Яким же чином універсалістська парадигма могла перешкодити повноцінному розвитку й філософському визнанню епістемічної логіки?
По-перше, універсалізм нерозривно пов'язаний із принципом композиціональності, який говорить, що значення складного вираження є функція значення (семантичних атрибутів) його складових частин. Основна ідея полягає в тому, щоб синтаксичні правила побудови формули й семантичні правила її інтерпретації працювали в тандемі: передбачається, що кожному правилу, що пояснює як вираження Р синтаксично складене з його складових частин, відповідає семантичне правило, що говорить як значення Р будується зі значень складових його виражень. Фактично це означає виведення семантичних понять з-під влади контексту точніше, заперечення будь-якого іншого контексту, крім того світу (у цілому), який описується, і тієї мови (у цілому), на якій цей опис здійснюється. Однак практика показує, що принцип композиціональності досить сильна ідеалізація. Чи можемо ми ігнорувати конкретність і ситуативність пізнання, включенність суб'єкта, що пізнає, у пізнавану їм реальність, заперечувати за ним право виражати собою певну "перспективу бачення" навіть на рівні мови (про особливості й труднощі "перспективної ідентифікації") [5].
По-друге, універсалізм приводить не тільки до невимовності фундаментальних семантичних понять (як показав А.Тарекій, уведення в мову теорії предиката істинності, обумовленої усередині самої цієї теорії, приводить до парадоксу "брехуна"), але й до невимовності фундаментальних епістемічних понять.
У третіх імпліцитним наслідком универсалистської точки зору є сильне синтаксичне обмеження, закладене в самій структурі загальноприйнятої логічної нотації. А саме, області дії логічних форматорів (зв'язування, квантори, модальні й епістемічні оператори та ін.) у звичному для нас способі запису можуть перебувати між собою тільки в антисиметричному і транзитивному відношенні включення. Не допускається дисонтинуальність і взамний перетин областей дії, що унеможливлює відображення в мові системи альтернативних форм залежності й незалежності між форматорами, які так часто зустрічаються в епістемічних контекстах.
Таким чином, необхідно визнати, що ситуація, що перешкодила ранній епістемічній логіці (т.зв. епістемічній логіці "першого покоління", або FL-I) завоювати гідне місце у філософському дискурсі, носять об'єктивний, істотний і досить фундаментальний характер, обумовлений парадигмальними особливостями як сучасної філософії науки (традиція некритично протиставляти "контексти відкриття" і "контексти обґрунтування"), так і загальноприйнятої символічної логіки (сильно ідеалізоване поняття раціональності, парадигма мови як "універсального посередника").
4. Епістемічна логіка "другого покоління": завдання й труднощі
Разом з тим, становище, що склалося, зовсім не є фатальним принаймні, з боку самих логіків давно прикладаються зусилля до того, щоб його подолати. Уже в 1960 – 70-х рр. були зроблені перші кроки до створення епістемічної логіки "другого покоління" (ЕL-2): почали інтенсивно розвиватися інтегрування логіка й ерогетика, крім крипкевської семантики можливих світів (PWS) з'явилися ситуаційна (SS) і теоретико-ігрова семантики (GTS): в 1980-х рр. стали набирати силу ідеї динамічної логіки й belief revision. Нарешті, в 1996 р. у книзі Н.Хінгікки "Переглянуті принципи математики" уперше в систематичному вигляді була викладена ідея так званої If-Логіки (Independence Friendly Logic), на якій ми прагли б зупинитися докладніше. Властиво, застосування апарата If-Логіки й теоретико-ігрової семантики (CMS) до традиційних проблем логіки пізнання Хінтікка й називає "епістемічною логікою другого покоління" (термін уперше з'явився в 2003 р., більш розгорнута концепція HL-2 викладається в його книзі "Сократична епістемологія", 2007) [8]. Схематично еволюцію ідей, що проивели до EL-2, можна представити так:
Насамперед, EL-2 є логіка питань і відповідей, а також пошуку найкращих питань, які повинні бути задані. Хінтікка різко виступає проти розповсюдженої точки зору, що затверджує тавтологічність логічних законів, за прикладом класиків детективного жанру, намагається показати нетривіальність, інформативність логічних умовиводів. "Так звані дедукції Холмса, стверджує він, не зводяться до виводу експліцитних висновків з експліцитних посилок. Часто він витягає з хаосу фонової інформації потрібні додаткові посилки (понад ті, які, можливо, були оголошені такими), і вже із цих посилок за правилами звичайної дедуктивної логіки можна вивести висновки, що видадуться на перший погляд несподіваними" [3, с.268].
