Специфіка філософії права Гегеля проявляє себе не в розгортанні принципу розрізнення права і закону, що визнається за нього, в якусь незалежно від позитивного права діючу і йому критично протиставлену систему природного права.[24] Навпаки, Гегель прагне довести неістинність і недійсність такого трактування відмінності права і закону. Предметом гегелівського філософського розгляду є лише ідеальне (право і закон єдині по своїй ідеальній природі). Гегель затверджує, що в законах відображаються національний характер даного народу, ступінь його історичного розвитку, природні умови його життя, але разом з тим відзначає, що чисте історичне дослідження і порівняльно-історичне пізнання відрізняються від філософського способу розгляду, знаходяться зовні нього. Історичний матеріал, не будучи сам по собі філософськи розумним, придбаває в гегелівській концепції філософське значення лише тоді, коли він розкривається як момент розвитку філософського поняття.[25]
В гегелівському навчанні трьома головними формоутвореннями вільної волі і відповідно трьома основними рівнями розвитку поняття права є:
1) абстрактне право
2) мораль
3) моральність
I. Сфера абстрактного або формального права є область безпосереднього зовнішнього самовизначення волі окремої особи, зовнішнє наявне буття свободи волі.
II. Сфера моралі є внутрішнє наявне буття волі, внутрішнє самовизначення волі окремої особи, що знаходить свій вираз в її діях.
III. Сфера моральності є область конкретної єдності зовнішнього внутрішнього буття свободи, абстрактного права і моралі. В цій сфері загальне, розумне, справжня свобода одержує своє існування і в системі суспільних відносин і в самовизначенні волі окремої особи, діючої згідно вимогам розумного порядку.
Ці три етапи в розвитку поняття права здійснює загальний шлях розвитку поняття в гегелівській філософії. Процес розвитку поняття права визначався розвитком самих категорій гегелівської ідеалістичної діалектики. При цьому задача філософії права зрозуміти роботу розуму в розвитку ідеї права. наше суб'єктивне мислення з точки зору лише як би спостерігає за розвитком ідеї, як власною роботою розуму. Справа науки полягає в тому, щоб зрозуміти цю “самостійну роботу розуму предмету”. Маркс в “Світлому сімействі” указував на цю межу всієї гегелівської філософії : “істина... для Гегеля, автомат, який сам себе доводить”. Людині залишається слідувати за нею, результат дійсного розвитку є не що інше, як доведена, тобто доведена до свідомості істина”.[26]
Абстрактне право - перший ступінь в русі поняття права від абстрактного до конкретного. В основі права - свобода окремої людини. “особа починається тільки тут, оскільки суб'єкт має самосвідомість про себе не тільки взагалі, як про конкретний і якимсь чином визначений “я”, а швидше має самосвідомість про себе, як про абсолютно абстрактний “я”.[27] Поняття про особу є основою абстрактного права. “будь особою і поважай інших як особи” - є основною заповіддю абстрактного права.[28] Тим самим абстрактне право припускає певні відносини між окремими особами”.[29] Поняття Гегеля про абстрактне право було абстрактним поняттям про правовідносини, властиві буржуазному суспільству, яке обґрунтовується Гегелем на грунті об'єктивного ідеалізму, як певний етап в процесі діалектичного розвитку духу. Поняття абстрактного права є лише якнайменше розвинене поняття про право і не є ще істинним. “абстрактне поняття права містить в собі, як у зародку, все більш конкретні правові визначення, але на початку поняття абстрактне, тобто всі визначення, правда, містяться в ньому, але разом з тим тільки містяться: вони суть тільки в собі і ще не розвинені в самих собі в цілісність”.[30] По думці Гегеля абстрактне право містить в собі як можливі всі визначення області моралі і в області моральності. Свою реалізацію свобода особи перш за все знаходить в праві приватної власності. “розумність власності полягає не в задоволенні потреб, а в тому, що знімається гола суб'єктивність особи. Лише у власності обличчя є як розум. Хай ця перша реальність моєї свободи знаходиться в зовнішній речі, і, отже, є інша реальність, але ж абстрактна особа саме в її безпосередності не може володіти ніяким іншим наявним буттям.”