Важливою ознакою раціоналізму є уявлення про те, що розум людини не порожній. Він із самого початку містить у собі вічні й необхідні істини. Як і Ф. Бекон, Р. Декарт критикував схоластику, прагнув філософськи обґрунтувати новий тип наукового знання і розробити відповідний йому метод. Проте погляди на сутність цього методу в них були різні. Ф. Бекон пішов шляхом емпіризму, Р. Декарт створив систему раціоналізму. Перший сповідував матеріалізм, другий - філософський дуалізм.

 Основні погляди Р. Декарта

•     Джерелом достеменного знання є розум;

•     сходження істини починається із сумніву;

•     сумнів - це мислення, звідси: "Я мислю, отже я існую";

•     субстанція - це річ, яка існує так, що не потребує для свого існування нічого, крім самої себе;

•     вищою субстанцією є Бог:

•     Бог створив дві субстанції - матеріальну і духовну. Існування духовної субстанції не залежить від матеріальної, і навпаки. Звідси – дуалізм Декарта;

•     вроджені ідеї існують завжди у розумі Бога і людини, передають покоління до покоління. Такими ідеями є: "Бог існує", "число існує, "душа існує" тощо;

•     методом пізнання є дедукція - перехід від загального до конкретного.

3.                 Раціоналістичні системи Б. Спінози та Г. Лейбніца

Бенедикт Спіноза (1632 - 1677) - видатний голландський філософ, учень і критик Р. Декарта.

Основні твори: "Богословсько-політичний трактат", "Етика".

Бенедикт Спіноза народився в Амстердамі в єврейській родині, освіту здобув у семикласній єврейській школі, вивчав латинську й давньогрецьку мови, що дало йому змогу ознайомитись із християнською теологією та схоластикою. Він висловив сумніви в істинності Талмуда, відверто виступив проти релігійних фантазій. Конфлікт із керівниками релігійної общини завершився відлученням від неї. Покинувши єврейську общину, Б. Спіноза не перейшов і до християнської церкви, понад усе цінуючи свободу й незалежність. Він почав виготовляти скло, а у вільний час вивчав філософію.

Головний твір Б. Спінози в якому він систематично виклав свої філософські погляди, - "Етика". У "Богословсько-політичному трактаті" філософ започаткував наукову критику Біблії. Філософ зазнав гоніння як ворог релігії та атеїст. Б. Спіноза критикував Декарта за те, що той протиставив дух і матерію, перетворивши їх на самостійні субстанції. На противагу Декартові, Б. Спіноза створив моністичну систему. В основу цієї системи він поклав учення про єдину субстанцію і дав визначення цієї субстанції: "Під субстанцією я розумію те, що існує саме по собі й уявляється саме через себе, тобто те, уявлення про що не потребує уявлення про іншу річ". Субстанція -самостійне, ні від чого не залежне буття. Воно є причиною самої себе. Іншими словами, субстанція не має зовнішньої причини, вона детермінована лише власною природою. Такою субстанцією є Бог, який ототожнюється з природою.

Людську стику Б. Спіноза прагнув будувати як об'єктивну науку. Замість осуду людських вад він прагнув наукового аналізу. Не плакати, не сміятися, але розуміти - ось суть його моральної філософії.

Основні погляди Б. Спінози

·                    На противагу Декартові, створив учення про єдину субстанцію (основу всіх речей, явищ, процесів). Цією субстанцією є Бог - природа. У цьому полягає пантеїзм Спінози;

·                    обґрунтував принцип детермінізму як причинної обумовленості подій;

·                    у ланцюзі причин і наслідків немає нічого довільного, випадкового, все є необхідним;

·                    свобода - це пізнана необхідність, панування розуму над почуттями;

·                    радість пізнання веде людину до вищої свободи; ототожнюється з природою.

·                    Людську стику Б. Спіноза прагнув будувати як об'єктивну науку. Замість осуду людських вад він прагнув наукового аналізу. Не плакати, не сміятися, але розуміти - ось суть його моральної філософії.

