«...Різноманітність органічних форм у природі зумовлює, робить можливою пишність і розкіш органічного життя, поскільки різноманітні типи, форми й породи — в боротьбі та співпраці між собою—жиють через постійний обмін між собою матерії та сили. Так само і людське суспільство можливе лише тому, що є різноманітність типів і психологічних осіб окремих людей, бо ніяке суспільство не склалося б із цілком 'однакових однотипних індивідуумів»1.
Подібних прикладів історія людського суспільства знає безліч. Класичний і романтичний стилі, готика і рококо можуть бути, підкреслює Чижевський, для нас одночасно прекрасними, незважаючи на відмінності їх, а також існування в різні історичні епохи. Вічні цінності не є одноманітними і однотиповнми. Форми вічної краси втілюються в різних галузях дійсності. Це стосується не тільки мистецтва, а й інших форм культурного життя. Для прикладу Чижевський наводить релігію, філософію, науку. Загальнолюдське значення окремих культурних форм є так само правомірним, як і окремих шкіл і течій у мистецтві.
«Цінність їх і полягає у індивідуальності. Те, що в усіх них є індивідуальним, доповнює інші вияви, освітлює абсолютні цінності з іншого боку, ще не виявленого»1.
Далі Чижевський доходить висновку, який має важливе значення для розуміння національних особливостей філософії, що випливають з особливостей національного характеру. «Цілком ясно, як треба з цього пункту погляду розв'язати питання про відношення між нацією та людством, між національним та вселюдським,— кожна нація є тільки обмеженим і однобічним розкриттям людського ідеалу. Але лише в оцих обмеженнях і однобічних здійсненнях загальнолюдський ідеал і є живий».
Чижевський робить висновок: у своєму своєрідному, оригінальному, вигляді, так само як і у своїй однобічності і обме-женності, нація, а також нації, об'єднання яких і становить людство, є проявом вічного, загального.
Цю теоретичну тезу Чижевський застосовує, аналізуючи проблеми розвитку національної філософії. Він зупиняється на характеристиці гегелівської концепції розвитку філософії. За цією концепцією, абсолютна правда не може бути розкрита у певному завершеному вигляді. Окрема філософське твердження є фрагментом абсолютної правди, а тому не повним, не досконалим відбитком Абсолютного. Саме ця неповнота і є причиною зміни і боротьби ідей в історії філософської думки. В процесі розвитку філософської думки «неповні» правди синтезуються. Проте і у такому вигляді вони не є результатом пізнання Абсолютної істини, це лише етап на шляху до пізнання її, хоча й етап, більш поглиблений.
На думку Чижевського, кожна конкретна філософія є усвідомленням абсолютно-ціннісних елементів певної національної культури, наукового світогляду, певної релігійності, є піднесенням цих конкретних форм культури у сферу абсолютної правди. «Як ми не можемо вважати лише один художній стиль носієм прекрасного, краси, а вважаємо, що в кожнім розкриваються різні і в різноманітності своїй однаково важливі сторони краси, так само і щодо окремих «філософій». І як моральний світ збіднів би, якби не було різних типів людей, що різними шляхами і'у різних формах стремлять до справедливості, як збідніло б мистецтво, коли б стратило різні національні та історично зумовлені форми, так і з пункту зору філософії, якби не було різних історично-змінних та національних стилів у ній» н. Чижевський підкреслює, що помилки у філософії трапляються тому, що абсолютним проголошується одностороннє і часткове.
Кожна філософська система, яка хоче бачити в собі реалізацію абсолютної істини, стає помилковою. Це ж стосується і національної філософії, яка претендує на пізнання абсолютної істини.
Чижевський підкреслює, що всяка національна філософія, яких би успіхів не досягла вона у своєму розвитку, страждає обмеженістю, тому що як національна вона розвивається, спираючись на соціально-економічні та історичні умови розвитку певної країни, відображає в собі особливості національного буття, традицій, культури. Проте національне, яким би повнокровним воно не було, поступається загальнолюдському.
Виходячи з властивого йому розуміння взаємовідношення загальнолюдського і національного, Чижевський аналізує процес розвитку всесвітньої філософії. Він підкреслює, що розвиток філософської думки — це не що інше, як перехід від однієї часткової істини до іншої, від однієї «однобічності» до іншої. І може трапитися так, що філософська думка стане результатом безплідного хитання між цими односторонніми, обмеженими істинами, але може інколи піднятися над ними. Ці однобічності можуть і об'єднатися, синтезуватися. Проте синтез їх теж не свідчить про отримання повної істини. За своєю природою синтез обмежений. Однак незважаючи на це, синтез є якісно новим етапом розвитку філософської думки порівняно з окремими однобічними підходами.
На думку Чижевського, розвиток філософії і полягає в.цих моментах синтезу. Ця закономірність властива не лише всесвітній філософії, а й кожній національній філософії. В кожній національності репрезентовані дві протилежні течії. Так само властиві протилежності кожній течії або напряму думки. Проте між протилежностями існує і спільне. Для прикладу Чижевський наводить західноєвропейську філософію, в якій поєднувались різні тенденції.
