситься? У картині досліджуваної реальності, що зложилася вчасно відкриття квазарів, найбільш підходящими типами об'єктів для цієї мети могли бути зірки, або дуже вилучені галактики. Обидві гіпотези цілеспрямовано перевірялися в спостереженнях. Саме в процесі такої перевірки були виявлені перші властивості квазарів. Подальше дослідження цих об'єктів емпіричними засобами також проходило при активному коректуванні з боку картини реальності. Зокрема, можна встановити її роль в одному із ключових моментів цього дослідження, а саме відкритті великого червоного зсуву в спектрах квазарів. У джерелах цього відкриття лежав здогад М. Шмідта, що ототожнив емісійні лінії в спектрі квазарів зі звичайної бальмеровською серією водню, допустивши великий червоний зсув (рівне 0,158). Зовні цей здогад виглядає сугубо випадкової, оскільки до цього часу вважалося повсюдно, що квазари є зірками нашої Галактики, а зірки Галактики не повинні мати такий зсув. Тому, щоб виникла сама ідея зазначеного ототожнення ліній, потрібно було вже заздалегідь висунути екстравагантну гіпотезу. Однак ця гіпотеза перестає бути настільки екстравагантної, якщо взяти до уваги, що загальні уявлення про структуру й еволюцію Всесвіту, що зложилися до цього періоду в астрономії, включали уявлення про грандіозні вибухи, що відбуваються в галактиках, які супроводжуються викидами речовини з більшими швидкостями, і про розширення нашому Всесвіту. Кожне із цих уявлень могло генерувати вихідну гіпотезу про можливість великого червоного зсуву в спектрі квазарів.

Із цих позицій за випадковими елементами в розглянутому відкритті вже простежується його внутрішня логіка. Тут виявляється важлива сторона регулятивної функції, що виконувала картина світу стосовно процесу спостереження. Ця картина дозволяла не тільки сформулювати первинні гіпотези, які направляли спостереження, але й допомагала знайти правильну інтерпретацію відповідних даних, забезпечуючи перехід від дані спостереження до фактів науки.

Таким чином, первинна ситуація, що характеризує взаємодію картини світу зі спостереженнями й експериментами, не відсвітає з виникненням у науці конкретних теорій, а зберігає свої основні характеристики як особливий випадок розвитку знання в умовах, коли дослідження емпірично виявляє нові об'єкти, для яких ще не створене адекватної теорії.

У методології науки дослідження цих евристичних функцій наукової картини світу спочатку проводилося на матеріалі історії фізико-математичного природознавства. Для цього були свої підстави, оскільки фізика раніше інших досвідчених наук досягла високих стадій теорітизації й тут було легше відрізнити наукову картину світу й теорію як особливі одиниці теоретичного знання, кожна з яких має специфічні взаємозв'язки з досвідом. Але після того як у рамках цього підходу була виявлена евристична роль фізичної картини світу, в емпіричному пізнанні виникла проблема: наскільки універсальні розроблені методологічні уявлення? Чи підтверджуються вони стосовно до інших наук? Чи існують в інших наукових дисциплінах форми знання, аналогічні фізичній картині світу, які виконують функцію досить загальної дослідницької програми науки?

Полеміка навколо спеціальних наукових картин світу (дисциплінарних онтологій) не раз виникала в літературі. Сформувалося два альтернативних підходи до проблеми.

Прихильники першого з них думали, що за аналогією з фізичною картиною світу можуть бути виявлені й проаналізовані відповідні форми систематизації знань в інших науках. Прихильники другого підходу заперечували існування спеціальних наукових картин світу, уважаючи, що в методологічному аналізі структури й динаміки знання можна обійтися без даного поняття. У підтримку цієї позиції приводилася наступна аргументація. Насамперед критика була спрямована проти введення за аналогією з фізичною картиною світу термінів біологічна, хімічна, технічна й т. п. картини світу. Терміни ці дійсно не дуже вдалі, і їхня критика містила раціональні моменти. Справа в тому, що стосовно до фундаментальних ідей і уявлень фізики їхнє позначення терміном картина світу було припустимим, оскільки предметом фізичного дослідження є фундаментальні структури й взаємодії, які визначають еволюцію Всесвіту й простежуються на всіх стадіях цієї еволюції. Але стосовно інших наук (біології, хімії, технічним і соціальним наукам) цього сказати не можна. Досліджувані ними процеси розглядаються в сучасній системі уявлень про світ як виниклі тільки на певному етапі розвитку Всесвіту. Вони не належать до фундаментальних структур Універсума, що існують на будь-яких стадіях його розвитку. Тому інтуїтивно терміни хімічна картина світу, біологічна картина світу й т. п. викликають неприйняття.