·                    Основні погляди Б. Спінози

·                    На противагу Декартові, створив учення про єдину субстанцію (основу всіх речей, явищ, процесів). Цією субстанцією є Бог - природа. У цьому полягає пантеїзм Спінози;

·                    обґрунтував принцип детермінізму як причинної обумовленості подій;

·                    у ланцюзі причин і наслідків немає нічого довільного, випадкового, все є необхідним;

·                    свобода - це пізнана необхідність, панування розуму над почуттями;

·                    радість пізнання веде людину до вищої свободи;

·                    розум має перевагу над чуттєвим пізнанням. Отже, Спіноза обстоював раціоналізм;

·                    найвищою користю для людини є пізнання Бога. Саме через пізнання Бога людина може прийти до внутрішньої свободи й щастя.

Готфрід Лейбніц (1646 – 1716) – німецький філософ, учений, енциклопедист.

Основні твори: «Міркування про метафізику», «Теодицей», «Монадологія».

Г. Лейбніц народився у Лейпцигу в родині професора моралі. Коли юнакові виповнилось 15 років, він вступив до Лейпцизького університету захопився логікою і філософією. Після закінчення навчання Лейбніц захистив дисертацію. Починаючи з 1676 р., протягом 40 років він перебував на службі герцогів Ганновера як бібліотекар, історіограф, політичний радник.

Як і для попередників Лейбніца, головною проблемою його філософії була проблема субстанції. Він заперечував картезіанський субстанцій - дуалізм душі й тіла. На противагу Спінозі, Лейбніц вважав, що кожна річ має бути субстанцією. У світі стільки окремих субстанцій, скільки і відмінних речей. Ученню Спінози про єдину субстанцію він протиставив учення про індивідуальні субстанції - монади. Отже, філософ перебував позиції субстанційного плюралізму.

Субстанція та її атрибут - сила необхідно пов'язані з діяльністю активною дією. Не може бути субстанції без діяльності. Звідси діяльність - головний принцип метафізики Лейбніца, який тісно пов'язаний з іншим принципом - індивідуальності. Для Лейбніца всі істоти, всі сутності, лише різні види діяльності. Сама ж діяльність - основа індивідуалізації предмету чи явищ. Субстанція завжди одинична, індивідуалізована, а кожне одиничне буття - субстанційне.

Принцип індивідуальності, яким характеризується субстанція, Лейбніц пов'язує з логічним законом відмінності. Згідно з цим законом, усі речі відрізняються одна від одної. У світі немає двох безумовно однакових речей. Оскільки монади не матеріальні, а ідеальні начала речей, то філософію Лейбніца можна визначити як систему об'єктивного ідеалізму.

Основні погляди І. Лейбніца

•     Головним принципом філософії є діяльність;

•     діяльною субстанцією є одиниця буття монада - найпростіша неподільна єдність, першопочаток предметів і явищ;

•     монади наділені силою, тому вони є джерелом усілякого руху і саморуху;

•     монади не можуть виникнути або зазнати руйнування. Вони створені Богом і тому вічні;

•     кожна монада є мікрокосмосом, що "віддзеркалює" все буття;

•     взаємозв'язок монад між собою відбувається за принципом "неперестановленої гармонії" (створюючи монади, Бог пристосовує до одної);

•     за ступенем досконалості монади поділяються на три види: "голі монади", з яких складається неорганічна природа; "монади-душі", що становлять підґрунтя живої природи; "монади-духи", які наділені самосвідомістю і з яких утворюється моральний світ;

•     намагався подолати прірву між емпіризмом та раціоналізмом. Досвідне, емпіричне знання неможливе без застосування розуму. В цілому Лейбніц залишився: раціоналістом;

•     формулу емпіризму "Немає нічого в інтелекті, чого не було б у відчуттях" він доповнив словами "крім самого інтелекту";

•     розвинув концепцію про множинність можливих світів. Бог, на переконання, створив лише один із них, але це найкращий світ;

•     лише у духів, як найвищих монад, характер дій набуває форми справжньої свободи.