Після закінчення Київського університету (1918) працював доцентом Жіночої вищої школи, а з 1920 р..перейшов до Київського педінституту. В 1921 р. Чижевський емігрував до Німеччини, де в Гайдельберзькому університеті слухав лекції К. Ясперса, а трохи згодом, у Фрайбурзі, лекції Е. Гуссерля та М. Хайдеггера. Отже, захопившись ще в Києві екзистенціальною «філософією серця», Чижевський здобув солідну підготовку, навчаючись у провідних представників євпопейського (німецького) екзистенціалізму.
З 1924 р. Чижевський працював у Празькому українському університеті (з 1927 р.— професор цього університету). Надзвичайно багато зробив у справі дослідження проблем історії української та російської філософії, історії літератури («Нариси з історії філософії на Україні», «Філософія Сковороди», «Історія української літератури від початків до доби реалізму», «Український літературний барок. Нариси: В 3 т.» та ін.). Велику дослідницьку роботу провів Чижевський, вивчаючи вплив німецької філософії на Росію та Україну (праця «Гегель у Росії», 1939). При цьому кін особливо наголошував на специфіці сприйняття німецької філософії в Росії (на прикладі вульгарного спотворення думки Гегеля В. Бєлінським) і в Україні (близькість ідей німецької містичної діалектики XV—XVI ст. та філософії Сковороди; спільним джерелом цих ідей була «арео-пагітична» діалектика V ст.). Багато й плідно Чижевський працював у сфері вивчення етнонаціональних характеристик філософського знання. Його праці значною мірою збагатили українську історико-філософську думку XX ст., що слід особливо підкреслити з огляду на практично непереборні труднощі подібного роду досліджень у тогочасній Україні з її колоніальним статусом «радянської соціалістичної республіки».
Додаток 1. Словник
Абсурд ¾ (absurdus – лат. походж.) ¾ безглуздий, 1) у математиці та логіці твердження яке не має ніякого смислу в межах даної теоретичної системи, принципово не сумісне з нею.
Антропософія ¾ (пох. грец.) релігійне вчення, що ставить на місце Бога обожнену людину.
Антроподицея ¾ виправдання людини
Буття ¾ філ. категорія, що позначає 1) все, що реально існує; 2) те, що існує як істинне на відміну від видимого; 3) реальність, що існує об’єктивно поза і незалежно від свідомості людини.
Вітаїзм ¾ від лат. Vita життя.
Етика (грець. ethos – звичка, звичай) одна з найдавніших дисциплін, об’єктом вивчення якої є мораль.
Екзистенціалізм (філософія існування) ірраціональний напрямок, який виник в ХХ ст., як спроба створити нове світосприйняття інтелігенцією.
Каталізатор ¾ прискорювач подій, процесів.
Катарсис ¾ в давньогрецькій філософії тлумачимі як очищення душі від пристрастей (піфагореїзм) від чуттєвих прагнень (платонізм).
Месіанізм ¾ проповідування ідей, релігії в інших країнах
Онтологія (грец. ontos – суще, logos – вчення). Первиння функція вчення про буття.
Основне питання філософії ¾ питання пр відношення мислення до буття, свідомості, свідомості до матерії, приоди.
Позитивізм (від лат. positivus – позитивний) ¾ суб’єктивно ідеалістичний напрям буржуазної філософії, представники якого все справжнє знання вважають результатом конкретних наук; заперечують філософію як науку з її теорією і проблематикою.
Парадокс (від грец. несподіваний, дивний) ¾ різновид логічної суперечності в системі логічного доказу, що набуває вигляду своєрідного кола
Пролетаріат (нім. Proleteriat, від лат. proletarius – неімущий, але юридично вільний громадянин) ¾ клас найманих робітників, позбавлених власності на засоби виробництва.
Свідомість ¾ властивий людині спосіб відношення до світу через суспільно-виробничу систему знянь, закріплених в мові, в усіх її смислах і значенні.
Сентаменталізм ¾ (англ. sentiment –почуття). Сентаменталізм розглядається як течія, що розвивалася в загальній системі ідеології і культури просвітительства. Сентаменталізм стверджував примат почуття, культ чутливості і знаходив у них критерії оцінки життя.
Соціологія (лат. societas – суспільство, logоs – вчення, слово) ¾ наука про закономірності розвитку та функціонування соціальної системи, як глобальних.
Транцендентність ¾ назва ідеалістичних політичних вчень, які досліджують можливість всезагального і необхідного знання як позадосвідного і апріорного. Вперше розроблена І. Кантом
Фашизм (іт. fascio – об’єднання) відкрита терорестична диктатура. На здатність втримувати владу демократичними настоями.
Феномен ¾ (від грецького phainomenon – явне) поняття означаюче явище, яке ми надбали у досвіді, що настигається за допомогою почутів.