Але критика терміна ще не є підставою, щоб заперечувати позначувану їм форму знання. Зрештою, пошук адекватної термінології є важливим, але не вирішальним у розробці проблем методології науки. До речі, термін картина досліджуваної реальності (біологічної, хімічної, соціальної й т. п.) представляється цілком прийнятним, з огляду на, що застосування відповідних понять уже мають солідну традицію (зокрема, поняття біологічна реальність було проаналізовано в нашій літературі ще в 70-х роках у роботах І.Т. Фролова).

Крім заперечень термінологічного характеру супротивники концепції спеціальних картин світу висували також деякі запропалі доводи. Наприклад, затверджувалося, що особливості біологічних і соціальних наук роблять безперспективним перенос на ці області тих методологічних моделей, які були вироблені й обґрунтовані на матеріалі фізики.

Однак, як свідчить історія науки, такого роду тверді заборони рідко бувають продуктивними. І в самій науці, і в її методології одним з розповсюджених способів вивчення нової предметної області є трансляція ідей, понять, методів, теоретичних моделей з інших областей знання. Зрозуміло, застосування вже розвинених методологічних схем у новій області припускає їхнє коректування, а часто й досить радикальна зміна відповідно специфіці тієї або іншої наукової дисципліни. Установити ж заздалегідь, придатні або непридатні вже розроблені методологічні засоби, надзвичайно важко, а частіше просто неможливо поза конкретним аналізом структури дисциплінарно організованого знання. Тому особливої уваги заслуговують ті нечисленні посилання на результати такого аналізу, які приводили опоненти концепції спеціальних наукових картин світу.

Так, в 80-х роках у роботах Р.С. Карпинської, що глибоко досліджувала філософські й методологічні проблеми біології, відзначалося, що аналіз, важливий для методології фізики, поки має мале відношення до біології, оскільки в біології не можна знайти конструкти, щодо яких будувалася б картина світу. У цьому випадку було чітко сформульоване положення, яке можна було підтвердити або спростувати, звертаючись до конкретних історичних текстів біологічної науки. Аналіз цих текстів виявив, що в біології, як і в інших науках, фундаментальні уявлення про досліджувану реальність (картини біологічної реальності) уводять набір базисних теоретичних конструктів, які мають онтологічний статус і описуються за допомогою системи онтологічних постулатів (принципів) біології. Наприклад, уявлення Кюв'є про види, які зникають тільки в результаті природних катастроф, уводило типовий ідеалізований конструкт незмінний вид. Тут цілком доречна аналогія з уявленнями про неподільний атом, які входили у фізичну картину світу аж до кінця XIX початку XX століття.

Подібним же чином у картині біологічної реальності, запропонованої Дарвіном, утримувалися уявлення про окремі особини як одиницях еволюції, які мають здатність успадковувати всі придбані ознаки. Це був базисний теоретичний конструкт, що ототожнювався з дійсністю, але від якого згодом довелося відмовитися, модифікувавши дарвінівську картину біологічної реальності.

Численні дослідження підтвердили припущення про існування в різних науках форм систематизації знання, що задають узагальнене бачення предмета дослідження й аналогічних за своїми функціями фізичній картині світу. Це відкрило можливості для аналізу їхньої евристичної ролі в емпіричному й теоретичному пізнанні, апелювати до широкого спектра ситуацій розвитку різних наук.

Література

1. Лакатос І. Історія науки і її реконструкції // Структура й розвиток науки. - К., 1998.

2. Косарева Л.М. Социокультурный генезис науки Нового времени. - М., 1989.

3. Кун Т. Структура наукових революцій. - К., 1999

4. Малкей М. Наука й соціологія знання. - К., 1997.

5. Прайс Д. Мала наука, велика наука. - К., 1996.

Страницы: 1, 2