4.                 Філософія Просвітництва

Добою Просвітництва в Європі вважається XVIII ст. Сутність філософії Просвітництва полягає в обстоюванні вирішальної ролі освіти, науки і культури у розв'язанні всіх соціальних проблем.

Характерні риса просвітницького світогляду

•    Обґрунтування ідеї незмінності людської природи, рівності всіх людей;

•    наявність низки невідчужуваних прав і свобод людини й громадянина;

•    відмова від теологічного способу пояснення історичного процесу;

•    негативне ставлення до Середньовіччя та ідеалізація Античності;

•    історичний оптимізм та віра в прогрес і визнання єдиних закономірностей суспільного розвитку;

•    великий внесок у розвиток педагогічної науки.

Представники англійського Просвітництва: Антоні Шефтсбері, Джордж Берклі - ідеалістична течія; Джон Толанд, Джозеф Прістлі та ін. - матеріалістична течія.

Основні ідеї матеріалістичної течії

•    Матерія активна, рух є властивістю матерії;

•    усе в світі має свою причину і наслідок;

•    поведінка людини підпорядкована необхідності;

•    священнослужителі свої вигадки видають за слово Боже.

Основні ідеї ідеалістичної течії

1.                  Існувати - значить бути сприйнятим (Дж. Берклі);

2.                  мораль не залежить від соціальних умов;

3.                  кінцева мета суспільства - щастя людини;

4.                  тільки християнська релігія може забезпечити міцні моральні підвалини суспільства.

Деїстичний напрямок

Соціалістично-утопічний напрям

Матеріалістично-атеїстичний напрям

1. Філософія Нового часу, що розвивалася паралельно з наукою, з метою підвищення надійності й ефективності останньої, значну увагу приділяв дослідженню методу істинного пізнання оточуючого світу.

2. У методології Нового часу на першому плані опинилися емпіризм, раціоналізм.

3. Майже всі філософські концепції Нового часу обґрунтовували ідеї багатоякісності матерії та її нерозривного зв'язку із простором і часом.

4. Оригінальним було трактування проблем першооснови світу. Р. Декарт обстоював точку зору про матеріальну субстанцію, яка має два незалежні атрибути - протяжність і мислення. Г. Лейбніц першоосновою світу вважав духовну одиницю-монаду, а Б. Спіноза ототожнював субстанцію з Богом.

5. Французький матеріалізм XVIII ст. розвивав систему механістичного матеріалізму, висував ряд діалектичних ідей: єдності матерії та руху. Різнорідності матеріального буття. Французькі матеріалісти полемізували з представниками англійського суб'єктивного ідеалізму, які виходили з тези, що речі - це комплекси відчуттів.

6. У філософському осмисленні людини спостерігався перехід від авторитарно-теологічної орієнтації до визнання людського розуму вищим критерієм оцінювання як природи, так і суспільства. Саме у добу Нового часу Просвітницта тут була сформульована ідея: якщо середовище формує людина, то необхідно його перебудувати так, щоб воно виховувало в індивідів найкращі людські якості.

Література

1.       Алексеев П.В. История философии - М.,2005.

2.       Бекон Ф. Соч.:В 2т. - М. Л 1972.

3.       Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. Підручник.-К., 2001.

4.       Валери П. Взгляд на Декарта // Вопросы философии – 20. - №10.

5.       Вступ до філософії: Підручник/За ред. Г.І. Волинки - К., 1999.

6.       Горбачев В.Г. История философии - Брянск, 1998.

7.       Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу XVII - XVIII, Підручник.-К., 1998.

8.       Декарт Р.Соч.:В2т.- М., 1989.

9.       Кузнєцов В. Французский материализм XVIII века. - М., 1981.

10.   Нарский И.С.Западноевропейская философия ХVІІ ст. - М., 1971.

11.   Новая философская энциклопедия: В 4 т.- М.,2000.

12.   Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. - К., Львів, 2002.

13.   Причепій Є.М. та ін. Філософія. - К., 2005.

14.   Философия для аспирантов: Учебник / Под ред. И.И. Кальнного. СПб., 2001.

15.   Філософія / За ред. І.Ф. Надольного - К., 2001.

Страницы: 1, 2, 3