Шовінізм (франц. chauvinisme) різновид націоналізму; проповідь національної виключності одних рас і націй і цькування інших, розпалювання ворожнечі. Шов. спирається на расизм.
Джерела
1. Бердяев Николай. Самопознание. М., 1990.
2. Бычко Й. В. Познание й свобода. М., 1969.
3. Драч І. Ф; Кримський С. В., Попович М. В., Григорій Сковорода. К., 1984. Історія філософії на
4. Історія філософії України / Хрестоматія. ¾ К., 1992.
5. Костомаров М. Две русские народности. Київ. Харків, 1991.
6. Кулиш П. А. Сочинения и письма: В 5 т. К., 1908—1910.
7. Копнин П. В. Диалектика как логика й теория позпания. М., 1973.
8. Копнім П. В. Диалектика. Логика. Наука. М., 1973.
9. Логика научного исследования. М., 1965.
10. Маланюк Євген. Нариси з історії нашої культури. К., 1992.
11. Попович М. В. Микола Гоголь. К., 1989.
12. Сковорода Григорій. Повне зібрання творів у двох томах. К 1973
13. Україні: В 2 т. К., 1987. Кирило-Мефодіївське товариство: В 3 т. К., 1990.
14. Філософія: Навч. посібник / І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко ¾ К.: Вікар, 1997.
15. Философия гуманизма. К., 1987.
16. Хвильовий Микола. Памфлети//Твори: В 2 т. К., 1991.
17. Человек й мир человека. К., 1977.
18. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Мюнхен, 1983.
19. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. ¾ К., 1992
20. Юркевич П. Д. Философские произведения. М„ 1990.
21. Юринець В. Філософсько-соціологічні нариси. Харків, 1930.
1 Потебня А. А. Рецензня на сборник «Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Ф.Головацким». С. 229.
2 Там же. С. 229—230.
3 Лотебня А. А. Язик й народность. Зстетика її позтика. С. 278—279.
4 Там же. С. 279.
1 Бердяев Н. А. Об онтологической гносеологии//Вопр. философии и психологии. М., 1908. Кн. 93. С. 420.
[1] Бердяєв Н. А. Смнсл творчества М:, 1916. С. 101.
[2] Шестов Л. Афинн й Иерусалим. Париж, 1951. С. 268.
[3] Шестов Л. Самоочевидные истины // Мысль й слово: Филос. ежегодник. М., 1917. Кн, 1. С. 123—124.
1 Ви.нниченк.0 В. Відродження нації: В 3 т. К., 1990. Т. 1. С. 61.
2 Там же. С. 61—62.
1 Там же. С. 72—73.
2 Винниченко В. Щоденник: У 3 т. Едмонтон; Нью-Йорк, 1980. Т. 1. 1911—1920. С. 472.
3 Винниченко В. Рівновага // Твори: В ЗО т. К„ 1927. Т. 27. С. 82.
4 Винниченко В. Посвій//Твори. Т. 21. С. 146—147.
1 Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х—30-х років: соціальний портрет та історична доля. К., 1992. С. 59 — 61.
1 Авторханов А. Империя Кремля//Дружба народов. 1991. №1, С. 230.
1 Хвильовий М. думки проти течії //Твори: В 2 т. К., 1990. Т. 2. С. 471.
2 вильовий М. Апологети писаризму!/ Твори. Т. 2. С. 595—596.
1 Там же. С. 573.
2 Там же. С. 571.
3 Хвильовий М. Україна чи Малоросія? // Твори. Т. 2. С. 604.
4 Там же. С. 604.
5 Юринець В. З нагоди нашої літературної дискусії // Комуніст. 1926. 28 квіт.
1 Хвильовий М. Камо грядеши//Твори. Т. 2. С. 466, 469.
2 Хвильовий М. Україна чи Малоросія? С. 610.
3 Зеров М. Від Куліша до Винниченка // Твори: В 2 т. К., 1990. Т. 2. С, 392.
1 Сталін Й. В. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У// Твори: В 13 т. К., 1949. Т. 8. С. 152—153.
2 Шовкопляс Н. К. К итогам борьба на философском фронте Уа1 раиньі//Под знаменем марксизма. 1936. № 1. С. 69.
1 Донцов Д. Націоналізм. Лондон, 1966. С. 330.
1 Донцов Д. Націоналізм.—Львів, 1926.—С. 251.
2 Донцоз Д. Націоналізм.—С. 231.
1 Там же— С. 262.
2 Донцов Д. Націоналізм.—С. 312.
3 Донцов Д. Дух нашої давнини.—Дрогобич, 1991.—С. 28.
4 Там же.— С. 33.
1 Донцов Д. Дух нашої давнини.— С. 63.
2 Там же— С. 93—94.
3 Там же.—С. 103.
4 Там же.
1 Чижевський Д. Нариси з історії філософії України.—Мюнхен, 1983— С. 8.
1 Чижевський Д. Нариси з історії філософії України.—Мюнхен, 1983.— С. 9.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