[31] Якщо особа вкладає свою волю в річ, то тим самим річ стає моєю. Власність, по думці Гегеля, перш за все певне відношення людської особи до зовнішнього світу, до природи, до речей. Поняття про власність Гегеля пов'язано з основами його ідеалістичного світогляду ; воно виражає примат духу над матерією. Він розглядає приватну власність, як абсолютне право вільної волі окремої особи на привласнення речі. для нього приватна власність була першою і необхідною ланкою в ланцюзі розвитку об'єктивного духу, в процесі реалізації духу в зовнішньому світі.[32] Дане ідеалістичне припущення про власність і обґрунтовування абстрактного права вихваляли і використовували неогегельці (ідеології фашизму) в своїх реакційних цілях, для обґрунтовування нібито абсолютної етичної цінності приватної власності самої по собі. Оскільки власність необхідна для виразу зовнішнього наявного буття власної волі, та кожна особа була б повинна була володіти приватною власністю. Гегель не робить, проте, звідси висновку. що кожний громадянин повинен володіти власністю для задоволення своїх потреб. Таким чином, для прояву наявного буття вільної волі з погляду Гегеля достатньо володіти хоча б однією єдиною сорочкою. Гегель - прихильник майнової нерівності, нерівності розподілу володінь і станів не можна назвати несправедливістю природи; бо “природа не вільна і тому ні справедлива, ні несправедлива ”.[33]
Гегель визнавав лише формальну рівність людей: “люди, зрозуміло, рівні, але лише як особи, тобто відносно джерела їх володіння ”.[34] Своє розуміння свободи і права Гегель направляв також проти рабства і кріпацтва. “в природі віщої, - відзначає Гегель, - полягає, що раб має абсолютне право звільнитися...”[35] Згідно навчанню Гегеля єство приватної власності в тому, що особа вкладає свою волю в річ. В заволодінні, користуванні, відчуженні речі виражається вся повнота права власності. Необхідним моментом в здійсненні розуму є, по Гегелю, договір, в якому один одному протистоять самостійні особи - власники приватної власності, оскільки сам розум, дух робить необхідним. щоб люди дарували, обмінювали, торгували і так далі. Юридичні інститути і правові уявлення Гегель, що належать буржуазному суспільству, оголошує абсолютною необхідністю розуму. Для договору є, на думку Гегеля характерними 3 моменти:
1)Договір залежить від свавілля особливої волі, волі окремого власника;
2)Досягнута в договорі шляхом угоди тотожна воля обох власників є лише загальна воля, але не в собі і для себе суща воля, не загальна воля і
3) предметом договору можуть бути тільки одиничні речі, бо тільки відчуження їх підлегле голому свавіллю окремого власника.
Через останню підставу Гегель відкидає погляди на брак, як на своєрідний договір і вважає, що такий підхід до браку суперечить людській гідності. Також Гегель відкидає договірну теорію держави. Той, що “привніс договірного відношення, також як і відносин приватної власності взагалі, в державне відношення привів до найбільшої плутанини в державному праві і дійсності.”[36] Наступним моментом вчення про абстрактне право є гегелівські думки про неправду, примушення. Відношення права в собі, загальної волі до особливої волі окремої особи, як воно виражено в договорі, Гегель розглядає як відношення єства до явища. Це явище права, переходить в неправді у видимість права, тобто щось об'єктивне існуюче, але не має опори в єстві. Це і є зовнішнє існування, яке не відповідає єству. Заперечення видимості, її зникнення, показує владу єства над видимістю, її силу, її дійсність. В результаті заперечення видимості досягається єдність між єством і явищем. Воно перетворюється на дійсність. “дійсність є що стало безпосереднім єдність єства і існування.”[37] Право відновлюється і затверджується шляхом заперечення неправди. Неправда є така видимість, і через її зникнення право одержує визначення якогось міцного і має силу, і якщо раніше воно володіло лише безпосереднім буттям, то тепер стає дійсним, повернувшися з свого заперечення.