Як же він це робить? За допомогою питань адже саме питання служать для втілення інформації у висловлення, управляють процесом активації невербалізованого знання на стадії дедукції. Однак не слід думати, у дусі платонівської теорії анамнезісу, що вся фонова інформація вже заздалегідь перебуває в нашій голові, і що експліцуючі питання ми завжди обертаємо самим собі деякі їхніх посилок дедукції знаходяться лише в ході спостережень. Але більшість понять, які застосовні до питань і відповідям на них, застосовні й до спостережень, так що кантовський оборот "питання, що задаються природі" є не просто метафорою. "Спостереження, пише Хінтікка, це завжди відповідь на запитання" [3, с.273]. Та й більшість дедуктивних ходів включаючи ряд найцікавіших можуть бути заміщені відповідним питанням, якщо вважати, що на нього піде відповідь.
Таким чином, увесь масив наукових досліджень – від емпіричних спостережень до теоретичних дедукцій – має інтеррогативну структуру (немає контекстів відкриття й контекстів обґрунтування, а є лише різні сторони одного й того ж процесу).
Питально-відповідна послідовність як "гра із природою" стає одним з головних джерел теоретико-ігрової семантики. Наявність виграшної стратегії або Дослідника (верифікатораверсифікатора) називається істиною, наявність виграшної стратегії для Природи (фальсифікатора) неправдою. Характерно, що в такій семантиці допускається відсутність виграшних стратегій взагалі, тобто не ухвалюється tertium non datur (а якщо розглядаються ігри з ненульовою сумою, то не ухвалюється й закон непротиріччя).
Логіка стратегічних аспектів істини повинна бути логікою конструктивних об'єктів, тобто логікою ідентифікуючого знання. У деякому сенсі вона повинна бути навіть більш інтуїціоністською. Загальновідомо, що інтуїціонистська математика була задумана для того, щоб мати справу не стільки з математичними істинами, скільки з математичними об'єктами. Але просто увести для цих цілей пропозиціонального До- Оператора було явно недостатньо: адже якщо саме знання трактується як винятково пропозиціональне, те навряд чи поставлена мета буде досягнута. Дійсна новизна може полягати лише в тому, щоб від знання математичних висловлень перейти до знання математичних об'єктів і не втратити при цьому загальності в трактуванні знання, не дозволити йому розсипатися на два субстанціальні види (знання de dicto і знання de re).
Висновки
Підводячи підсумок, хотілося б відзначити, що:
1. Епістемологічна логіка "другого покоління" успішно подолала всі недоліки систем "першого покоління" і є на сьогоднішній день досить тонким і ефективним механізмом аналізу людського пізнання.
2. Це стало можливим лише завдяки дослідженню до-теоретичних передумов, що лежать в основі класичної логіки як такої (у тому числі, передумов епістемологічного характеру) і їх деконструкції.
3. Рух від логіки епістемології до епістемології логіки змушує переосмислити класичні теореми про обмеженість виразних і дедуктивних можливостей формальних теорій, принаймні, дати їм нову філософську інтерпретацію.
Список використаних джерел
1. Поппер К. Логика и рост научного знания. – М., 1983.
2. Хинтикка Я. Проблема истины в современной философии. Вопросы философии. – Л., 1996.
3. Хинтикки Я., Хингикка М. Шерлок Холмс против современной логики: к теории поиска информации с помощью вопросов. Язык и моделирование социального взаимодействия. Переводы. / Сост. В.M.Сергеева и П.Б. Паршина. Общ. ред. U.U. Петрова. – М.: Прогресс, 1987.
4. Heijenoort van J., Logic as calculus and logic as language // Synthese. — No. 17. — 1967.
5. Hintikka J. Perspectival identification, demonstratives and "small worlds" // Synthese. – No. 114. – 1998.
6. Hintikka J. Hyperclassical logic (a.k.a. IF Logic) and it's implications for logical theory. // The Bulletin of Symbolic Logic. — Vol.8. — No. 3. — 2002.
7. Hintikka J. What is truth? Stay for an answer // Current Issues in Theoretical Philosophy: What is Truth? (ed. R. Schantz). — Walter de Gruyter, 2002.
8. Hintikka J. A second-generation epistemic logic and its general significance // Hintikka J., Socratic Epistemology: Explorations of Knowledge-Seeking by Questioning. — Cambridge University Press, 2007.
9. Hocutt M. Is epistemic logic possible? // Notre Dame Journal of Formal Logic. — No. 13. —1972.
10. Kaplan D., Montague R. A paradox regained // Notre Dame Journal of Formal Logic. — Vol.1. — No. 3. —1960.
11. Rouilhan P., Bozon S. The truth of IF: Has Hintikka really exorcised Tarski's curse? // The Philosophy of Jaakko Hintikka. — Open Court, 2006.
Страницы: 1, 2