Гегель розрізняє: цивільна неправда (простодушна) - особа не усвідомлює наявність в його діях неправомірності, лише видимості права, помилково приймаючи неправду за справжнє, справжнє право. Називаючи цивільну неправду простою негативною думкою, Гегель хоче сказати, що в цивільній неправді не заперечується володіння даною особою правом взагалі, а заперечується лише дане, особливе право особи. Цивільна неправда є сама незначна неправда, оскільки тут заперечується лише особливе. загальна воля повністю признається і поважається даною особою. “якщо я говорю : троянда не червона, то я все-таки визнаю, що вона володіє кольором. Я тому не заперечую троянду, а заперечую лише особливе, червоний колір. Точно також кожна особа хоче правого і добивається того, щоб з ним поступили згідно праву. Його неправда лише в тому, що воно визнає за право те, чого воно добивається.”[38]
Другою формою неправди, по навчанню Гегеля, є обман.
В обмані особлива воля обдуреної особи не порушується, оскільки його примушують вірити, що з ним поступають згідно праву, то що виставляється як справжнє право, насправді лише уявне право, воно не є об'єктивно в собі сущим правом, а є лише чимось суб'єктивним. Злочин з погляду Гегеля є щось безрозсудне, неістинне також і тому, що воно суперечить поняттю людини як істоти розумного, може діяти достовірно вільно. Злочин є така неправда, яку людина насильно і відкрито ставить на місце “права в собі”. У зв'язку з цим Гегель писав, що злодій не створює зовнішньої видимості права, яке створюється в обмані. Хто скоює злочин, наприклад крадіжка, той заперечує не тільки особливе право іншої особи на цю певну річ, і заперечує взагалі його право, і злодія тому не тільки зобов'язали віддати назад вкрадену їм річ, але і, крім того, карають ще, тому що він порушує право як таке, тобто право взагалі.”[39] згідно цьому покарання є не тільки засобом відновлення порушеного права, але і правом самого злочинця, закладеним вже в його діянні - вчинку вільної особи. Зняття злочину через покарання, по гегелівській схемі конкретизація поняття права і моралі. На цьому ступені, коли особа абстрактного права стає суб'єктом вільної волі, вперше придбавають значення мотиви і цілі вчинків суб'єкта. Вимога суб'єктивної свободи полягає лише в тому. щоб про людину судили по його самовизначенню. Лише у вчинку суб'єктивна воля досягає об'єктивності і, отже, сфери дії закону; сама ж по собі моральна воля некарана. Абстрактне право і мораль є двома односторонніми моментами, які придбавають свою дійсність і конкретність в моральності. коли поняття свободи об'єктивувалося в наявному світі у вигляді сім'ї, цивільного суспільства і держави
Висновок
Філософсько-правове навчання Гегеля зробило величезний вплив на подальшу історію політико-правової думки. Гегелівська філософія давала досить широкий простір для обґрунтовування як консервативних, так і критичних опозиційних переконань. Гегель, кажучи про те, що філософія здатна лише зрозуміти, але не омолодити якусь застарілу форму життя сучасність, що йде в минуле, порівнює свою філософію з совою Мінерви, що починає політ лише з настанням сутінків. Після більше півтора століть після початку свого польоту цей птах, що бився в сільцях різних інтерпретацій і що горіла у вогні невгасаючої критики, постає вже у виді не сови Мінерви, а швидше за птаха Фенікс. Вона пережила багато сутінків і світанків придбавав все новий і новий вигляд. Галерея цього вигляду обширна, але не вичерпана. оскільки життя гегелівської філософії права - в оцінках, інтерпретаціях і інших багатоманітних зв'язках з сучасністю - продовжується.[40]
Список використаної літератури
1. Г.В.Ф. Гегель. Філософія права. Академія наук СРСР. Інститут філософії. Із-во “Думка”, Москва - 1990 р.
2. Г.В.Ф. Гегель. Енциклопедія філософських наук. т. 3. Москва, 1977 р.
3. Г.В.Ф. Гегель. Наука логіки. т. 3. Москва. 1972 р.
4. А.Т. Палаців. Гегель. Із-во Наука. Москва. 1972г.
5. Н.О. Лосській. Історія російської філософії. М. “вища школа”, 1991 р.
6. Б.С. Мальковській. Вчення Гегеля про державу і сучасність. Із-во Наука. М. “наука”. 1989 р.
7. В.С. Нерсесянц. Гегелівська філософія права. М. 1983 р.
8. История політичних і правових навчань. Підручник для вузів. М. Юрід. література. 1988 р. під редакцією д.ю.р. наук, проф. В.С. Нерсесянца.
9. Т.И. Ойзерман. науково-філософський світогляд марксизму. М. “наука”, 1989 р.
10. А.А. Піотковській. Вчення Гегеля про право і державу і його кримінально-правова теорія. Гос-ноє в-во юридичної літератури. М. 1963 р.
11. А.А. Радугин. Філософія. Курс лекцій. Із-во. Центр, 1996 р.
12. Философия. Навчальний посібник для вузів. Із-во Юрист, М. 1996 р.
[1] А.А. Плотковский. Учение Гегеля о праве и государстве. Гос-ное изд-во юрид. литературы, М. с. -8
[2] Гегель. Наука логики. Соч. т. v М. 1937, с. - 28
[3] Философия. Ч. 1. История философии. Учебное пособие для вузов. Юрист. М.-1996. С. - 163
[4] Гегель. Наука логики. Т. 3. М. 1972, с. - 289
[5] Гегель. Наука логики. Т. 3.М. 1972, с. 288-289
[6] К. Маркс и Ф. Энгельс. Соч. т. 23. стр. 22
[7] А.Г. Дворцов. Гегель. Из-во “Наука”, м._1972. с. - 66
[8] Т.И. Ойзерман. Научно-философское мировоззрение марксизма. М. “Наука”. с. - 300
[9] Философия ч. 1 .История философии. Юрист. М. 1996. с. - 175
[10] Т.И. Ойзерман. Научно-философское мировоззрение марксизма. М. “Наука”. с. - 294
[11] Гегель. Философия права. Соч. т. 7. стр. 268-269.
[12] Гегель. Энциклопедия философских наук. ч. 1. с. - 205
[13] Там же. с. - 206
[14] Гегель. Наука логики. т. V с. - 520
[15] Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Издательство “Мысль”, Москва - 1990 г.
[16] Там же
[17] Гегель Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. из-во “Мысль”. Москва - 1990 г. с. - 60.
[18] Там же . ст. 59
[19] Гегель . Наука логики. Т. 3 . Москва, 1972 г. с. - 289
[20] Там же. с. - 296
[21] Там же. с. - 297
[22] Гегель . Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Из-во “Мысль”. Москва - 1990 г. с. - 247
[23] Там же. с. - 62
[24] Там же. с. - 62
[25] В.С. Нерсесянц. Гегелевская философия права. М. 1983, с. - 20
[26] К. Маркс и Ф. Энгельс, Соч. т. III, с. - 102
[27] Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Изд-во “Мысль”, Москва, 1990, с. - 64
[28] Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Из-во “мысль”, Москва - 1990, с. - 65
[29] А.А. Пиотковский. Учение Гегеля о праве и государстве и его уголовно-правовая теория. , Москва, 1963, с. - 96
[30] Там же.
[31] Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Из-во “Мысль”, Москва, 1990. с.- 69
[32] А.А. Пиотковский. Учение Гегеля о праве и государстве и его уголовно-правовая теория. М. 1963, с. - 120
[33] Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Из-во “Мысль”. Москва, 1990. с. - 73
[34] Там же. с. - 76
[35] Там же. с. - 122
[36] Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Из-во “мысль”. Москва, 1990. с. - 129
[37] Гегель. Соч. т. I стр. 238
[38] Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Из-во “Мысль”, Москва, 1990, с. - 109
[39] Гегель. Энциклопедия философских наук. т. 1, Москва, 1977, с.- 281
[40] В.С. Нерсесянц. вст. ст. с. - 42
Страницы: 1, 2, 3, 4
